18-річний Родіон Камшиленко з Кіровограда підкорив зіркових суддів шоу «Танцюють всі» своїм потужним талантом танцю та майстерними рухами брів. Поки що не можна говорити, куди кіровоградець «дотанцював», але все ж честь танцювальної столиці відстояно гідно.
Родіон Камшиленко займається танцями 13 років. Спочатку він танцював у Малій Висці. Батьки побачилиталант сина і вирішили переїхати до Кіровограда, де йому буде більше простору для розвитку. «Найбільше мене підтримувала мама, – розповідає Родіон, – Тато не дуже добре ставився до танців і хотів віддати мене на футбол. Але з часом, коли побачив, що це цікаво, корисно для здоров’я, то прийняв мій вибір».
У Кіровограді танцюрист почав займатись у одному із популярних ансамблів. Згодом довелось змінити колектив, через різні погляди з тренером. Родіон зателефонував своїй знайомій, яка займалась в ДЮТК “Олімп” і вони вирішили стати у пару. Разом вони підкорюють вершини уже 5 років.
Перший тренер із Малої Виски привив Родіону любов до танцю, але найкращими тренерами танцюрист без сумніву називає тих, хто розвиває його талант досі.
«Найкращими тренерами для мене за весь час є Володимир Мачулка і Аня Машина. Вони професіонали своєї справи. І перш за все ми із ними – друзі. Немає того бар’єру. Тож окрім звичної субординації в робочих моментах, у залі панує дружня атмосфера. Завдяки цьому ми розуміємо один одно із півслова – на інтуїтивному рівні. Тому і працюємо продуктивно”.
На сцені інколи почуваєшся навіть більш упевненим, ніж в певних моментах в житті
«Потрапити на проект – це була мрія мого дитинства. Я дивився всі сезони, уявляв як буду на цій сцені. Батьки теж хотіли, щоб я спробував. Пройшли чутки, що це останній сезон. Як завжди, мабуть, чутки. Але я подумав, що якщо останній, то чому б не спробувати. Тим паче, що мені вже 17 (у них раніше набір був із 18 років, але зараз стали менш суворі умови відбору. Відразу подав заявку, пройшов передкастинг. На кастингу судді дали квиток у сотку і далі пішло-поїхало.
На кастингах я не дуже хвилювався, адже багато виступав на турнірах. Із часом звикаєш. Сцена – це вже як рідне, я жив цим. На сцені інколи почуваєшся навіть більш упевненим, ніж в певних моментах в житті. Взагалі проект у мене пройшов без нервів якось.
Взагалі все, що я відчуваю, я більше переношу в середині, ніж комусь це показую. Я думаю, що допомагає це на паркеті. Адже всі емоції, які є, накопичуються і виплескуються у танці. Так більш свідомо відбувається танець, ти розумієш, що робиш, що хочеш показати».
У сюжеті для шоу Родіон розповів про свої вірні талісмани, які приносять йому удачу вже 13 років. Того дня у поспіхах він не взяв із собою свого дельфінчика, але не забув головні талісмани – свій талант і артистичні брівки. Тож Родіон підкорив зіркових суддів і без додаткової перевірки отримав квиток до сотні найкращих танцюристів України.
– Родіоне, чийого коментаря Ви чекали найбільше?
– Я не можу сказати, що чийсь вердикт прям дуже хотів почути. Думка кожного із суддів важлива для мене. Вони всі дуже хороші судді і люди хороші. Вони багато чого досягли. Коментар Влада Ями, безумовно, був важливий, адже це рідний стиль. Дуже хотів почути коментар Тетяни Денисової. Але через хвилювання я його не почув. Кості Томільченко я почув коментар. Тані Денисової – ні, бо мене як вирубило (сміється). По-перше, вона дуже красива. По-друге, вона от сидить навіть на відстані 5 метрів, а від неї йде така шалена енергетика, що аж тисне. Дуже крута енергетика. Хочеться на неї дивитись, хочеться її слухати. Але не завжди це вдається, бо дивишся на неї і думаєш: «Яка вона красива». Тому коли вже показували кастинг по телевізору я сів дивитись: «О, хоч почую коментар Тані Денисової». Вона як особистість дуже сильна. Вона сама всього досягла в своєму житті. У неї такі думки дуже позитивні і глибокі.
– Спілкувались із зірковими суддями?
– Коли десь пересікались, то говорили трохи. Вони цікавились як у нас справи, чи виспались ми. І ми з ними так само говорили. Певний бар’єр був, звісно, адже то судді, а то учасники. Але з ними комфортно спілкуватись. Не було такого: «Хто ти? Йди звідси». Вони турбувались про нас. Це було дуже мило і тепло.
– Яку планку Ви собі ставили у шоу «Танцюють всі»?
