Важливо

Корабель “Кіровоград”: Пекельні дороги до моряків із бісиками в очах (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Заради того, щоб Його побачити, варто прокинутись о 3 ранку. Він гідний того, щоб заради Нього пережити пекло миколаївських доріг. Про таких, як Вони, кажуть: “Герої! Еліта нації”. Корабель “Кіровоград”. Екіпаж елітних офіцерів.

Із першими промінцями сонця, які починають висушувати змокрілу від дощу центральну площу Кіровограда, журналісти вирушають у гості до героїчного корабля “Кіровоград”. Після того, як 43-річний (на той час) “Кіровоград” потрапив до вандальських таборів сепаратистів у анексованому Криму, під страхом смерті екіпаж перегнав корабель у безпечні води України. На чолі з колишнім капітаном із 10-річним стажем командування Дмитром Коваленком 21 матрос та 1 офіцер (це є мінімальний екіпаж для руху корабля) повернув “Кіровоград” додому. Зараз він дислокується в Очакові, де готується до прийому миколаївських гостей з нагоди Дня флоту.

Отож, поїхали в гості…

Десять кіл пекла миколаївських доріг

4 ранку. Знак “Кіровоград” в сторону Бобринця. Кіровоградщина проводжає журналістів у сусідню область у гості до однойменного корабля. Дороги Кіровоградщини (які, за словами чиновників, ледь не до останньої ямки відремонтовані) зовсім не схожі на гладке дзеркало – дорогою заснути так і не вдалось. Відкривається мальовнича Миколаївщина. Певно, кожен другий кіровоградець, метнувшись трасою Кіровоград-Миколаїв, урочисно пообіцяв собі більше ніколи не плюватись на дороги рідної області. Деякі ями після дощу вводили в оману: здалось, ніби ми вже приїхали і варто оглянутись навколо у пошуках того самого “Кіровограда”. В певний момент розумієш, що права нирка вже познайомилась із лівим нижнім ребром, а дорога все не вирівнюється. Щоправда, гріх жалітись тим, хто у легкому бусику пролетів ці прекрасні дороги. От вантажівки менш елегантно маневрували, обминаючи обриви. Поки громістка вантажівка подолала невеликий відрізок “асфальту”,  три равлики фінішували в Миколаєві, лишивши в лузерах двох черепашок.

Навіть жителі Миколаєва вважають дороги своєю візитною картою: “Адские дороги Николаевщины смотрите на Youtube.com” – червоними літерами кричать білборди. Дуже приємна турбота. Проте про це треба попереджати при в’їзді в область і додати поруч знак: “Об’їзд через десять кіл пекла: швидше і безпечніше”.

За якихось 120 км дороги все життя перед очима пролітає.

У тихій гавані військового порту 

Наша ціль – Очаків Миколаївської області. Проїхавши знак міста, водій починає шукати дорогу, до військового порту. Привітні люди нам радо допомагали. Щоправда, всі вказували різні напрямки. Всі дороги в Очакові ведуть до порта? Познайомившись із десятком очаківців, знаходимо порт і висипаємось із  автівки, щоб нарешті увійти до храму морської стихії.

Пустили нас не відразу. Кіровоградькі журналісти настільки суворі, що їх у порт не пускають. Певно, схожі на сепаратистів із німбами та посвідченнями. Проте для того і є чоловіки, щоб вирішувати всі проблеми. Офіцер із ідеальним вишкілом зустрів нас і провів лабіринтами очаківського порту. Маршрут “КПП – Корабель” – це ніби за 4 хвилини минаєш три реальності. Перша – реальність класу “звичайна”,  виду “стомлена”, роду “безсонна ніч”.

Друга реальність – казковий лабіринт дорогою, яка поросла зеленню, через чагарники пробиваються частинки моря. Тут навіть свої цербери є: щенята-малютки, які живуть у рові й захищають королівство від нечистої.

Третя реальність чекає за крутим поворотом між двома домівками – власне порт. Тут десятки кораблів пришвартувались, щоб розгрузитись, постояти у тихій гавані Очакова. Тут і рибальські кораблі, і приватні катери, і неопізнані плаваючі об’єкти.

Рідний “Кіровоград” впізнаємо відразу: великий, солідний, досвідчений. “Ви дуже вчасно: у нас якраз ремонт корабля. Ми все приводимо до ладу”, – зустрічає нас колишній капітан корабля “Кіровоград” Дмитро Коваленко. “Не забрудніться і не зіпсуйте свою техніку”, – турботливо попередив моряк.

Із усієї України – всі кіровоградські

“Матрос, проведи гостей!” – кличе капітан чергового матроса.

Черговий на кораблі відповідає за прийом людей на корабель і слідкує за порядком. Це офіційна версія обов’язків. А по факту це людина, чия голова злітає першою в разі чого. Наш гід, Андрій Іванов –  старшина зенітно-артилерійської бригади. Саме він є тим єдиним офіцером, який разом із матросами і капітаном вів корабель із Криму.  Решта старшин лишились на півострові.

Андрій із Компаніївки. Як і  70% екіпажу, чоловік приїхав із Кіровоградської області. “Тут є люди з різних куточків України, – каже моряк, – але хто служить на “Кіровограді”, той все – кіровоградський”.

