Минають місяці, роки, а війна на сході України все ще триває. Наші чоловіки час від часу повертаються з Донбасу, мов птахи з вирію – хто з підбитими крилами, хто з окриленою душею. І комусь з них немає нічого милішого рідного дому, а хтось і на мирній землі продовжує жити за законами війни. А поруч – сім’я, рідні люди, які бачать, що щось змінилося в їхніх захисниках. Бачать, але не в силі самотужки ці зміни осягнути, зрозуміти і, що найважливіше, прийняти. Страх, агресія, мовчання, емоційна закритість – все це супроводжує наших воїнів на фронті, з цим вони повертаються додому. Як зрозуміти чоловіка, який пройшов крізь пекло війни, і як допомогти йому повернутися до мирного життя? Віднайти відповіді на ці питання Першій електронній допоміг інструктор-психолог Андрій Фоменко, який уже рік працює з бійцями в зоні АТО у складі психологічного десанту.
Журналіст: Чоловік повертається додому з війни. Як жінці до цього підготуватися?
Андрій: Треба налаштуватися на те, що повернення не обов’язково буде легким. Необхідно включити «режим терплячості» і усвідомити, що чоловікові буде потрібна допомога. Зрозумійте, для нього це набагато більший стрес, ніж для тих, хто чекав удома. Адже він змінив місце тривалого перебування. А разом з цим – змінив постійну тривогу, яка виникає в умовах бойових дій, на умови, які не несуть небезпеки. Тепер йому треба пристосуватися до спокійного життя.
Ж: Часто дружини військових розповідають, що у чоловіків по-поверненню відбуваються певні зміни світосприйняття. Чому вони міняються? Чому їм важко знову опинитися вдома?
А: Бо тривалий час чоловік перебував під впливом ряду загроз. Це було нове чуже місце, де його постійно супроводжувало відчуття небезпеки за власне життя і здоров’я, тривога за своє майбутнє. У таких умовах вмикаються захисні механізми психіки, як от необхідність все перевіряти (а рідні можуть це сприймати, як недовіру). Чоловік може вважати, що будь-які зовнішні зміни являють для нього загрозу. Тому він підсвідомо перевіряє середовище, у яке прибув. А коли він все перевірить і зрозуміє, що йому тут нічого не загрожує, тоді заспокоїться, розслабиться. Це той механізм, який закладався йому в свідомість під час підготовки до участі в бойових діях, або формується спонтанно в небезпечному середовищі.
Ж: Тобто він підсвідомо переносить свою тривогу і досвід на домашню обстановку.
А: Абсолютно вірно. І якщо чоловіку висловити нерозуміння, недовіру, докір, то у нього виникне дилема. З одного боку, він розуміє, що ці правила забезпечували йому виживання на війні. А тут ви раптом пропонуєте поводитися необачно, ділитися почуттями і враженнями… Все це йде врозріз з тим, чому його навчали і як він жив минулі кілька місяців чи цілий рік. Чоловіку важко одразу осмислити і прийняти зміну, яка відбулася. Щоб дійти до цього, йому потрібен час.
Ж: Поясніть на практиці. Щось упало, розбилось чи двері стукнули – у чоловіка спалах страху. Як жінка має реагувати?
А: Спочатку витримати паузу. Він у цей час, знову ж таки, замикається в собі, бо розуміє, що не справився зі своїми емоціями (злякався, стрепенувся, розслабився і т.д.). На цьому фоні у нього може також виникнути агресія – злість на самого себе. Якщо він одразу виплеснув цю агресію на дружину (чи когось з оточуючих), то необхідно розуміти, що ця злість не спрямована безпосередньо на близьких, це просто захисний механізм психіки. Навіть якщо він кричить і лається, то це треба спокійно сприймати – не відсварюватися, бо він насправді думає не те, що говорить. Так само і щодо дітей: якщо батько на них кричить через якийсь дріб’язок (розбиту чашку, наприклад), то це його захисна реакція, а не почуття до близьких. А коли емоції стихнуть, треба чоловіка підтримати, стати на його бік. Сказати, наприклад, «я й сама так злякалася». Треба показати, що його страх не є дивиною, не є чимось соромним, а це нормальна реакція на неочікуваний стрес. Треба показати чоловіку, що ви його розумієте і не осуджуєте. Тоді наступна його реакція буде вже м’якшою.