– Я не визначав планок у цьому шоу. Проект це дуже хороша штука для саморозвитку, для розуміння того, як це все будується. Проект це хороша точка в житті, яка дає позитивні емоції і нове дихання. Після проекту я приїхав з новими силами, з новим досвідом, ідеями. Я не ставив собі за мету перемогти. Все буде так, як повинно бути.
– Які цікаві знайомства Вам дав проект?
– Із багатьма ми були знайомі до проекту, але не списувались і не знали, що будемо в шоу. Тому було дуже приємно бачити рідні душі. Ми постійно варимось у одному котлі, скажімо так. Часто пересікались на семінарах, турнірах, тому добре один одного знаємо.
– Учасники, які танцювали в одному стилі, тримались разом на шоу?
– Так, ми разом тримались, хто танцює бально-спортивні танці. Нас було 5. Проте не було такого, що один друг і тільки з ним спілкуюсь. Компаніями по людей 20 сиділи в колі, ділились досвідом, розповідали історії.
– Шоу-бізнесові правила конкуренції не заважали чесній боротьбі?
– Не було як такої конкуренції – дружні стосунки. Спільні проблеми нас згуртували. Не було жорстокої ворожнечі, підніжок ніхто не ставив. Всі один одного поважали. Хто хотів пізнати нові стилі, просто підходив і просив допомогти, показати основні рухи. І учасники допомагали із відкритою душею. Не було такого: «Відстань, навіщо тобі то треба». Ми всі дружили, і зараз, після проекту, теж спілкуємось.
– Хто запам’ятався найбільше особисто Вам?
– Був хлопчина з Пітера. Дуже хороший. Ми так спочатку не дуже спілкуватись перші кілька днів. Але потім почали обмінюватись досвідом у різних стилях. Ми і зараз інколи переписуємось. На політичні теми ми з ним взагалі не говорили. Також був з Італії танцюрист. Спочатку заважав мовний бар’єр, але з часом почали більше спілкуватись і бар’єр зник. Хоч англійську мову ми, скажімо так, не дуже знали. Але універсальна мова тіла допомагала. Через три-чотири дні уже звикли і почали спілкуватись нормально навіть англійською. Бо спочатку то було на рівні: «Please», «Give me».
– Були такі учасники, яких відібрали, скажімо так, для колориту
– Був один чудак. Він танцює в принципі непогано. Але окрім того вирізнявся оригінальністю костюмів. То він на сцену вийшов у образі кенгуру, то ще щось не зрозуміле. Його взяли в сотку і чекали від нього завжди екстравагантності. Всі танцювали в звичайних костюмах, а він виходив у чомусь такому епатажному. Були й такі, яких взяли за харизму, за рахунок якоїсь подачі. Це дуже важливо для шоу-проектів. Якщо цього немає, то буде дуже тяжко. Адже в сотці всі добре танцюють. Нема такого що хтось гірше-краще. Це вже обрані. Тут більше обирали по подачах, по внутрішньому стержню.
– Яким був ритм життя «сотки» шоу «Танцюють всі»?
– У сотці вже усі жили в одному таборі. Ми розселялись як хотіли. Прокидались о 5, їхали на площадку, де годину вчили танець із хореографом, півтори години готувались самі і тільки потім виходили до журі. Потім судді радяться і виносять своє рішення. Найбільше морально убиває очікування вердикту. Поки ти чекаєш, щоб виступить, перед тобою уже 40 людей, які чекають вердикту. Поки всі відтанцюють, поки всім скажуть вердикт. А людей багато. У деяких проскакують і нервові зриви. Якби ми танцювали по 10 годин, було б легше, ніж тих 4 години чекаємо вердикту. Моральна втома була важча, ніж фізична.
Коли проект закінчився було незвично переходити до легшого ритму. Стало нуднувато. Звісно, через кілька днів почалась робота, тренування, все забулось. Але так звик до того, що встаєш о 5, лягаєш о пів на другу. Все в такому незрозумілому темпі, такому режимі, не знали де і що будемо. То на даху багатоповерхівки, то ще десь. Це дуже цікаво. Зміна локацій. А от вдома все одноманітно. До такого темпу швидко звикаєш, і непросто перелаштуватись на звичне життя.
Якщо ти танцями не гориш і не живеш, то навіщо ними займатись
Прикладу з попередніх сезонів на сцені шоу Родіон не брав ні з кого. На його думку, всі по-своєму працюють, у кожного своя фішка.
Проте Родіон захоплюється творчістю двох пар. Перша пара це Антон Нестерко і Даша Марющенко, які стали шостими на чемпіонаті світу. Друга – Сергій Сурков (Росія) і Агнешка Мельничка (Польша), які зараз танцюють в Англії.
