«Громадська Варта» разом з волонтером із Торецька Олегом Василенком віддали шану загиблому на Донбасі жителю села Червонопілля Бобринецького району військовослужбовцю 17-го окремого мотопіхотного батальону Ігіту Гаспаряну. Про це повідомляє сайт “Громадської варти”.
На вшанування пам’яті загиблого за Україну бійця, у Свято-Миколаївському храмі у Бобринці провели поминальну панахиду. Настоятель Храму отець Юрій (Онисько) у своїй промові підкреслив, що Ігіт Гарпарян віддав своє життя за свободу кожного з нас і України в цілому.
“… Він віддав своє життя за свободу нашої України, за свободу нас, мирних людей, які тут проживають в мирі, за свободу маленьких дітей своїх, за свободу тих стариків, які не можуть хати перейти і за свободу нашої неньки-України”, – сказав священник.
Волонтер із Торецька (колишній Дзержинськ) Олег Василенко опікувався блокпостом, де служив “Армані”, добре його знав. Розповідає про останній бій біля села Майорськ неподалік Горлівки, де загинули жителі Кіровоградщини Ігіт Гаспарян та Вадим Харті. “Коли я під’їхав на пост, це 10 лютого було, Харті висунувся з блокпоста і показує (махає рукою – ред.) «тікай», – згадує волонтер. – А куди тікати, я машину заглушив і стою лицем до Горлівки, а з посадки атакують російські найманці…”
Родина Ігіта Гаспаряна переїхала до Червонопілля у 1994 році. Хлопець вчився на агронома, займався спортом, був душею компанії. До війська хлопця призвали у квітні 2014 року, розповідає брат загиблого Карен Гаспарян.
“Ми поверталися на машині з Бобринця, – згадує він, – раптом телефонний дзвінок. “Пан Ігіт?”, – говорять у слухавці, – приходьте до військкомату”. І брат пішов. Приходить звідти веселий: “Іду воювати”. Я, звичайно, не поділяв його веселого настрою…”
Отримавши поранення в ногу, Ігіт повернувся додому, але пробув біля родини недовго, всього 15 днів. “Пам’ятаю, 23 січня (2015 року – ред.) проводжав його, – згадує Карен Гаспарян, – він тоді кульгав на ногу. Кажу йому: навіщо ти йдеш, ти ж після поранення, залишся вдома. А він твердо так говорить: “Ні, піду. Там хлопці залишилися, як я без них, як вони без мене”.
Карен Гаспарян згадує, що, ніби щось відчуваючи, напередодні свого останнього бою, брат захотів поспілкуватися з родиною по відеозв’язку.
“Ігіт телефонує мамі і просить знайти в селі скайп. – пригадує події того дня пан Карен, – Вона допитується, навіщо це йому. “Хочу вас побачити” – відповів Ігіт. 9 лютого під час розмови по скайпу, брат, розповідаючи про фронтову реальність, багато плакав, примовляючи “все добре”. Ніби щось відчував… Наступного дня його не стало”.
Біля села Майорськ український блокпост прийняв бій від російських диверсантів. Шум пострілів попередив наших бійців про присутність ворога. Ігіт Гаспарян не здався у полон, свідомо прийнявши смерть від ворожої кулі.
Волонтери “Громадської Варти” з початку війни опікуються 17-м окремим мотопіхотним батальоном. Голова Кіровоградської обласної ГО “Громадська Варта” Вікторія Касьянова говорить, що кожен із полеглих українських бійців загинув за всіх нас.
“На жаль, минулого року була відкрита чорна сторінка 17-го окремого мотопіхотного батальону. – говорить пані Вікторія. – Загинули хлопці. Сьогодні річниця загибелі одного з них. Це Ігіт Гаспарян, який загинув на одному з блокпостів під час атаки російських найманців. Він разом з іншими українськими вояками загинули, щоб ми з вами жили…”