За три роки війни ми звикли до людей у військовій формі, про повідомлення про успіхи наших на сході країни. І часто навіть не підозрюємо, що молоді хлопці у формі, яких ми бачимо на вулицях Кропивницького – за останні три роки пережили стільки, скільки декому не доводилось переживати за все життя. За усміхненими обличчями та світлими очима бійців 3-го окремого полку спеціального призначення, часто приховані сталеві нерви кіборгів, які боронили Донецький аеропорт, штурмували Савур-Могилу та відбивали атаки терористів на найбільший склад бронетехніки в окупованому Артемівську.
Про це йдеться на сторінці 3 полку у Facebook, повідомляє Перша електронна.
За натівською класифікацією відділення групи складається з командира – Альфа, інженера – Чарлі, фахівця з озброєння – Браво, медика – Дельта та зв’язківця – Зулу. Про героїчні сторінки історії 3-го оп СпП та сьогодення Сил спеціальних операцій, ми говорили з Альфою з позивним «Чарлі». Чарлі – майор ССО з династії військових, за три роки пройшов Донецький аеропорт, Артемівськ, Савур-Могилу та інші гарячі точки східного фронту.
ДИНАСТІЯ
У мене родинна династія військових. У моїй родині всі чоловіки були військовим інженерами, саперами, і тому я обрав цей шлях. Вступив на навчання до військово-інженерного інституту в Кам’янець-Подільський. Після інституту у мене була мрія потрапити в спеціальні війська. Так склалось, що я потрапив на службу саме до третього полку.
Я вважаю, що своє життя з військом мають пов’язувати люди, які до цього прагнуть з самого дитинства.
Якщо людина, на приклад, хотіла стати вчителем чи програмістом, але через якісь обставини пішла до армії, скажімо, через вищу зарплату, то, як на мене це не правильно. Відношення до служби має бути закладене в голові змалечку.
АТО
Участь в АТО для мене розпочалась із квітня 2014 і триває по сьогодні. Всі вже до цього звикли. Не можу сказати, що моя родина до цього нормально ставиться, але вони звикли, що це моя робота, мій обов’язок.
Після прибуття в Донецький аеропорт виникали конфлікти в самому Донецьку. Дуже вороже нас зустріли.
Називали натівськими найманцями. Річ у тім, що хлопці які вибрали цю професію, самі знали на що вони йдуть, до чого готуються. За власною ініціативою та ініціативою наших командирів, ще з 2010 року ми почали купувати собі нормальну форму, спорядження.
І хоч кожен боєць міг звернутись до мітингувальників українською і російською мовами, нам кричали: «ви не наші», «ви натівські найманці», фотографували з усіх боків. Керівництву вдалось трохи згладити конфлікт і згодом перемістити наш підрозділ до іншого місця, куди ці люди не мали доступу.
Ніхто не міг навіть уявити, що ми відкрито будемо воювати з Росією, але ми самі бачимо – це масштабна війна.
МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ СТАН
Війна показала, що багато хлопців були до цього не готові. Були люди, які однозначно відмовились від поїздки на схід. Були такі, які відсіялись у процесі бойових дій. Раніше, ймовірно, звертали незначну увагу на морально-психологічний відбір кандидатів на проходження служби у військах спеціального призначення.
Зараз ця система вже вийшла на кращий рівень і набагато рідше ми зустрічаємось із морально-психологічними проблемами.
Зараз існують різноманітні курси бойової підготовки, підвищення кваліфікації. Вони впливають в подальшому на успішне виконання бойових завдань.
ЄВГЕН ПОДОЛЯНЧУК («СКАУТ»). ДОНЕЦЬКИЙ АЕРОПОРТ
Це війна. І вона забирає від нас наших друзів, побратимів. Дійсно кращих людей. Для мене це була особлива людина, з великої букви, справжній офіцер, дуже грамотний військовослужбовець. По тому як він виконував свої бойові завдання, як керував своїм особовим складом – по його роботі можна написати окрему книгу. Він справді був воїн від Бога. Йому було дано бути справжнім спецназівцем.
