Знову в Долинській громаді. «Баба Єлька» у Маловодяному та Новогригорівці Другій

Ми довго мріяли повернутися у довоєнні часи. Щоб газета була дешевшою, ми – спокійніші і в повному складі. В середині квітня нам пощастило поїхати в експедицію у цьому самому – омріяному! – повному складі – до команди доєднався заступник редактора Ігор Крушеницький, який у липні минулого року став до лав Збройних Сил України. Уявіть, кілька днів своєї відпустки він вирішив присвятити “Бабі Єльці”… Експедиція виявилась «чоловічою», адже основний цінний етнографічний матеріал ми записали від двох старожилів із Маловодяного та Новогригорівки Другої.


102

«Хочеш попробувать гармошку?»

Павло Максимович Михайленко 1938 р.н. зустрів нас урочисто вбраним – у батьковій вишитій сорочці, в брюках та жилетці, з наготовленою гармошкою, яку колись подарувала онучка. Гру на гармошці Павло Максимович освоїв самотужки. Хоча батьки дідуся не були музичними, та мамин брав і дід гарно грали на скрипці. Коли старший брат Павла Максимовича купив гармошку, він ховав її від Павла у скрині.

«У хаті стояла скриня, яка запиралася під ключ і мала внутрішній замок. Купив брат гармошку і наказав, щоб гляділи і в жодному разі не давали Павлові. А він уже закінчив школу і їздив на підробітки в інше село. А мама каже: «Хочеш попробувать гармошку?» – «А нашо вона мені?» – «А попробуй».

Я потягав-потягав, положили, як вона була і ніхто нічого».

Коли у брата з’явилася друга гармошка і коли вже скриню перестали замикати на замок, Павло почав грати на слух… Отак і навчився.

14
Павло Максимович Михайленко у сорочці свого батька Максима Савелійовича Михайленка 1902 р.н. Вишивала дружина (мама Павла Максимовича) – Євдокія Пилипівна

Того квітневого дня ми записали від діда Павла з десяток пісень, їх ви можете послухати на нашому ютуб-каналі, а слова ось такої милої-жартівливої публікуємо:

ЯК ПОЇХАВ МІЙ МИЛЕНЬКИЙ

– Як поїхав мій миленький

На базар, до рідні,

Купив мені хустиночку,

Ось вона на мені.

Приспів:

Щоб я його голубом звала,

Щоб я йому правду казала.

Я ж не буду голубом звати,

Я ж не буду правду казати.

Як поїхав мій миленький

На базар, до рідні,

Купив мені намисточко,

Ось воно на мені.

Приспів.

Як поїхав мій миленький

На базар, до рідні,

Купив мені черевички,

Ось вони на мені.

Приспів.

Як поїхав мій миленький

На базар, до рідні,

Купив мені нагайочку,

Ось вона по мені.

Приспів.

16
Павло Михайленко

Як завжди, намагалися розпитати у старожилів про відьмацтво та знахарство.

«Може, хто і був, та я такого не пам’ятаю», – віднікувався дід Павло, хоча його мама лікувала людей молитвами (пристріти, бешиху і що хочеш). А от про свою тітку Клавдію Матусевич, яка вміла язиком… витягувати порошину з ока, таки розповів.

«Коли запорошило людині глаз, ми бігом рукою чи хусточкою тремо, а не получається. Вона (тітка) так якось тим язиком орудувала… Але витягувала, спасала людей», – згадує Павло Михайленко.

Ще один із яскравих спогадів із дитинства – це Святий вечір і носіння вузлика до хрещеної. Напередодні Різдва вона пекла книші («такий, як хлібина, тільки воно скручене, невеличке. Нам малим меншенькі книшики пекли, а то обикновенні, як хлібинка», – пояснює Павло Максимович). До книша клали чи два пиріжки з сиром, чи з вишнями, чи з маком. «Оце в платочок, і пішов: добрий вечір, святий вечір, папка й мамка прислали до вас вечерю. Будь ласка, прийміть» – «Спасіба, спасіба…». І в уяві виринає малий Павлик із вузликом, у валянках, в очікуванні прибутку від хрещеної.