Читайте також: У Кіровограді видали посібник, який допоможе військовим долати стресові ситуації
Ж: Ви кажете про вибухи агресії. Чому вона виникає і чи завжди на неї треба реагувати спокійно – відмовчуватися?
А: Перш за все, знову наголошую, що агресію жінці ніколи не слід сприймати на свою адресу. Агресія пов’язана з гормоном адреналіном, який виробляють надниркові залози. Під впливом адреналіну людина відчуває постійне психоемоційне збудження. Адреналін збурює емоції, робить їх набагато різкішими. За час перебування на війні у військовослужбовця вироблялося багато адреналіну і він звикає перебувати у напруженому стані. А в нових умовах дівати адреналін нікуди. Тоді виникає агресія, як наслідок збитку психологічного напруження. Агресія може бути реакцією на будь-які стрімкі зміни (навіть на перестановку в квартирі, зміну якихось речей і т.д.). Тому ніякого ремонту до приїзду чоловіка роботи не варто. Бо ці зімни сприймаються з насторогою. Чоловік повинен повернутися в те середовище, з якого поїхав. Так йому буде легше знову адаптуватися до мирного буденного життя.
Ж: Близькі люди можуть допомогти побороти цю залежність від адреналіну?
А: Дуже гарним виходом для збиткового адреналіну є заняття спортом. Це практикують більшість професійних військових. Це один з ключових моментів психологічної адаптації. Якщо не займатися спортом, то треба активно рухатися, наприклад працювати по господарству. Ще можна набити мішок піском і гатити по ньому, коли повертається напруження. Енергія має кудись виходити, щоб не перетворюватися в негативну. Корисно, коли людина повертається до роботи чи хобі, які їй подобаються.
Ж: Добре. Але спорт і пошук шляхів вивільнення – це тривалий процес боротьби з агресією. А якщо ось в цю хвилину стався вибух, направлений на когось з близьких. Як діяти в цій ситуації?
А: Однозначно – дати чоловікові можливість виговоритися, спустошитися, звільнити цю злість. Не треба опиратися, бо це буде сприйнято ним, як спротив і нерозуміння. А коли він заспокоїться варто повернутись до розмови і продемонструвати розуміння і підтримку. Треба добротою і розумінням згладити ці гострі кути, натякнути, що є ще діти, які також перебувають під впливом і треба враховувати інтереси родини, яка має бути захистом для усіх її членів. Для чоловіка в такій ситуації головне – побачити, що ви його розумієте і не засуджуєте через те, що він не справився зі своїми емоціями.
Ж: А коли чоловік навпаки – мовчить, не хоче спілкуватися, стає байдужим до сім’ї? Чи треба викликати його на розмову, задавати питання?
А: Тривале мовчання виникає, бо чоловік не впевнений, що його зрозуміють, не впевнений, що своїм негативним досвідом варто ділитися з близькими. Треба дочекатися моменту, коли він сам захоче поговорити. А до того слід намагатися поновити з ним звичний контакт (саме поновити, а не продовжити). Треба говорити про буденні речі, обговорювати побутові питання, проговорювати спільні можливості та перспективи, щось планувати і т.д.. Він повинен оцінювати спілкування з вами, як щось позитивне, хороше, корисне.
Є дві крайнощі: коли рідні ставлять прямі запитання (наприклад, ти вбивав?) чи самі закриваються ніби чогось бояться . Тоді чоловік думає, що його засуджують чи відчужуються від нього. Це все не правильно. Прояв радості, довіри, підтримки, спільна діяльність (навіть елементарно чай удвох пити) – це добре. Але на відвертості не треба наполягати, а пропонувати у м’якій формі. І коли чоловік відчує себе в безпеці – він сам поділиться наболілим.