Кожний військовослужбовець усвідомлював небезпеку тих чи інших бойових завдань, на які вони відряджалися, але якщо дізнавались, що з ними буде Євгеній Петрович, то мали впевненість, що все буде добре.
В це важко повірити, але ця людина абсолютно нічого не боялась. Були різні випадки, наприклад, обстріли – всі ховалися, або намагалися зайняти безпечне місце чи укриття, а для цієї людини не існувало ніяких укриттів. Він завжди продовжував управляти своїм бойовим складом, виконувати завдання. Людина була настільки хоробра, що це не передати, але мабуть це і загубило його насправді.
Він перебував в аеропорту з самого початку. Я туди потрапив на початку вересня 2014. За ці два тижні я побачив, хто насправді є Женя. Як його люблять і поважають бійці.
Той день, коли він отримав поранення був дуже важким для нас. Із самого ранку почалися обстріли. І одну із ключових позицій аеропорту (позиція «Єнот», – авт.) почали із самого ранку штурмувати. Туди відправили мене, як інженера, а також Женю. Ми допомагали піхоті, яка там знаходилась, а також бійцям «Правого сектору» в організації оборони. Я зі свого боку забезпечував прикриття позиці в інженерному плані.
Дійшли ми до такого етапу, що будівля в якій ми тримали оборону, почала горіти. Змушені були відступити на одну будівлю далі, зайняли там оборону. Прийшла техніка (БМП2 на підмогу). Весь особовий склад, хто там був із «Правого сектору» і піхоти були деморалізовані. Було дуже важко в той день, можливо, це вплинуло на те, що вони всі погрузились в БМП і поїхали в старий термінал. Залишився я, Женя, і ще один старшина з 93 ОМпБ Максим Тищенко, який був старший на тій позиції від піхоти.
Ми доповіли по засобах зв’язку Редуту, що залишились одні і вже було чути як під’їжджає ворожий танк (на певний час ми його відбили, але він знов повертався). Ми могли зайняти оборону і спробувати затримати його поки прийдуть наші. У нас були протитанкові міни. Танк вже їде, а Женя пропонує йти ставити міни, а у нас зі зброї лише автомати та РПГ. Я йому кажу: «Жень, ти нормальний?», а він каже: «Якщо ти не підеш, то я сам піду», – бере дві міни і біжить вперед. Відповідно я беру теж дві міни і біжу за ним. Поставили, повернулись нормально.
Нас потрохи почали обстрілювати з міномета. Під’їжджає БМП, яка мала нас звідти забрати. Вже наші підрозділи зайняли оборону. Ми повинні були відійти, але Женя вирішив, що потрібно забрати боєприпаси, що лишились на позиції. Він сказав, що ми не можемо це все їм залишити.
Ми повертаємось вже з боєприпасами до БМП і в цей час починають прилітати мінометні міни. Я із старшиною заховалися. Коли обстріл закінчився ми підбігли до БМП і побачив, що Женя вже лежав поранений. Він стояв ззаду БМП, двері були відкриті , було чути приліт мін, але оскільки Женя нічого не боявся, даю 100%, що він так і стояв на своєму місці, хоча міг би голову сховати і був би живий. Але сталося так як сталося.
Ми надали йому першу допомогу і евакуювали до терміналу. Потім ми довідались, що дорогою до польового госпіталю в Тоненькому, серце Жені спинилося. Це стало для нас і зокрема для мене великим ударом. Бо я розумів, якщо загинув Женя, а він для нас був Бог своєї справи…. Я був дуже подавлений. Тиждень не знімав бронежилет і навіть спав у ньому. Був страх вийти із терміналу, бо розумів, що у будь-який момент може прилетіти.
