ПАТ «Гайворонський тепловозоремонтний завод» — підприємство державного сектору економіки. Близько 10 років Фонд державного майна України намагається виставити його на продаж, але правління товариства, яке очолює Володимир Пилипишин, користуючись підтримкою трудового колективу, ряду народних депутатів України, робив усе можливе, щоб не допустити його приватизації. І ось 22 травня цього року він отримав повідомлення про те, що завод з продажу знято.
Що ж змусило Фонд держмайна України відмінити попереднє рішення? Як розповів керівник підприємства, Генеральна прокуратура України встановила, що розпорядженням Кабміну від 03.12.2008 року №1517 було затверджено перелік господарських товариств і холдингових компаній, державні пакети акцій яких підлягають продажу. Але зазначене розпорядження, підписане на той час Прем’єр-міністром Ю.В. Тимошенко, не повною мірою відповідало вимогам чинного законодавства. Справа в тому, що відповідно до рішення Ради Національної Безпеки і Оброни України Кабміну було доручено в місячний термін прийняти рішення про віднесення таких галузей економіки, як паливно-енергетичний, оборонно-промисловий комплекси та транспортну галузь до стратегічних і розробити відповідні програми їхнього розвитку. А до затвердження зазначених програм Уряду заборонялось здійснювати приватизацію державних об’єктів цих галузей. Не зважаючи на рішення РНБО, Кабмін вищезгаданих програм розвитку 201 підприємства, до яких віднесено й Гайворонський тепловозоремонтний завод, не розробив. Тож не відомо, які саме підприємства можна продавати. До того ж Генеральна прокуратура України звернулась до окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання розпорядження Кабміну України №1517 від 03.12.2008 р. не законним. Саме цей позов, мабуть, і змусив Фонд держмайна відмінити своє рішення про продаж заводу.
Тепловозоремонтний завод — підприємство метало- та енергоємне. Воно спеціалізується на випуску зубчатих коліс для тепловозів та електровозів, тепловозних теплообмінників, виробляє й інші запасні частини для рухомого складу залізничного транспорту. І працює повний робочий тиждень, хоча це дається не легко.
Економічна криза довела столичний електровагоноремонтний завод до того, що він працює лише один день на тиждень. З двох тисяч робітників на ньому залишилось близько 400. Це той завод, який регулярно закупляв у гайворонців запасні частини до рухомого складу. І Жмеринський завод, який брав гайворонську продукцію, теж «лежить».
В даний час у зв’язку із зменшенням обсягів перевезень на залізницях, меншими стали й обсяги ремонтів тепловозів та електровозів, а разом із тим і попит на запасні частини для них. Знизились закупівлі продукції гайворонських тепловозоремонтників іноземними партнерами у зв’язку з політичною ситуацією в Україні. Сьогодні завод готує до відправки партію теплообмінників для Латвії. Він отримав проплату і відвантажує зубчаті колеса на Північнокавказьку залізницю (Ростов-на-Дону). Дехто дорікає Володимиру Пилипишину за те, що допомагає розвивати економіку Росії. Та він не зважає. Мовляв, у ділових стосунках політики не повинно бути. Він готовий співпрацювати з усіма, хто платить за продукцію гроші, а матеріали чи сировину продає дешевше. Саме на цій основі він закупляє металопрокат легованої сталі, а це по 60 тонн на місяць, на Уралі (Н. Тагіл, Челябинськ). Адже в наших виробників ця сировина вдвічі дорожча і її не відпускають дрібними партіями по 60 тонн.
Крім того, що голова правління товариства «ГТРЗ» не погоджується з Фондом держмайна України щодо продажу підприємства, він постійно добивається створення належних умов для забезпечення успішної роботи підприємства. Хіба можна миритися з тим, що «Укрзалізниця» розраховується за продукцію тепловозоремонтного заводу з відстрочкою платежу на 75 днів? А за електроенергію, металопрокат треба платити наперед. Гайворонський ТРЗ сплачує державі дивіденди в розмірі 50% прибутку. Керівник підприємства на різних нарадах ставить питання, щоб держава кредитувала свої підприємства, щоб відшкодовувала податок на додану вартість, сума якого становить понад 2 млн. грн., щоб Національний банк одного дня не продавав 50% валюти, заробленої заводом, а наступного примушував купувати її за більш високим курсом для того, щоб розрахуватися за придбаний металопрокат тощо. На жаль, до пропозицій керівника заводу не прислуховуються, що не дає можливості значно поліпшити його фінансове становище, щоб мати кошти на модернізацію виробництва. Саме таке не бажання відповідних державних структур прислуховуватись до досвідчених господарників стримує й подолання економічної кризи в країні.
Валерий Незбжицкий із Гайворона для Першої електронної газети