Заради того, щоб Його побачити, варто прокинутись о 3 ранку. Він гідний того, щоб заради Нього пережити пекло миколаївських доріг. Про таких, як Вони, кажуть: “Герої! Еліта нації”. Корабель “Кіровоград”. Екіпаж елітних офіцерів.
Із першими промінцями сонця, які починають висушувати змокрілу від дощу центральну площу Кіровограда, журналісти вирушають у гості до героїчного корабля “Кіровоград”. Після того, як 43-річний (на той час) “Кіровоград” потрапив до вандальських таборів сепаратистів у анексованому Криму, під страхом смерті екіпаж перегнав корабель у безпечні води України. На чолі з колишнім капітаном із 10-річним стажем командування Дмитром Коваленком 21 матрос та 1 офіцер (це є мінімальний екіпаж для руху корабля) повернув “Кіровоград” додому. Зараз він дислокується в Очакові, де готується до прийому миколаївських гостей з нагоди Дня флоту.
Отож, поїхали в гості…
Десять кіл пекла миколаївських доріг
4 ранку. Знак “Кіровоград” в сторону Бобринця. Кіровоградщина проводжає журналістів у сусідню область у гості до однойменного корабля. Дороги Кіровоградщини (які, за словами чиновників, ледь не до останньої ямки відремонтовані) зовсім не схожі на гладке дзеркало – дорогою заснути так і не вдалось. Відкривається мальовнича Миколаївщина. Певно, кожен другий кіровоградець, метнувшись трасою Кіровоград-Миколаїв, урочисно пообіцяв собі більше ніколи не плюватись на дороги рідної області. Деякі ями після дощу вводили в оману: здалось, ніби ми вже приїхали і варто оглянутись навколо у пошуках того самого “Кіровограда”. В певний момент розумієш, що права нирка вже познайомилась із лівим нижнім ребром, а дорога все не вирівнюється. Щоправда, гріх жалітись тим, хто у легкому бусику пролетів ці прекрасні дороги. От вантажівки менш елегантно маневрували, обминаючи обриви. Поки громістка вантажівка подолала невеликий відрізок “асфальту”, три равлики фінішували в Миколаєві, лишивши в лузерах двох черепашок.
Навіть жителі Миколаєва вважають дороги своєю візитною картою: “Адские дороги Николаевщины смотрите на Youtube.com” – червоними літерами кричать білборди. Дуже приємна турбота. Проте про це треба попереджати при в’їзді в область і додати поруч знак: “Об’їзд через десять кіл пекла: швидше і безпечніше”.
За якихось 120 км дороги все життя перед очима пролітає.
У тихій гавані військового порту
Наша ціль – Очаків Миколаївської області. Проїхавши знак міста, водій починає шукати дорогу, до військового порту. Привітні люди нам радо допомагали. Щоправда, всі вказували різні напрямки. Всі дороги в Очакові ведуть до порта? Познайомившись із десятком очаківців, знаходимо порт і висипаємось із автівки, щоб нарешті увійти до храму морської стихії.
Пустили нас не відразу. Кіровоградькі журналісти настільки суворі, що їх у порт не пускають. Певно, схожі на сепаратистів із німбами та посвідченнями. Проте для того і є чоловіки, щоб вирішувати всі проблеми. Офіцер із ідеальним вишкілом зустрів нас і провів лабіринтами очаківського порту. Маршрут “КПП – Корабель” – це ніби за 4 хвилини минаєш три реальності. Перша – реальність класу “звичайна”, виду “стомлена”, роду “безсонна ніч”.
Друга реальність – казковий лабіринт дорогою, яка поросла зеленню, через чагарники пробиваються частинки моря. Тут навіть свої цербери є: щенята-малютки, які живуть у рові й захищають королівство від нечистої.
Третя реальність чекає за крутим поворотом між двома домівками – власне порт. Тут десятки кораблів пришвартувались, щоб розгрузитись, постояти у тихій гавані Очакова. Тут і рибальські кораблі, і приватні катери, і неопізнані плаваючі об’єкти.