І тут перед рідними постає друге важливе завдання – вислухати. Бо це може бути нескінченний потік непов’язаних між собою думок, спогадів, почуттів, емоцій, вражень, які здаватимуться хаотичними, важкими для сприйняття і розуміння. Він скидатиме з себе напругу. Головне – не засуджувати його вчинки, спогади. Тут треба показати, що ви його чуєте, ви відкриті для сприйняття і ви все це цілком спокійно і нормально сприймаєте – без осуду.
Ж: У цій ситуації найважче налагодити контакт з дітьми, які в силу своєї прямолінійності ставитимуть прямі і не зручні питання. Їх треба якось підготувати?
А: Безумовно, дітей треба підготувати. А коли бачите, що зараз виникне небажане питання, треба якось міняти тему, перекривати ті незручні питання і т.д. Крім того, не забувайте, що дитяча безпосередність – це їхній звичний шлях пізнання і на цьому теж можна грати, щоб залагодити ситуацію з незручними питаннями.
Читайте також: Військовий психолог: про службу і життя на межі (ФОТО)
Ж: У багатьох сім’ях виникає холодність в стосунках. Чоловік не звертає увагу на дружину, не реагує на досягнення чи проблеми дитини і т.д. Як пережити таке ставлення і чи зміниться воно з часом?
А: Холодність й емоціональна пригніченість також є реакцією на перебування в небезпечному середовищі. Чоловік розуміє, що йому необхідно постійно гасити свої емоції, щоб вони не заважали в бою чи в інших критичних ситуаціях, щоб не заважали прийняттю рішень. Перебуваючи у цьому стриманому стані, чоловік повертається додому і не одразу розуміє, що тут все по-іншому. Психологічно він тримає емоції в пригніченому стані, щоб не заважали тверезо мислити.
Ж: Тобто людина повертається фізично, а морально залишається в режимі підвищеної бойової готовності і живе за військовими звичками?
А: Так. І користується тими стереотипами мислення і критеріями оцінки, які були на війні. Це не страшно. Страшно, коли жінки також емоційно вигорають. Оце постійне очікування, тривога, життя в стресі, у невідомості – виснажують жінку. Коли вони зустрічаються і обоє «вигорілі» – це складна ситуація. Тому жінка має зрозуміти, що треба себе мобілізувати, налаштувати, набратися сил.
Ж: Як це зробити?
А: Не всі з цим справляються самостійно, тому коли жінка відчуває емоційне вигорання, їй краще звернутися до психолога чи пошукати поради серед знайомих жінок, які вже були у такій ситуації. Обмін досвідом – дуже корисна річ.
Ж: А як щодо самого моменту повернення? Для одних воїнів влаштовують шумне застілля з купою друзів і родичів. Для інших – тиху сімейну зустріч. Як краще зустріти чоловіка, щоб він відчув максимальний комфорт і безпеку.
А: Відповідь на це питання треба шукати у кожному індивідуальному випадку. Хтось повертається з бажанням гарно відпочити – нагулятися, насвяткуватися. Інші ж бажають відпочинку у режимі максимального спокою. Кожен чоловік сам покаже, чого він хоче. Головне, щоб люди, які будуть його оточувати, не припускалися таких помилок, як надмірна допитливість, нав’язливість, відстороненість і нетерпимість.
Читайте також: Сам собі військовий психолог (поради до часу, частини 1 і 2)
Ж: А якщо людина ззовні емоційно закрита, а вночі його емоції бушують, він погано спить, бачить нічні кошмари. Як поводитись дружині?
А: Якщо він до цього готовий (а жінка це побачить), то звісно можна і треба сказати «ти цієї ночі так погано спав. Тебе щось тривожить?». І зазвичай чоловіки розповідають. Буває, що вони підсвідомо місяцями після повернення уві сні патрони у ріжки автомату укладають, розтяжки знімають чи знов і знов переживають якусь критичну ситуацію. Це цілком нормально для їхнього стану і вам потрібно показати, що ви це сприймаєте з розумінням.