Голодомор 1932-1933 років Павло Максимович Михайленко 1938 р.н. не застав, проте голод 1947 року пам’ятає добре. «Запам’ятався от душі… Їли і лободу, і кінський щавель. Тяжко вспоминать, бо малих дітей у копах посадили, нажують хліба у марлію, усунули в рот і всьо, і виживали… Жорночка такі в нас були – надере крупички папка, зварили кандьорчик. Як появилась кукуруза, ооо, тоді зажили. Качани ламали молоді, її як придавиш, кукурузинку, молочко вискакує», – згадує Павло Максимович про ласощі в часи організованого і планомірного нищення українців.

Неабиякою «стравою» в ті часи було смажене м’ясо ховрашків, яких діти ловили в степу.

Сергій Ольховський – українець родом з росії

Ховрашків цього дня згадував і Сергій Ольховський 1932 р.н. Народився в росії, в Брянській області. До України його родину переселили в 1933 році, заселивши Ольховських у хату померлих від голоду українців.

«Народ вимер і нас з росії силою – хоч-не-хоч. Дома вже були готові, пусті. Мені було чи год, чи два… Малий був!» – згадує історію родини Сергій Григорович.

«Земля гуляла, надо було урожай вирощувать…» – пояснює дід Сергій потребу у переселенні. До речі, за його словами, в сусідньому селі Степове (раніше – Більшовик) поселили 20 сімей з росії, в Новогригорівці Другій – шість.

Батьки Григоровича сумували за рідним краєм, там у них була земля і коні, тут довелося починати все з нуля. «Подимать землю», – каже він. Хоч і переселили родину Ольховських на родючу землю, та голод спіткав їх і тут. Тут ми знову слухали історію про смак ховрашкового м’яса, яке Сергій хлопчаком смажив разом із такими ж голодними дітьми, як і сам.

100
Сергій Ольховський

Попри непросту історію родини, Сергій Григорович каже, що не хотів би повертатися на землю, звідки його предки. Тут його – заслуженого комбайнера і тракториста – шанували.

«Годами мій портрет висів у районі, там, де йолочки», – з гордістю каже він, маючи на увазі, мабуть, районну Дошку пошани.

Попри російське коріння, Сергій Ольховський щодня думає про цю кляту війну, не розуміючи, чому ніхто з керівників держав першим не запропонує укласти мирну угоду, адже найбільша цінність у світі – це життя людини.

«Невже не можна її якось закінчити? Скільки ж народу гине…» – каже він.

13
Сергій Ольховський

#Смачна Кропивниччина

Рецепт маринованого мʼяса, яке на Великдень готувала Раїса Павленко 1934 р.н. з села Маловодяне Долинської громади (на фото). Записано з уст доньки Олени:

«Ріжемо середні шматки свіжого мʼяса, свинини. Заливаємо їх водою, ставимо на вогонь, знімаємо піну, а потім коли воно закіпає, добавляєте туди спеції – чорний горошок, духмяний перець і багато лаврового листа. Розсіл робиться сольоненький, добре сольоненький. Вариться воно тільки 20 хвилин і не більше. От 20 хвилин воно залишається в цьому маринаді і коли остиває, воно просоліє і стає дуже сочне. Подавати мʼясо холодним. Ріжете шматочками, ложете на тарілку… Воно завжди було на святковому пасхальному столі».

19
Раїса Павленко

Фото: Олександра Майорова. 

Автор тексту: Інна Тільнова –  журналістка, голова ГО “Баба Єлька”. Ініціатива «Стань агентом Баби Єльки» реалізується громадською організацією «Баба Єлька» завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні».

Нагадаємо, як «Баба Єлька» відшукала переселенців з Волині в Устинівській громаді

Читайте також:  якою була експедиція “Баби Єльки” в Долинську громаду (ФОТО, ВІДЕО)

Поширити:

Залишити коментар:

коментар