Важливо

Провокація від “Чорного квадрату” – інтимна сповідь, яка рятує (ФОТО)

????????????????????????????????????

У переддень свята закоханих у Кіровоград завітав театр імпровізації «Чорний квадрат» з постановкою «Гормональний збій або знову про секс». Це вже втретє за останні 10 місяців київський театр зустрічається з кіровоградською публікою. І не дарма – на їхніх спектаклях повний аншлаг, публіка знову і знову просить продовження. У чому ж таємниця такої популярності «Чорного квадрата»? І відповідь-таки доволі проста – основний секрет успіху театру імпровізації у відсутності будь-яких таємниць, підтекстів, гри з глядачем чи ще якихось режисерських прибамбасів. На сцені показують історії, які знайомі кожному, які не замовчують пікантні моменти, які не моралізують. Вони просто є, вони говорять про людські інстинкти, але в той же час якось цнотливо, без вульгарності. Навіть коли актори, одягнені у костюми прекрасного лицаря та вишуканої дами, грають статеві органи чоловіка та жінки – це не виглядає вульгарно. Хоча й звучить страшно, згодна.

Дивитися виставу-імпровізацію «Гормональний збій або знову про секс» треба з широко відкритими очима, не прикриваючись награною сором’язливістю. Адже тільки так можна отримати від неї насолоду, усміхаючись від власних спогадів або беручи деякі ситуації у скарбницю свого досвіду. Чотири етюди – чотири життєві історії – три долі. Якось так можна описати сюжетну канву постановки. Тут немає головних чи другорядних персонажів, адже всі ролі виконують лише чотири актори, які майстерно перевтілюються від етюду до етюду.

Без антракту, перерв та помпезних декорацій (до речі, над декораціями «Чорний квадрат» взагалі не заморочується – вони кочують з однієї вистави в іншу фактично без змін) глядачі занурюються у чужі життя, у найінтимніші закапелки трохи хворих людських душ. У класичному мистецтві про таке не говорять, а якщо й наважуються – то лише  ледь вловимими штрихами  і натяками на дію чи проблему. Бо на сцені прийнято говорити і показувати «високе», а не «гормональні збої» у сексі. А у виставі «Чорного квадрата» гормональний збій у кожного зі сценічних персонажів свій: жінки вперто відмовляються виходити заміж, але зрештою виходять і заводять дітей, невпевнені чоловіки вважають себе богами 16-поверхівок і мріють про секс зі сплячою повією, інші чоловіки панічно бояться серйозних стосунків і від того страждають не лише морально.

Одним словом, у кожного по-своєму відмовляється працювати система цінностей людських стосунків. На це смішно дивитися, але соромно розповісти у пристойній компанії. Та навіть найближчим вистачить духу таке розповідати лише в алкогольному тумані, щоб на ранок власні відвертості залишилися напівтаємними і недозрозумілими не тільки для співбесідника, а й для сповідальника.

Так, по суті «Чорний квадрат» сповідує і сповідується на сцені, тому й має такий шалений успіх у глядачів. Особливо жінок, які більш схильні до копирсання у собі та рефлексій. Потім вони приводять на ці вистави чоловіків, мовляв, послухай-подивись. І вже через призму чужої відвертості вряди-годи виводять на інтимну розмову своїх обранців. І це нормально. Провокативно, надвідверто, місцями викликає сором’язливий рум’янець, але нормально. Своєрідна арт-терапія, що лікує людські інстинкти, вчить людей сприймати себе такими як є, а інколи – як не стати тими, ким не хочемо, як уберегтися від помилок чи як їх виправити.

Як розповів один з акторів «Чорного квадрату» Руслан Іваненко, постановка «Гормональний збій або знову про секс», як і вся творчість театру імпровізації, – це не просто провокація, це життя таке, яким воно є, про яке не прийнято говорити, але це ще одна зі спроб бути собою.

«Для мене «Гормональний збій або знову про секс» – це та постановка, де я можу спробувати себе у нових іпостасях (актор грав роль психопата і чоловічого статевого органу – авт.). Я дуже багато працював, щоб осягнути їх, щоб проникнутися ними, щоб зіграти те, про що тільки чув. Десь фантазуєш, десь згадуєш давно почуті історії і намагаєшся перенести їх на сцену. Ви ж знаєте, що «Чорний квадрат» майже всі свої постановки пише сам. І ґрунтуються вони на нашому життєвому досвіді, розповідях наших друзів і знайомих. Але навіть при такому підході ми завжди імпровізуємо на сцені. Кожна наша гра – це імпровізація. Вона не схожа на попередню», – розповідає актор.

Тетяна Колісник, Перша електронна газета


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*