У 2018 році американські вчені на сторінках наукового журналу New Scientist заявили, що ім’я людини впливає на вибір професії, профпридатність і життєві орієнтири. Наскільки це відповідає реальності, ми вирішили перевірити на прикладі відомих мешканців Кіровоградщини. Ім’я обрали дуже символічне – Василь, адже 14 січня українці відзначають Василів день.
Переконатися у непересічності, працьовитості і творчості людей з цим іменем можна на прикладі таких унікальних постатей, як всесвітньознаний педагог, член-кореспондент АПН, письменник Василь Сухомлинський; відомий лікар, керівник Кіровоградської дитчої обласної лікарні Василь Хорощак; учитель, новеліст і поет, член НСПУ Василь Мошуренко; поважний літературознавець, доктор філологічних наук, професор ЦДПУ ім. В.Винниченка Василь Марко; заступник директора КЗ «КОІППО ім. В.Сухомлинського» та лауреат обласної педагогічної премії ім. В.Сухомлинського Василь Нудний.
Взагалі на Кіровоградщині чимало відомих Василів, які вже залишили значущий слід в історії нашої області і навіть прославили її далеко за кордоном чи нині творять українське сьогодення і вчинками своїми формують громадянське суспільство.
Чи не найстаршим серед них є Василь Харцієв (1865–1937) – мовознавець і теоретик літератури, педагог і перший професор педінституту. Він очолював Єлисаветградську комерційну школу і одночасно викладав у реальному училищі, був інспектором місцевого відділу народної освіти, ініціатором створення і директором вчительських курсів, з яких виріс педагогічний інститут.
Василя Харцієва називають новатором педагогіки кін. XIX – поч. XX ст., а його ідеї знайшли продовження у виховних системах Антона Макаренка і Василя Сухомлинського.
Докладніше про Василя Харцієва читайте у нашій публікації за посиланням.
До плеяди визначних освітян входить Василь Каюков. Майбутній Заслужений учитель України, кандидат педагогічних наук виховувався у будинку немовляти, дитячих будинках, школах-інтернатах нашої області.
Вчителював у навчальних закладах Ульяновського і Кіровоградського районів. Був директором кропивницької школи №21, яка стала платформою для втілення його авторської концепції національного виховання.
Серед його професійних досягнень – перемога у Всеукраїнському конкурсі «Учитель року», звання «Відмінника народної освіти України», лауреата обласної премії ім. В.Винниченка та премії «Кращий освітянин року»; орден «Козацький хрест» і святого Архистратига Михаїла, медаль «Будівничий України».
Із педагогічної ниви (школи в Маловисківському районі) вийшов і Василь Даценко – член НСКУ, начальник відділу взаємодії з правоохоронними органами апарату ОДА, мудрий і цілеспрямований краєзнавець, незамінний дописувач Першої електронної газети.
Це добре знана і шанована в наукових колах людина, лауреат обласної премії ім. В.Ястребова.
Завдяки його історико-пошуковій роботі було знайдено й реабілітовано імена десятків українців та євреїв, які зникли в горнилі радянських репресій і роки Другої світової війни.
Читайте також: “Вакцина” проти антисемітизму: книга кропивницького історика покликана долати амнезію про трагедію єврейського населення
«В роду Даценків Василів не було. Та і я отримав це ім’я майже випадково. У ті безбожні часи мене таємно хрестила бабця. Нарекли Михайлом. А як принесла з церкви додому, то мама почала заперечувати, бо по сусідству жив один Михайло, який був… не дуже хорошою людиною. Так я став Василем. А мама все жартувала, що тепер є в сім’ї свій Василь Чапаєв, – розповідає історик. – А взагалі, я вважаю, що не ім’я керує людиною, а людина ним. Треба знати значення свого імені і намагатися відповідати його позитивним характеристикам».
Його колега – відомий краєзнавець Василь Білошапка – на зорі свого професійного становлення теж був учителем (Олександрівської ЗОШ). Потім став кореспондентом газет «Вперед» і «Народне слово», згодом очолив Олександрівський районний краєзнавчий музей. Він є членом Українського геральдичного товариства, НСЖУ та НСКУ.
Сьогодні оточуючі характеризують цього скурпульозного дослідника, як романтика, безмежно закоханого в історію рідної землі. Не злічити його статей, нарисів, доповідей з краєзнавства, історії та геральдики. Навіть брав участь у створенні гербів і прапорів населених пунктів Олександрівського району.
За плідну наукову працю Василь Білошапка став лауреатом обласних премій ім. Я.Паученка та ім. В.Ястребова, а також Програми підтримки музейних працівників.
Потрійне свято взимку відзначає знаний на всю Україну кропивничанин Василь Васильович Бондар, який народився 15 січня.
Замолоду він служив на балтійському флоті, навчався у Київському державному університеті, працював у редакціях «Молодого комунара» та «Вечірньої газети», Бюро пропаганди Спілки письменників, Центрально-Українському видавництві.
