Важливо

Зупинилося серце учасника повстання в концтаборі ГУЛАГу з Кіровоградщини: пам’яті Володимира Караташа

Ольга Ткаченко
Люблю писати про хороші, мотиваційні, цікаві історії. Пишу про людей, які хочуть і вміють робити важливі речі. Слідкую за оновленнями в сфері реформ і намагаюся писати про складне простими словами)
Контакт: Facebook Telegram

Учора, 5 листопада, зупинилося серце одного із учасників легендарного Кенгірського повстання, чи не найбільшого за всі роки існування ГУЛАГу, члена Організації українських націоналістів з 1943 року Володимира Караташа.

Про це на своїй сторінці у ФБ президент Історичного клуб “Холодний Яр”, член Національної спілки письменників України академік Академії наук вищої школи освіти України Роман Коваль.

“5 листопада несподівано помер мій старший друг, член Організації українських націоналістів з 1943 року Володимир Караташ.

Володимир став членом ОУН у 17 літ. Вояк УПА. Стрілець у сотні “Сталевого”. Діяв на території сучасних Вінницької, Черкаської і Кіровоградської областей.

За дієву любов до України засуджений до 8 років позбавлення волі. 11 місяців перебував у Горьківській тюрмі № 1. А в 1949 році його перевели до Воркути – в табір суворого режиму “Речлаг”. Працював на шахті № 7. Створив підпільну групу, яка підготувала біля 500 саморобних гранат великої розривної сили. Мета: повстання, ліквідація катів і спроба втечі. Судив Володимира Караташа військовий трибунал Біломорського військового округу. За “організацію і керівництво антирадянською групою українських націоналістів”, яка готувала повстання в таборі, засуджений до розстрілу. Закованого перевезли до Вологди, де провів 5 місяців в одиночній камері смертників. Щоб підтримати себе на дусі, ходив по камері й декламував вірші Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки.

Російські кати 8 разів імітували розстріл. І кожного разу, коли за ним приходили до камери, він гордо піднімав голову і казав: “Я готовий”.

Після смерті Сталіна розстрільний вирок замінили на 25 р. тюрми і концтаборів. Етапований із Вологди до Казахстану в табір суворого режиму “Степлаг” селища Кенгір (Джезказган). Там у травні – червні 1954 р. брав активну участь у Кенгірському повстанні, про яке залишив спогади “На барикадах Кенгіра”.

Із дружиною – Ганною Лук’янівною (у дівоцтві Людкевич) познайомилися в Кенгірі, під час повстання, коли об’єдналися жіночий і чоловічий табори. В останню мить встиг витягнути її з-під гусениць танку. На волі народили сина Михайла і дочку Оксану.

Автор трьох книг-споминів: “Прометеї Заполяр’я”, “Обережно: гранати” та “На барикадах Кенгіра”.
У роки незалежності – член Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України” та Історичного клубу “Холодний Яр”. 20 серпня 2007 р. нагороджений орденом “За мужність” 3 ст.
Лауреат Літературної премії ім. Євгена Маланюка за книгу споминів “На барикадах Кенгіра” (2008).
Лауреат Літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського. У дипломі №5 Лауреата Літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського Історичного клубу “Холодний Яр” зазначено: “Присуджено Володимирові Михайловичу Караташу за участь у Визвольній боротьбі та висвітлення її у своїх творах і виступах, за популяризацію Визвольної ідеї, написання спогадів “На барикадах Кенгіра” та за вагомий особистий внесок у відродження історичної пам’яті й духовності українського народу, утвердження національних цінностей у житті українського народу…

Київ, 30 вересня 2016 р.

Рішення Історичного клубу “Холодний Яр” зачитав і вручив Володимирові Караташу Літературну премію ім. Юрія Горліс-Горського Олег Тягнибок під час з’їзду ВО “Свобода” 30 вересня 2017 р. в Києві в Міжнародному центрі культури і мистецтв.

Під час мого представлення близько тисячі делегатів 8 разів вставали і овацією вітали героя Визвольної боротьби українського народу.

Вічна слава!”, – написав Роман Коваль.

У інтерв’ю газеті “День” у 2014 році Володимир Караташ казав, що він був “напакований” українською ідеєю.

Володимире Михайловичу, захищати країну можна було й у складі Радянської армії, адже вам уже сповнилося 17… Як сталося, що ви вступили до ОУН?

— Нас добре навчили, що Радянський Союз — сильна держава, і 18 мільйонів нашого війська легко розіб’є «врага» на його території. А вже через вісім днів після початку війни німці були в нашому селі. Пам’ятаю, якось у неділю ми зібралися в церкві, а заїжджий німецький комендант став вимагати, щоб усі йшли на поле працювати. Тоді вперше у нас із братом з’явилася думка про те, що з цим треба боротися. Якось випадково ми натрапили на якогось оунівця, з рук якого отримали першу листівку, прочитавши яку, окреслили для себе конкретні орієнтири: там були заклики до боротьби за Україну. Це була весна 1942 року. До того часу нас навчили, що нашими героями є Будьонний і Чапаєв, а тут у нас відкрилися очі на те, що ми — українці. Тієї весни ми утворили в селі свою організацію ОУН із п’яти чоловік. Коли через наше село відступала Червона армія, в одного червоноармійця я побачив на возі автомат ППД. Серце затріпотіло… Із цим автоматом, а ще з 12-ма топографічними картами, які теж «позичив» у червоноармійців, й прийшов у сотню Сталевого. Я вже був «напакований» українською ідеєю, був готовий проміняти все на Україну, — розповідає Володимир Михайлович.

Того ж, 2014 року, у Кропивницькому відбулася презентація другого видання книги Володимира Караташа до 60-річчя Кенгірського повстання “На барикадах Кенгіру”.

Нещодавно у Кропивницькому відбулася зустріч із людиною-легендою – учасником найбільшого в історії сталінських концтаборів повстання, колишнім політв’язнем Володимиром Караташем. До нашого міста пан Володимир приїхав на запрошення редакції «Нової газети», щоб переглянути стрічку «Червоний», яка вперше в українському кінематографі торкнулася теми українців у таборах ГУЛАГу.

– Чи не асоціювали ви себе із головним героєм фільму Данилом Червоним, ваші долі схожі – роки поневірянь у таборах, участь в Українській повстанській армії, нетерпимість до табірного керівництва, бунтарський дух…

– Я так само, як і Данило, 12 років провів по карцерах і смертних камерах, тому бачив у наших долях багато спільного. Так само, як і він, я не вгавав. Я дуже добре його розумію – організувати повстання – справа складна. Показати все це у фільмові, обмеженому в часі й інших інструментах, – ще складніше, – говорив у інтер’ю “Новій газеті” Володимир Караташ.

Серце Володимира Караташа зупинилося учора, 5 листопада.

Світла пам'ять!

90 років боротьби Володимира Караташа: від УПА і Кенгіру до Майдану (ФОТО)

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*