Пройшло трохи більше часу і Олександр Сергійович сказав: «Так, пацани, якщо ви будете розкисати то нічого з цього доброго не буде. Навпаки, це тільки на руку противнику. Якщо ви хочете вижити, то треба зібратись». Тоді я зняв з себе все спорядження, пішов привів себе в порядок, поголився і став в стрій. Більше такого морального спустошення не було.
АРТЕМІВСЬК
За деякий час в складі однієї з груп мене відправили до однієї з військових частин в районі Артемівська для охорони та оборони частини. На той час вона мала стратегічне значення як для нас, так і для ворога. Там я пробув три місяці.
Після того нас перевели до сектору «Д», і ми виконували вже більш властиві нас завдання – розвідка, диверсійна робота в прикордонних районах, зокрема Савур-Могили.
ВОЛОНТЕРИ
Ще коли ми були під Артемівськом, приїздили до нас в підрозділ люди і запитували, що нам потрібно – прилади, засоби. Вони все діставали і це було здорово не лише тому, що ми мали якійсь тепловізор чи нічний приціл, а це була ще й моральна підтримка. Це означало, що на сході є люди яким ми не байдужі, які вірять у нашу перемогу, в Україну та її майбутнє.
Найбільша підтримка і моральне піднесення, коли приходять партії дитячих малюнків з дитячих садків та шкіл. Мабуть у кожного бійця на стіні біля місця відпочинку були розклеєні дитячі малюнки з різних міст і сіл України. Я можу назвати це найбільшою допомогою і підтримкою для всіх бійців.
Це потрібно, оскільки конфлікт продовжується, люди продовжують виконувати бойові завдання, перебувають тут значний період часу, і це також впливає на їх моральний стан.
СТАТИ ОДНИМ ІЗ ОБРАНИХ – ДОЛУЧИТИСЬ ДО ССО
На сьогодні до лав Сил спеціальних операцій мають можливість потрапити військовослужбовці будь-яких родів військ. Є сайт ССО, люди подають заявки, в частину військовослужбовця приходять відповідні нормативні документи, і там його забов’язані відпустити на кваліфікаційний курс. За результатами цього курсу, військовослужбовець може бути зарахований до лав Сил спеціальних операцій.
Людини, яка хоче до нас потрапити, може без проблем отримати необхідну інформацію про критерії з фізичної підготовки і підготуватися. Також є морально-психологічний аспект, який відображається під час проведення самих фізичних навантажень. Людина має бути морально налаштована.
МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
На мою думку зарплати вистачає для того, щоб військовослужбовець служби за контрактом, який на приклад не забезпечений службовим житлом, може винаймати собі квартиру в місті, де він проходить службу. Також військовослужбовець, який служить в зоні проведення бойових дій, отримує додаткове грошове забезпечення, певний соціальний пакет. В плані забезпечення і в плані фінансового забезпечення ми йдемо на більш високий рівень і я вважаю це перспективним.
На даному етапі ми маємо централізоване постачання до наших підрозділів різних засобів: технічних засобів розвідки, нових зразків озброєння, зброї, техніки тощо. Армію почали вдягати, стандарти форми, спорядження значно покращилися, покращилося перелік бойового спорядження необхідного бійцю. Він є достатнім для того, щоб людина могла прийти в армію, пройти курс навчання за фахом, отримати все це майно, спорядження і спокійно виконувати завдання в зоні проведення бойових дій.
Керівництво нашої держави намагається створити умови для того, щоб наші військовослужбовці проходили службу в нормальній цивілізованій забезпеченій армії, яка здатна в будь-який час виконувати завдання за призначенням. Основне з них – захист незалежності нашої держави, її суверенітету.
СПЕЦНАЗ – ЦЕ ОКРЕМА КАСТА
Від початку війни з початком всіх цих подій, я переконався, ще більше, що спецназ – це дійсно така окрема каста, це таке братство – бойове братство. І на фоні всіх цих подій: бойових дій, воєнних конфліктів, які проходять в нашій країні, це братство стало загартованішим, міцнішим. Я впевнений, що на даному етапі нас не зламати.