Важливо

Про жорстокі розстріли, голодні роки і старовинні пісні – “Баба Єлька” побувала у Кримках

© фото Майкла Ендрюса

Що ви знаєте про село Кримки, що в Олександрівському районі? Будемо відверті: до експедиції “Баби Єльки” у це село ми не знали нічого, як і про сотні інших сіл Кіровоградщини.  Агенткою у Кримках стала Настя Павлівна Зеленько – давня подруга проєкту із Розумівки, яка й порадила етноволонтеркам послухати пісні у виконанні кримківських  народних співачок.

Про подорож “Баби Єльки” розповідає “Нова Газета”.

Із Розумівки до Кримок веде вузенька бруківка. Машина то спускається в ярок, то піднімається на узвишшя. Лише старі фруктові дерева та горбки з рудою травою свідчать, що тут колись жили люди. Кримки починаються непомітно. Ми минаємо розкішну церкву (окраса села з цікавою історією, про це ми дізнаємося згодом) і зупиняємося біля хатинки із синіми віконницями. Тут нас чекали бабусі із колективу «Явір» – народного фольклорного аматорського колективу, заснованого років із 25 тому.

74530265 2484089128546175 8411971582708154368 o
© фото Майкла Ендрюса

Нині у Кримках живе трохи більше сотні мешканців. Із інфраструктурних об’єктів – «магазин на колесах», який приїжджає у село двічі на тиждень: у вівторок і четвер. У початковій школі навчається 13 діток, дев’ятеро відвідують дитячий садок, є й такі, кого батьки мають змогу возити у школу в сусіднє село Голикове.

Надія Халявка, Марія Деркач, Валентина Куценко (у її хатинці нас приймають), Галина Коломієць, Олександра Пересунько, Катерина Кондратенко, Надія Третяк, Ганна Коломієць убралися у костюми, в яких вони зазвичай виступають на сцені місцевого клубу. Під фартушками ховають зошитки із назвами пісень. Ми знайомимося і через кілька хвилин стаємо рідними.

72457817 2484088938546194 7515349597200318464 o
© фото Майкла Ендрюса

Пісні у виконанні «Явора» вражають. Ось одна із них:

На жовтенькому пісочку
Хатина стояла,
В тій хатині проживає
Молода дівчина.
 
Вона ходить по садочку
Темненької нічки,
А тим часом козаченько
Перепливе річку.
 
Припліває до бережка,
Човника прив’яже,
Обернеться до дівчини,
«Добрий вечір!» скаже.
 
– Добрий вечір, дівчинонько,
Як тобі живеться,
Чи скучаєш ти за мною,
Як вечір начнеться?
 
– Не скучаю за тобою
І скучать не буду,
Бо я чула через люди,
Що твоя не буду.
75361056 2484087771879644 1635540498552717312 o
© фото Майкла Ендрюса

Після експедиції у Кримки нам написав Костянтин Драч – священник, який займається дослідженнями цього краю. Нині він мешкає на Київщині, проте його дідусь і бабуся жили у Кримках, тож малим він сходив тут усі усюди.

Отець Костянтин розповів легенду про заснування Кримок. За його словами, село засноване у часи набігів кримських татар: нібито на місці, де нині розташоване село, раніше ріс старезний ліс, а в деревах було багато дупел. Щоб залишитися непомітними і підстерегти татар, загін козаків вирішив сховатися у цих дуплах, а знаком, що пора вилазити із сховку, буде вигук «Крим-ки!». Козаки перерізали чужинців, а на цьому місці заснували поселення.

Перші відомості про Кримки у літературі датовані 1780 роком (спогади про перший храм та його священників).

До речі, історія роду  Михайла Грушевського пов’язана із Кримками – тут жив і працював священник Григорій Грушевський – його брат у четвертому поколінні.

«Терпіли, та й усе»

Майже кожна із жінок, які співали для «Баби Єльки» того дня, мала свою страшну історію, пов’язану з Голодомором. Кожна згадувала голодне дитинство, але разом із тим у кожногої світлі спогади про часи, коли в селі діяли вівчарня, курятник, корівник і свиноферми – тоді у селі була робота, була й пісня. Сьогодні лишилася одна пісня…

Спогадами про голод 1946-го поділилася з нами Галина Коломієць. Вона з братом добре пам’ятає смак зелених вишень, якими вони намагалися наїстися по дорозі із садка додому.