Багато років В.Бондар очолює КОО НСПУ та є членом НСЖУ. За роки невтомної роботи він завоював повагу громади, як мудрий журналіст і наполегливий дослідник, автор і упорядник сотень статей, збірок прози, меморіальних книг, редактор літературного часопису «Вежа». Став лауреатом премій ім. В.Ястребова, ім. Є.Маланюка та ім. Дмитра Нитченка, отримав Грамоту Верховної Ради України «За заслуги перед Українським народом».
«Думаю, що вдача, характер, життя людини пов’язані не так з іменем, як з часом народження. Народжені взимку – міцніші, витриваліші. Знаю багато січневих Василів (ті ж Симоненко, Стус), які дуже працьовиті і наполегливі, – розмірковує літератор. – А щодо самого імені, то маю одну курйозну історію. У бібліотеці є книги авторства Василя Бондаря, які мені не належать. А вся справа в тому, що є в українській літературі два письменника з однаковими іменами і прізвищами: я і харків’янин Василь Трохимович Бондар (нині покійний). Колись товариш радив мені змінити ім’я. Але я для себе вирішив: важливо не те, як тебе називають, а які справи ти робиш. За цим принципом і живу!».
Представником творчої професії можна сміливо назвати і геніального кіровоградського фотохудожника Василя Ковпака (1937–2005). Він був сиротою і зростав у дитячому будинку. Саме там захопився фотографуванням, яке стало його професією і життєвою візитівкою. Десятиліттями Василь Ксенофонтович фіксував значущі для міста й області події, залишився по собі безцінний архів світлин і негативів.
За його ініціативи й участі було створенно Національну спілку фотохудожників України. Та крім улюбленої роботи, фотокор мав ще одне не менш творче хоббі – був головним режисером молодіжного самодіяльного театру ляльок «Горицвіт» у Знам’янському районі.
На честь видатного земляка запроваджено премію для фотохудожників ім.Василя Ковпака, а 2017 року у Кропивницькому встановлено меморіальну дошку.
Читайте також: У Кропивницькому запровадили премії для фотографів, журналістів, поетів та художників
Варто згадати і людину рідкісних талантів, майстерного гончара з Новомиргородського району Василя Ковіту.
До речі, він теж дипломований викладач – працював у Капітанівському профтехучилищі, та вирішив не затримуватися на освітянській ниві, а більше часу приділяти улюбленій справі.
Чоловік власними руками збудував гончарну майстерню, де творить свої керамічні шедеври. Його вироби можна знайти на ринках і ярмарках Новомиргорода і Кропивницького, у сувенірних крамничках Умані.
Читайте також: Майстер Василь Ковіта: Гончарство – це синонім життя
Василі яскраво себе проявили не лише в творчій і педагогічній сфері. На захисті державних кордонів близько 40 років стоїть уродженець села Українка Кіровоградської області Василь Серватюк – доктор військових наук, професор, автор понад 120 наукових праць.
Учасник бойових дій на території Республіки Афганістан та АТО на сході України.
Окрім безпосередньої служби в прикордонних регіонах, він викладав і обіймав посаду завідуючого кафедри у Національній академії ПВУ та НУОБ.
В.Серватюк – національний експерт Міжнародної організації міграції з питань прикордонної безпеки; член експертної ради МОНУ з національної безпеки; член спеціалізованих вчених рад Національного університету оборони України. Нагороджений орденом «Червоної Зірки», державними та відомчими медалями, має звання Почесного прикордонника Березинського ПЗ ПСУ.
Відзначилися Василі й у сфері політики та самоврядування Кіровоградщини. Так обласну державну адміністрацію почергово очолювали уродженець Олександрійського району Василь Моцний (1999–2003 та 2007–2009 рр.) та знам’янчанин Василь Компанієць (2004–2005 рр.). А головою облради у 1999–2006 рр. був Василь Сибірцев (родом з Черняхівки).
Між іншим, в нинішньому складі обласної ради немає жодного депутата з таким іменем.
Проте ми знайшли єдиного Василя серед сучасних керівників районів Кіровоградської області.
Це кропивничанин Василь Смаглюк, який 2016 року змінив Василя Ткаченка на посаді голови Добровеличківської РДА. Останній, до речі, народився 13 січня.
Варто відзначити, що трудовий шлях В.Смаглюка також пов’язаний з педагогікою – навчався в ЦДПУ, працював викладачем. Згодом перейшов до КОДА, де майже 10 років очолював юридичну службу, був керівником апарату.
«Мене назвали на честь діда і я з гордістю ношу це ім’я. Мій дідусь був сильною, мужньою, незламною людиною. Він танцював в аматорському колективі театру імені Марка Кропивницького в 20-х роках минулого століття. Брав участь у І та ІІ Світових війнах. Я завжди ним пишався. Василь Григорович був для мене незмінним орієнтиром. Тож можна сказати, що саме ім’я визначило мій життєвий шлях і пріоритети – я знав, на кого слід рівнятися», – розповідає В.Смаглюк і додає, що Василів у його родині не злічити!
Так само не перерахувати талановитих, майстерних, працьовитих, наполегливих Василів по всій Кіровоградщині. Бо ті чоловіки, про яких ми згадали, становлять лише маленьку краплину у величній історії та буремній сучасності нашого краю.
А з іншого боку: не важливо, яке маєш ім’я, головне – завжди бути Людиною.