Ж: Кошмари проходять самі чи їх треба якось позбуватися?
А: Здебільшого вони минають самі по собі. Але у комплексі з цілим рядом інших проявів, вони можуть свідчити про посттравматичний синдром. Це загострення хронічних хвороб, болі в суглобах, в спині, остеохондроз, мігрені, зміни апетиту, зміни у вазі, язва, гастрит, а далі можуть бути апатія, тривога, агресія, депресія, різні фобії, алкоголізм.
Ж: З чого тут почати? Треба вмовити чоловіка піти до психолога?
А: Почніть з лікування у терапевта. Тут діє формула «в здоровому тілі – здоровий дух». Доки людина не відчуватиме себе фізично здоровою, неможливо працювати з її психікою. Хвороби викликають тривогу, пригнічення, незадоволення, роздратування. Тож спочатку треба вилікувати тіло, подолати фізичний біль. Плюс – цей час можна використати, щоб підготувати чоловіка до відвідування психолога.
Коли ж йдеться про страхи, то тут найчастіше просто потрібен час, щоб чоловік звик до того, що вдома йому нічого не загрожує. Якщо це йому потрібно, нехай перевіряє двері і не вимикає світло, це з часом має минути. Але якщо за 3-5 місяців ніяких змін не відбувається, то потрібно звернутися до психолога або психотерапевта.
Ж: Якщо підсумовувати всі описані вами проблеми, чи можна сказати, що вони вирішуються за допомогою єдиної формули – час + турбота + розуміння?
А: Так. Завжди треба, щоб минув деякий час. І треба дати людині згадати, чим він жив до війни, про що він мріяв, чого хотів. Він багато чого переосмислить і буде заново планувати своє життя. Він переключиться від суто внутрішніх переживань на зовнішні стимули життя в мирному світі. Ті, хто продовжує нести службу – просто повертається до служби і чіткий режим зробить свою справу. А тим, хто повертається до цивільного життя, необхідно допомогти. Непогано, якщо після повернення, бувший військовослужбовець намагається стати до улюбленої праці, або намагається підтримувати своїх бойових товаришів. Допомагаючи іншим, він допомагає собі.
Ж: А коли роботи немає?
А: Тоді ми ризикуємо втратити довіру людини, а процес адаптації буде складним і обтяжливим для її близьких. Оце якраз головна проблема – тут психологи і лікарі не допоможуть. Це держава повинна забезпечити нормальні соціально-побутові умови для демобілізованих. Треба надати військовим максимальну підтримку, зорієнтувати їх, допомогти. Не можна лишати людину наодинці зі своїми життєвими проблемами. Працевлаштуванням, пільгами, юридичним супроводом мають займатися відповідні фахівці з державних структур та громадських організацій.
Читайте також: Поради психолога демобілізованим військовослужбовцям та їх сім’ям
А доки держава намагається забезпечити нашим захисникам хоч якісь побутові умови і підтримати різноманітними пільгами, самі воїни залишаються наодинці з психологічними проблемами. Куди їм звернутися зі своїми проблемами? Андрія, наприклад, знаходять через спільних знайомих в середовищі військовослужбовців та через соцмережі. Встановленню контактів психолога з потенційними клієнтами сприяє його робота у військових частинах та в АТО. Так само можна вийти і на його колег. Також про психологів пишуть на сайтах новин, іноді їх показують по телебаченню. Хороші фахівці є у профільних медичних закладах (як от обласний госпіталь ветеранів війни), у відділах служби порятунку (ДСНС), на профільних кафедрах навчальних закладів (у педагогічному університеті, наприклад), у відділах соціального захисту населення. Не всі психологи працюють з учасниками бойових дій, але вони можуть дати контакти колег, які займаються цим напрямом психологічної роботи.
Читайте також: Кіровоградський “Компас” допомагає військовим повернутися до мирної реальності
Світлана Томашевська, Перша електронна газета