«Оце ж у 46-му годі було дуже трудно, дуже трудно. Їсти не було нічого, одне, що там мати готовила – кукурузяну якусь там кашу зварить. Нема нічого. Водила я свого брата у ясла. Дадуть щось там ріденьке таке. Хліба немає, ми його трошки з’їмо, ополоничок чи два. Їсти хочеться, та я кажу: ох, якби швидче вже до вечора.

Веду кладовищем брата і рвемо такі вишні зелені. Так хочеться їсти… Ми його поїли, але ми голодні, ми не наїлися. Рвемо зелені вишні, ми радувалися вишням. Вдома агрус тоже тільки одцвітеться, тільки трошки підріс – ми його об’їдаємо. Вакація жовта і біла – їмо. Какіш ото катали – оце наша була їда. І кукуруза, щось там мама приготовила якусь кашу. Оце таке ми їли.

Голодували дуже. А чого ви голодували? Мабуть, шо война була, та ми стали такі бідні. Терпіли, та й усе. Терпимо, бідненькі, так живем, та й усе».

Батька бабусі – Івана Третяка 1906 р.н. – убили німці у 1943-му. Останній спомин про батька – це як він махав на прощання рукою маленькій Галинці.

«Зачинили їх у церкві, подержали, не знаю, днів два чи три. Прийшла сусідка та каже: ідіть туди в садок, і там нам видно, як їх вели. Душ сорок чи більше йшло наших батьків, таких, як мій батько. Вобшім дивимося, ідуть гущою, багато-багато чоловіків. А ми вилізли на грушу, отако стала я, дві гілляки товсті, стала я ногами і дивимося туди. Коли батько нас побачив і махає: до свіданья. А я собі: до свіданя, до свіданя. Оце таке я бачила…» – пригадує бабуся.

Коли чоловіків вивели з села, місцеві жителі дізналися, що на вечір село палитимуть. Рятуючись від загибелі, мама разом із трьома дітьми вирішила йти у Ясинуватку. Там переночували у першій хаті і повернулися в рідне село – ховати батька, якого вбили разом з іншими чоловіками. У селі досі є братська могила, у якій поховано близько сорока розстріляних односельців.

Експедиція у Кримки була багатою не лише на пісні та цікаві історії. Своїм багатством поділилася з нами Катерина Омельківна Кондратенко: вона подарувала у музей проєкту сорочки, три рушники і фартух, вишиті її мамою Марією Прохорівною 1930 р.н. Також бабуся Катя віддала до нашого архіву старовинні світлини 20-30 –х рр., а ще від бабусь із «Явора» ми отримали макогон і «плюшку» (шубу).

75594385 2484090788546009 2635616778658512896 o
© фото Майкла Ендрюса

Дві хвилини у гостях

Насамкінець ми на кілька хвилин забігли в гості до Ганни Марківни Коломієць – роздивитися на вишивки. Вже вечоріло, місто кликало нас своїми домашніми клопотами, а ми не хотіли виходити з цієї хати. Як же тут тепло, затишно, вишивано… Так і хотілося залізти на лежанку, обійняти кота, який розлігся поміж мережива і подушок, і слухати спогади бабусі Ганни.

На дорогу 79-річна Ганна Марківна пригостила нас стравою, яка стане зіркою майбутньої кулінарної збірки проєкту. Вона складається з тертих яблук, змішаних із горіхами та збитим яйцем, присипаних цукром та корицею.

75610679 2484090811879340 6542660395100798976 o
© фото Майкла Ендрюса

Найбільшим своїм досягненням бабусі з «Явора» назвали поїздку на виступ «у район» у 1955-му році. Можливо, саме завдяки тому, що гастролі були нечастими і вони не запозичували пісенних традицій від інших виконавців, кримківським співачкам удалося зберегти самобутність виконавської манери. Ми вкотре переконалися, що інфраструктурно бідні села можуть бути надзвичайно багатими духовно. Кримки – одне з таких.

Назбиравши емоцій, нових пісень, рецептів, ми поверталися до Кропивницького. І – як завжди – мріяли побувати у Кримках ще раз.

74452426 2484087595212995 9084944008249081856 o
© фото Майкла Ендрюса

Читайте такожСупермузей, затоплені села і фантастичні люди – “Баба Єлька” побувала в Захарівці

Інна Тільнова, Нова Газета.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар