Майстриня з Кіровоградщини про народні ляльки, ведмедиків Тедді та письменництво під час вагітності

© Оксана Скляренко | Facebook

Чи знаєте, що лялька-княгиня — це святкова іграшка, яку вміли робити бабусі Наддніпрянської України? Ляльку-намистинку зберегли у Києві, Дніпрі, Харкові, Каневі. Таку іграшку любили виготовляти дівчата, щоб зручно носити в кишені, а вже згодом її чіпляли й до намиста. Ще є усміхнені ляльки з великою кишенею для трав. Ну, і трохи не всім знайомі — ті, що з соломи і кукурудзяних качанів.

У сімейній іграшковій колекції майстрині народної ляльки, письменниці та ілюстраторки Оксани Скляренко з Кіровоградщини їх понад тисяча різних екземплярів. Про це та багато іншого з неї говорила журналістка газети “Україна молода” Людмила Чечель, повідомляє Перша електронна газета.

Відвідування Інституту фольклористики — як похід у церкву

— Пані Оксано, цього року ви захистили дисертацію про українську народну ляльку. Як прийшли до цього?

— Вісімнадцять років тому, після закінчення магістратури у Національній академії державного управління при президентові України, я почала працювати у відділі інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин Національного інституту стратегічних досліджень РНБО України. Власне, потрапила в осередок науковців, які писали статті, книги, колективні монографії. Отож, згодом і я почала писати.

a8146da25d505f711445ce2a5a117489.jpg

Якось моя бабуся побачила одну з моїх публікацій, присвячених іміджу України на міжнародній арені і сказала: «Бачу, що ти пишеш дисертацію». Це була саме та мить, коли це слово закралося у мої думки. То був 2004 рік. Нічого не писалося. Але я почала розвідку: з чого починати? Довідалася, що потрібно скласти кандидатські іспити, узгодити тему, додати чотири серйозні публікації, взяти участь у конференціях. Почала з іспитів. Згодом підготувала приблизно двадцять п’ять публікацій. І… захопилася народними ляльками.

— А ще підготували рукописні книги про ляльку.

— Так! І не одну, а одразу три: «Українська лялька», «Українське вбрання для ляльки», «Школа ремесел. Лялька: український стиль» це все 2007 рік. Коли з’явилися книги, почала відвідувати науково-практичні конференції, які стосувалися ляльок, іграшок.

8a56eb81d6f8d646ed65a515b85aaca0.jpg

— За першою освітою ви педагог?

— Мені пощастило потрапити до першого набору вже незалежної України українських філологів Педагогічного університету імені Володимира Винниченка у Кропивницькому (раніше Кіровоград). Вчити і вчитися — улюблене покликання. Якось професорка Оксана Матвієнко, яка побачила мої книжки, запропонувала написати роботу про роль ляльок у позашкільній освіті. Я погодилася.

Пізніше доля звела з Людмилою Орловою, авторкою книжки «Люди і ляльки». Вона одна з перших почала колекціонувати українські народні ляльки. Самостійно їздила по селах, спілкувалася з людьми, замальовувала, робила ескізи ляльок. Саме вона за руку відвела мене до мистецтвознавця, член-кореспондента НАН України Олександра Найдена. Людмила Орлова й Олександр Найден — подружжя, яке більше 50 років збирає й досліджує народні ляльки. На жаль, пані Людмила відійшла вже в інші світи.

Перша лялька — із качана кукурудзи

938a6a53e8c80fb90bfd2696a430a83e.jpg— А коли і з ким зробили свою першу ляльку?

— Першу ляльку зробила років у шість-сім із бабусею з качана кукурудзи. Така собі сільська лялька із сільською бабусею Оленою Скляренко, 1924 року народження в мальовничому селі Порпурівка, що на Кіровоградщині. Отож, знання отримувала не на майстер-класі, а в простій сільській хаті. Автентична лялька творилась в автентичних умовах.

Звісно, лялька не збереглася, вона виконала свою функцію й кудись поділася. Саме так і має бути з народною лялькою. До речі, коли виходила заміж, взяла із собою ляльку. Виготовлена вона у трохи інший спосіб — шита. А за основу був той же кукурудзяний качанчик. До речі, вона й нині живе з нами.

— Що для вас народна лялька?

— Народна лялька для мене — не сувенір, а насамперед — предмет дослідження. Насамперед, це втілення ідеї материнства, можливість вивчати культуру та побут, якщо ми кажемо про народні ляльки. Традиція створення ляльки оновлюється, але ж не на стільки, щоб не зберегти її первісні функції, і не настільки, щоб зробити її лише предметом продажу та маніпуляцій.

— Ваше захоплення — і ведмедики Тедді? Чому саме цей американський герой? Це іграшка для дітей чи сувенір для дорослих?

— Швидше — це мистецтво, а отже не зовсім іграшка. Хоча, звісно, й іграшка також.

— Маєте велику іграшкову колекцію? Розкажіть про неї. Чи доступні зібрані екземпляри стороннім глядачам?

