Враження від чужої країни, знайомства з новими людьми, робота над спільним проектом, багато корисної інформації – усе це за відносно невеликий проміжок часу. Днями вчителька кропивницької гімназії Ганна Дудіч повернулася із Дубаю, де організатори зібрали фіналістів міжнародного конкурсу The Global Teacher Prize. Кропивничанка увійшла до списку 50 кращих педагогів світу і стала єдиною українкою у цьому рейтингу.
Головний приз The Global Teacher Prize українка не виграла, проте увійти до рейтингу ТОП-50 педагогів світу – це визнання, яким може похизуватися далеко не кожен вчитель.
Про те, чим дивували її ОАЕ, чим запам’яталося місто Дубай, про знайомства та довгоочікувані зустрічі Ганна Дудіч розповіла Першій електронній.
Далі враження від поїздки прямою мовою:
Шість годин польоту
і я вже у неймовірному місті – Дубай
Мене попередили про те, що зустрічати делегатів в аеропорту не будуть, тож я власними силами добираюсь до готелю, який розташований в центрі міста. Перше, що мене приємно здивувало тут – це ландшафт міста. Я думала, що зможу побачити тут лише пустелі, натомість спостерігаю неймовірної краси рослини: пальми, квіти, кущі тощо. Важко не захоплюватися цим, коли розумієш, що кожна квіточка, кожне дерево живе «штучно», до кожного проведена вода, яка постійно підживлює їх.
Перед поїздкою усі члени делегації були об’єднані в одну спільноту в інтернеті. Там я познайомилась і активно спілкувалася з вчителем з Греції – Анжелікою. Вона займається досить корисною справою: створила школу для дітей, які мають проблеми з навчанням (пасуть задніх у звичайних школах). Саме її я зустрічаю першою. Як не дивно, під час першої зустрічі у житті, я відчуваю, ніби ми знайомі вже сто років.
Оскільки прилетіла я пізно ввечері, перше, що роблю – селюсь в готелі. Дісталася до готелю досить швидко, без будь-яких проблем. Мій номер – дуже гарна кімната з неймовірним інтер’єром. Лягаю відпочити, бо завтра на мене чекає багато цікавого.
Праця задля спільної мети
Одразу після сніданку ми почали працювати над спільним проектом. Були запрошені не лише фіналісти цього року, а й двох попередніх. Працюємо у невеликих групах. Маємо на меті створити спеціальний сайт -онлайн-ресурс для вчителів. Адже здобутки ТОП-50 вчителів світу значущі і ми маємо чим поділитися. Ми робимо окремі секції, над якими працюють вчителі точних наук, гуманітарії тощо. Два наступних дні ми працюватимемо над цим, також робота продовжуватиметься вже після завершення конкурсу. Тож, до роботи…
Виступ індійського гуру
Я очікувала, що на форумі буде багато цікавих зустрічей. Але тут є людина, яка мене надзвичайно дивує. Це індійський гуру. Коли я бачу серед спікерів форуму такого собі цікавого бородатого чоловіка, схожого на Діда Мороза, я думаю, що навряд чи почую від нього щось цікаве. Але коли він виходить на сцену в типовому індійському вбранні і починає говорити абсолютно правильною англійською мовою, без будь-якого акценту, я розумію, що цікавішої людини я ще не чула і не бачила. Перші півгодини він розповідає про освіту загалом у світі. Далі про те, що шаблонна освіта – найгірше рішення, яке прийняли в епоху індустріалізації, яка вбиває індивідуальність людини. Ті, хто не вписується в рамки шаблонної освіти, залишається за бортом. З такою зацікавленістю я ще нікого не слухала. Навіть тих, хто розповідає більш професійно. Це є надзвичайно натхненно.
Також дуже сподобався виступ міністра освіти ОАЕ. Як не дивно для цієї країни, це – жінка. Досить молода і приємна, виступ якої був досить цікавим.
Фундація Варкі та її президент містер Сані Варкі та виконавчий директор Вікас Пота роблять вагомий внесок у розвиток світової освіти, за це їм надзвичайно вдячна я та, певно що, кожен з учасників конкурсу. Це люди, які розуміють, що скоро настане час, в який основним інструментом буде людський розум. Не дивлячись на їх матеріальні статки, ці люди роблять вагомий внесок у майбутнє освіти, за що їм низький уклін.
Про селфі з акулою та пошук верблюда
Починаємо працювати досить рано, вільного часу майже не маємо. Організатори розуміють, що нам би хотілося подивитися місто, тому влаштовують цікавий квест вулицями Дубаю. Ми ділимося на групи по чотири людини. Кожна група отримує список із завданнями. На кшталт: зробіть селфі з найдорожчою машиною, селфі з акулою або знайдіть найбільшого верблюда. Ми завітали до крамниці, де стоїть цей самий верблюд, де купили сувеніри. Потім надсилаємо фото організаторам, а ввечері підіб’ємо підсумки. Крім того, що в ході квесту ми здружилися, то ще й погуляли містом. Ці неймовірні співочі фонтани, льодовий палац назавжди залишаться в моєму серці.
Приємно дивує мене те, що усі учасники знають англійську мову, що у нашій країні зустрічається нечасто. Неважливо звідки ти: з Америки чи з Європи. Тутешні діти ще з п’яти років розмовляють англійською, що не може не порадувати. Вони підходять до нас і дякують за нашу працю. Це дуже приємно. Саме в такі моменти ти розумієш, що працюєш недарма і, що твоя робота комусь потрібна.
Вчитель історії з Португалії поїхав на форум, коли його дружина була на останніх днях вагітності. Усі сто двадцять осіб підтримувало його та хвилювалися за здоров’я його дружин та дитини. Тому за ці чотири дні ми стали однією “родиною”.
Завершальний вечір: мурахи по шкірі
Останній вечір на форумі ми проводимо у національних костюмах або у вечірніх сукнях. Маємо можливість досхочу поспілкуватися один з одним наостанок, підбиваємо підсумки конкурсу та насолоджуємося неймовірним співом Андреа Бочеллі, який змушує відчувати неабияку насолоду та від якого голова йде обертом.
Після приїзду на Батькіщину, я із захватом згадую проведений час на форумі, насолоджуюсь результатами нашої спільної праці та продовжую спілкуватися з іншими учасниками конкурсу. Отримавши безцінний досвід, я розумію, що моя праця цінується і потрібна іншим.