Офіцер проводить нас на борт, де у потужному коктейлі змішуються аромати моря  і фарби. “Це ми готуємось до Дня морського флоту (цього року 5 липня)”, – пояснює Андрій. Цього року “Кіровоград” попливе до Миколаєва, де візьме участь у параді кораблів та стане на причалі, щоб прйняти гостей. “Щороку цього дня ми зупинялись в Ізмаїлі. За добу там до нас піднімались близько 2000 осіб”, – додав моряк.

“Якщо повільні поштовхи – їсти хочеться, якщо сильний – молитви вигадуються”

Піднявшись на борт, Андрій підійшов до дивного ящика і щось там натиснув. “Це наш “комірник”. Тут ми відзначаємо хто є на кораблі, а хто на суші, – пояснює офіцер. – У кожного члена екіпажу є свій номер”. Це робиться для порядку, щоб знати де шукати потрібного матроса чи офіцера: у одному 50 приміщень корабля/на якійсь із палуб чи десь не в морі.

Певний час ми мали змогу зробити кілька фото на пам’ять, оглянути палубу корабля. Щоправда, сенсу із самостійної прогулянки палубою не було: залізна дивна техніка, товстелезні канати буди для нас небезпечними іграшками.
Тож ми насолоджувались морським повітрям і чекали на губернатора Кіровоградщини Сергія Кузьменка, який подарував морякам новеньку форму та дизельний генератор.
Екскурсія провела нас наскрізь трюм корабля на палубу до якоря. Фільми і книги не описуть всеї величі серця корабля. Як показують замилені стрічки, у будь-який не зрозумілій ситуації на кораблі – кидай якір у море. Матрос Антон із західним діалектом розвіяв цей кіношний стереотип. “Великий якір віддається далеко від берега і дає змогу кораблю рухатись ще в певному радіусі. А ми ж стоїмо зараз на місці”, – розповів матрос.
Лабіринт вузького “коридору” (хоча у моряків, певно, є якась своя назва для цього замкненого простору) ароматами і звуками розповідає про кожну каюту, кожне приміщення трюму: тут кок готовий подати обід морякам, а там от радіохвилю ловить хтось. На аромат кави нас ведуть до капітанського кабінету/каюти. Це невеличка кімната, у якій мало меблів і багато приборів для виміру різних даних стихії.
Тут на нас чекає кава та бутерброди. У морі все смакує по-особливому. Атмосфера тут така. І  під розповіді колоритного чоловіка Дмитра Коваленка кілька годин минають непомітно. Розповідав про різне: про косу, де водяться дикі коні із гривами до трави, про свій позавчора отриманий диплом, про гнучкість корабля під час стихії. “Чи страшно під час шторму? По-різному. Якщо повільні поштовхи – їсти хочеться, якщо сильний – молитви вигадуються, – ділиться моряк. – Найдовший шторм наш – три дні. Корабель тоді добряче перевертало. А пришвартуватись ми не можем. Казали нам: “Штормуйте”. Стояти на місці під час шторму не можна – треба рухатись. Пливемо в одну сторону 100 миль – в іншу”.
Символи корабля: Собака-француз та Матроскін із Одеси
Покинувши затишну каюту, ми повертаємось на палубу, звідки помічаєм кота біля трапу на інший корабель. Здивовано перепитуєм чи це кіт екіпажу. “Звісно, кожен екіпаж має своїх тварин”, – каже Дмитро Коваленко.

“Зараз наш символ Бося – французький собака, – розповідає той самий черговий матрос Андрій, – Він зараз уже у Кіровограді –  на пенсії. Тут, на флоті, дідусь відслужив 4 контракти по 5 років. А ще у нас є кіт Матроскін із Одеси. Він виходить у море і навіть вміє плавати”.

Ми довго не змогли віднайти цього загадкового Матроскіна, поки Кіт сам не вирішив, що час знайомитись. Зрештою, широкою, вайлакуватою ходою вийшов насвіже повітря головний матрос і володар тутешніх палуб – його величність кіт Матроскін). “Коли корабель бореться зі стихією, він велично спить на подушці,” – розповідають моряки.

Що робити ще Матроскін у морі? Нічого. Просто відпочиває і розважає екіпаж царським дефіле.


Перед тим як спуститись на перон, я оглянулась на палубу “Кіровограда” востаннє. Тут по залізних брилах повзком пересувався маленький Коля. Мама з татком привели дитину на корабель просто так – у гості. Йому ледь виповнився один рік, а він жваво рухається кораблем і ніби проситься піднятись на верхню палубу, спуститись у трюм, спробувати заснути в каюті… Хто знає, може через два десятки років, Коля буде із щіткою в руках приводити до ладу “Кіровоград” пенсійного віку, або ж у офіцерській формі наводитиме лад на новому кораблі.

***

Пекельні дороги Миколаївщини варто було пережити, щоб потрапити в цю тиху гавань, де пришвартувались десятки кораблів, серед яких героїчний “Кіровоград”. Кораблю підкорюються будь-які води, крім льодовитих північних широт. Екіпаж цього корабля легко впізнати із сотні мартосів перону: ідеальний офіцерський вишкіл, привітні посмішки і шалений вогонь у очах. Їх очі – це щось неймовірне. Карі, зелені, сині – неважливо абсолютно. Вони такі насичені, глибокі, з неповторним відтінком. Певно, в їх очах відбивається море. А ще в їх очах живуть невгамовні бісики.

Море – їх стихія, їх покликання, їх життя.

Ольга Ткаченко, Перша електронна газета

Фото автора


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*