Рідний “Кіровоград” впізнаємо відразу: великий, солідний, досвідчений. “Ви дуже вчасно: у нас якраз ремонт корабля. Ми все приводимо до ладу”, – зустрічає нас колишній капітан корабля “Кіровоград” Дмитро Коваленко. “Не забрудніться і не зіпсуйте свою техніку”, – турботливо попередив моряк.
Із усієї України – всі кіровоградські
“Матрос, проведи гостей!” – кличе капітан чергового матроса.
Черговий на кораблі відповідає за прийом людей на корабель і слідкує за порядком. Це офіційна версія обов’язків. А по факту це людина, чия голова злітає першою в разі чого. Наш гід, Андрій Іванов – старшина зенітно-артилерійської бригади. Саме він є тим єдиним офіцером, який разом із матросами і капітаном вів корабель із Криму. Решта старшин лишились на півострові.
Андрій із Компаніївки. Як і 70% екіпажу, чоловік приїхав із Кіровоградської області. “Тут є люди з різних куточків України, – каже моряк, – але хто служить на “Кіровограді”, той все – кіровоградський”.
Офіцер проводить нас на борт, де у потужному коктейлі змішуються аромати моря і фарби. “Це ми готуємось до Дня морського флоту (цього року 5 липня)”, – пояснює Андрій. Цього року “Кіровоград” попливе до Миколаєва, де візьме участь у параді кораблів та стане на причалі, щоб прйняти гостей. “Щороку цього дня ми зупинялись в Ізмаїлі. За добу там до нас піднімались близько 2000 осіб”, – додав моряк.
“Якщо повільні поштовхи – їсти хочеться, якщо сильний – молитви вигадуються”
Піднявшись на борт, Андрій підійшов до дивного ящика і щось там натиснув. “Це наш “комірник”. Тут ми відзначаємо хто є на кораблі, а хто на суші, – пояснює офіцер. – У кожного члена екіпажу є свій номер”. Це робиться для порядку, щоб знати де шукати потрібного матроса чи офіцера: у одному 50 приміщень корабля/на якійсь із палуб чи десь не в морі.
“Зараз наш символ Бося – французький собака, – розповідає той самий черговий матрос Андрій, – Він зараз уже у Кіровограді – на пенсії. Тут, на флоті, дідусь відслужив 4 контракти по 5 років. А ще у нас є кіт Матроскін із Одеси. Він виходить у море і навіть вміє плавати”.
Ми довго не змогли віднайти цього загадкового Матроскіна, поки Кіт сам не вирішив, що час знайомитись. Зрештою, широкою, вайлакуватою ходою вийшов насвіже повітря головний матрос і володар тутешніх палуб – його величність кіт Матроскін). “Коли корабель бореться зі стихією, він велично спить на подушці,” – розповідають моряки.
Що робити ще Матроскін у морі? Нічого. Просто відпочиває і розважає екіпаж царським дефіле.
Перед тим як спуститись на перон, я оглянулась на палубу “Кіровограда” востаннє. Тут по залізних брилах повзком пересувався маленький Коля. Мама з татком привели дитину на корабель просто так – у гості. Йому ледь виповнився один рік, а він жваво рухається кораблем і ніби проситься піднятись на верхню палубу, спуститись у трюм, спробувати заснути в каюті… Хто знає, може через два десятки років, Коля буде із щіткою в руках приводити до ладу “Кіровоград” пенсійного віку, або ж у офіцерській формі наводитиме лад на новому кораблі.
***
Пекельні дороги Миколаївщини варто було пережити, щоб потрапити в цю тиху гавань, де пришвартувались десятки кораблів, серед яких героїчний “Кіровоград”. Кораблю підкорюються будь-які води, крім льодовитих північних широт. Екіпаж цього корабля легко впізнати із сотні мартосів перону: ідеальний офіцерський вишкіл, привітні посмішки і шалений вогонь у очах. Їх очі – це щось неймовірне. Карі, зелені, сині – неважливо абсолютно. Вони такі насичені, глибокі, з неповторним відтінком. Певно, в їх очах відбивається море. А ще в їх очах живуть невгамовні бісики.
Море – їх стихія, їх покликання, їх життя.
Ольга Ткаченко, Перша електронна газета
Фото автора