«Це топові пари в спорті, які показують найвище мистецтво. У їх танцях чоловік різкий і мужній. Ролі підібрані дуже вдало. Мені це подобається. Хоч деякі кажуть, що бально-спортивні танці це не для чоловіків, але тим не менш. Якщо правильно знайти свій стиль, свою галузь у бально-спортивних танцях, то можеш бути тим, ким хочеш. Якщо ти хочеш бути чоловіком на паркеті, то вибирай потрібну роль і спокійно вставляй у рухи все чоловіче, що є. У них є цей чоловічий посил. І мені це дуже подобається. Адже чоловік повинен бути чоловіком навіть у такому, як деякі кажуть, дівчачому занятті».
Багато кажуть, що там такого: вийшов бедрами потрусив і все. Насправді, це тяжка праця – 4-5 годин занять щодня. І це так, тому що навчання. Якби не університет, то я б займався годин 10, мабуть. Щодня тренування по години три. Це просто образ життя, адже якщо ти цим не гориш і не живеш, то навіщо тим займатись. Як спортсмен: обирає свій вид спорту і робить все, аби бути в ньому кращим.
Якщо є перепона, то її треба просто пройти і все
На руках у Родіона великі татуювання, але танцюрист каже, що з присвят улюбленій справі ще немає.
«Із танцями татуювання будуть пізніше. Ці більше пов’язані з родиною, і зі мною.
Лев – я по гороскопу лев і в душі лев (я такий завжди перший, завжди слухаю тільки себе). У мене немає перепон. Якщо я чогось хочу, то я цього досягну. Якщо є перепона, то її треба просто пройти і все.
Троянда це значення мого імені у перекладі з різних мов. Мені сподобалось значення і вирішив: чому б і ні. Тим паче я читав, що роза це чоловіча квітка і підходить вона всім, незалежно від статі.
Дерево – це довголіття, зв’зок із земним життям і зв’язок із тим світом. Ніколи не варто забувати предків, які дали життя твоїм батькам, а ті – тобі.
Ворони – дуже розумні птахи і вони добре підійшли до дерева (сміється). Але для мене це все ж політ, вірдив від землі. Птахи це дуже вільні істоти, вони роблять, що хочуть.
Місяць – це подяка мамі за те, що вона дала мені життя і виховала мене.
На хресті тут написано: «Тільки Бог може судити мене». Я згоден із цими словами, довго обирав напис. Тільки бог може судити справді, бо скільки людей – стільки і думок. Кожен дивиться зі свого боку. І якщо Бог дав життя, то тільки він може або забрати його, осудити за погані вчинки чи наставити на правильний шлях за хороші.
Хрест – це перше моє татуювання, до речі. У 17 років я його зробив. Потім дерево, потім лев. Це все за півтора роки я забив пів рукава і ще трошки. Ще рук багато – вистачить місця забить і про танці і про ще щось. Але треба підійти до цього відповідально і обрати саме те, що буде мати правильне значення. Бо забить чимось аби було – то не логічно.»
Танці – це як проводити час із коханою людиною
«Я треную дітей. Зараз їх не багато – три пари і дві групи. Це небагато, адже у деяких там по 5 груп. Я почав працювати із 16 років – це різні заходи, корпоративи, на яких ми виступали. Треба ж якось заробляти. Сукні, костюми, туфлі – все а свій рахунок. Це досить недешеве заняття. Сукня партнерки може коштувати і 10 тис грн. У мене за 5 тис сорочка. І якось треба батькам допомагати. Адже їм тяжко. А я в такому віці, що вже повинен їм допомагати.
Я дуже люблю дітей, тому для мене це не робота, а відпочинок. А свої тренування – теж моральний відпочинок. Це тяжко фізично, але відпочинок морально. Адже я займаюсь улюбленою справою. Ти заходиш в зал і всі проблеми лишаються за дверима, тти працюєш над собою, над своєю ідеєю, над своєю мрією. Танці – це як проводити час із коханою людиною.»
Якщо ти уже є в цьому світі, значить треба чогось досягати
«Я з дитинства живу в такому ритмі швидкому. Один день просидіти вдома – це для мене каторга. Я люблю, щоб день був розписаний похвилинно. Це багато краще, ніж просто сидіти вдома і витрачати час впусту. Інколи готуюсь до пар в маршрутці: по дорозі на тренування чи додому. Але до всього звикаєш. Якщо того хочеш, то час знайдеться».
Попри шалений графік Родіон лишається відмінником у навчанні, адже живе за принципом : «Краще зробити і не паритись, ніж сидіти труситись, що тебе викличуть, а ти не знаєш нічого. Я стараюсь бути кращим в усьому. Я вважаю, що якщо ти уже є в цьому світі, значить треба чогось досягати, ставити планки, досягати їх, ставати кращим».
Ольга Ткаченко, Перша електронна газета
Фото з архіву Родіона Камшиленка