— У нашій сімейній колекції понад тисяча експонатів. Поділені вони за розділами: ідея материнства у ляльках, автентична українська лялька, солдатики, ведмеді Тедді. Зберігаємо колекцію вдома. У вересні відбувся перший виставковий проект «Ляльки. Ведмеді Тедді. Солдатики» у Центрі культури та мистецтв на Подолі.

faab180945ee246ca937a619d6f2393f.jpg

Основною експозицією стали ляльки з нашої приватної колекції з чоловіком Олегом Сморчковим. Спеціально для цієї виставки майстрині з Кропивниччини, Черкащини та Тернополя виготовили нові роботи. Вони провели у Києві майстер-класи з виготовлення ляльок. Були представлені ляльки від радянського періоду й до сьогодні.

Одна з найдавніших — лялька з соломи

— Пані Оксано, ви з чоловіком берете участь у різноманітних виставках та ярмарках. Розкажіть про ті, які найбільше запам’яталися.

— Так, наприклад, у 2008 році мою лялькову творчість було презентовано у Швейцарії та Німеччині. Авторські ведмедики Тедді були неодноразово відзначені найвищими нагородами численних міжнародних конкурсів авторської іграшки. Мій чоловік Олег Сморчков — майстер мініатюрного живопису, переможець Міжнародного конкурсу «Ді-шоу, 2007», учасник багатьох міжнародних виставок (Німеччина, Швейцарія).

— Ви навчаєте на майстер-класах виготовляти ляльки?

— Уже 11 років я проводжу благодійні майстер-класи з виготовлення ляльки для дітей і дорослих. Усе, що пов’язано з ляльками, — благодійно.

15bf79c82529e3b7a93cf1a6c14c19b7.jpg

— Яке місце займає рукоділля, виготовлення ляльки, у розвитку дитячої особистості?

— Позбавляє від комплексів, дарує радість, робить добрішим. Ну, а про моторику та розвиток логіки я вже не буду казати відомі всім речі.

— Познайомте з найоригінальнішими ляльками-знахідками з вашої колекції?

80acaa3236e57df4c439a1d25a09b796.jpg— Наприклад, лялька-немовлятко — саме з неї почалася історія книжки-розмальовки «Моя улюблена лялька». Такі іграшки виготовляли із клаптиків тканини для своїх онучат бабусі.

Одна з найдавніших ляльок — лялька із соломи. Походить вона зі старовинних обжинкових обрядів, у яких останній сніп-дідух був своєрідною подякою полю за зібраний врожай. Таку лялечку із соломи та клаптиків тканини я створила за зразком авторського виробу майстрині Тамари Макаренко з Дніпра.

А лялька-княгиня — святкова іграшка, яку вміли робити бабусі Наддніпрянської України. Її щедро декорували та виготовляли із клаптиків дорогої тканини. Ляльку-намистинку я бачила у Києві, Дніпрі, Харкові, Каневі. Таку іграшку любили виготовляти дівчата, щоб зручно носити в кишені. Вже згодом її чіпляли до намиста.

Ще хочу згадати усміхнену ляльку з великою кишенею для трав. А на рукавах її нашиті дубові листочки. Зразок ляльки-усміханки передала до колекції дівчинка, бабуся якої була травницею, тобто збирала трави й лікувала людей. Походить вона з Рівненщини. Іменами народних ляльок не нарікали. Не приписувалися їм і магічні властивості.

34d7ecc4b9e1ad144934600b0d116cd2.jpg

Вагітною почала писати казки та малювати

— Ви — письменниця й ілю­страторка. Скільки книг видали?

— У мене 30 книг. Це книги про ляльки, про іграшки із текстилю, про пластилінові забавки. А під час вагітності я почала писати казки та малювати. Так написалися й намалювалися «Кирпата арифметика», «Стриб та скок. Оповідки та розмальовки», «Веселі крапочки» (про техніку малювання крапочками для дітей), «Зайчик Сірячок» (із англомовним словничком) . Як бачите — все дуже потрібне, практичне і корисне. Наразі у видавництві «Богдан» — два рукописи, у «Стилосі» — два. Зараз працюю над книгою про мистецтво плетення спицями.

5b422a771f652c34b4b00c9735c47034.jpg

— Маєте помічників? Як ставляться до ваших захоплень і роботи син і чоловік?

— Ми все робимо разом. А коли я починаю сумніватися, то вони ще більше мене підтримують: ідеями, фотосесіями, організацією виставок.

— Ви часто подорожуєте. З мандрів поповнюється ваша колекція? Чи відкриваєте в інших країнах чергові таємниці лялькарства?

— У мандрах є можливість акумулюватися у питаннях, що важливіше для тебе. Це вже починається з моменту складання валіз. Я завжди беру «роботу»: матеріали, інструменти, роздруківки рукописів. У подорожах ми завжди відвідуємо музеї — там я обов’язково знахо­джу ляльки. Знаходжу їх і на блошиних ринках. Разом із ними — книги про іграшки, старовинні фото.

— Досить часто ви відвідуєте міжнародні мистецькі виставки. Як ставляться там до українських майстрів? Чого прагне сучасний європеєць?

— Важко одразу визначитися, чого прагне європеєць, бо щоразу щось новеньке треба подавати, дивувати. Проте якось на одній з виставок запам’яталася німкеня. Така весела пані, купувала посібник мій «Ведмеді та ведмедики», а потім повернулася й ще два взяла для подруг своїх. От вам і німецька Тедді-історія, яка вже потребує української підтримки.

543c82f3f798e3a884c32328bcc10b8f.jpg

Фото зі сторінки Оксани Скляренко у Facebook

Читайте також:

Поширити:

Залишити коментар:

коментар