Важливо

Кулеметник 34-го батальйону: «Іти до перемоги. Стояти до кінця. За нами наша земля…»

Світлана Листюк
Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка

Віктор Жук з села Рівне Новоукраїнського району був мобілізований для несення служби в зоні АТО 20 травня 2014 року. Прийшовши по повістці до сільської ради, 21 річний юнак, який вже мав досвід строкової служби, на запитання чи готовий він обороняти Батьківщину без вагань відповів: «Так, бо я давав присягу на вірність своїй країні і її народу». Так Віктор став кулеметником 34-го батальйону.

У зоні проведення антитерористичної операції хлопець служив понад півроку. Як і більшість тих, хто дійсно дивився смерті у вічі, він не вважає себе героєм. «Герої ті, хто загинув. Ми маємо іти до перемоги і стояти до кінця, бо за нами наша земля», – переконаний Віктор.

Розповідаючи про бої, в яких йому доводилося брати безпосередню участь, боєць з гордістю наголошує, що він несе службу в стрілецькій роті загиблого героя підполковника Романа Майстерюка. «Він був справжнім професіоналом військової справи, патріотом, офіцером, який турбувався про своїх підлеглих. Тоді (в бою біля Горлівки) ми потрапили у засідку ворога. Загинули наші хлопці. І терористи теж зазнали втрат. А блокпост, як і вимагало командування, ми зайняли вже через кілька хвилин після загибелі командира роти Майстерюка. Його посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня і присвоїли чергове військове звання – підполковник. Та краще б він залишився живим», – зітхає боєць.  Спогади про той тяжкий бій і нині сповнюють серце юнака невимовним болем за загиблими бойовими товаришами.

Читайте також: “Вічна слава Герою! Останній бій ротного Майстерюка

Під час одного з таких боїв ледь не загинув і сам Віктор, але його врятував бронежилет. Кілька куль застрягли в броні, так і не діставши до тіла. «Мабуть, мене оберігають материні молитви та ось цей натільний хрест», — говорить хлопець, показуючи розп’яття. Цього натільного хреста надів на нього архімандрит Почаївського монастиря, з яким Віктора звела доля в потягу, коли він повертався з відпустки на фронт. «Він просто знявши з себе хреста, прочитав над ним молитву і надів мені на шию. З того часу не знімаю», – сказав молодий воїн.

Своє 22-річчя Віктор Жук зустрів на передовій. Поряд з іменинником були його бойові товариші з якими він не раз ходив в бій і з якими згадував своїх рідних та домівку. Військові тяготи зближують людей і роблять їх єдиною сім’єю, ряди якої все ж рідішають під час боїв і підлих ворожих обстрілів у час так званого перемир’я.

… Вщухають залпи важкої артилерії, лише великі вирви від розірваних снарядів нагадують про недавні події. А ще перед очима постають усміхнені обличчя тих, для кого цей обстріл, бій, снаряд стали останніми в їх житті. Всі ті відважні і безстрашні воїни, які поклали своє життя на вівтар війни за вільну України, навіки залишаться в пам’яті народу, як символи свободи і жертви гібридної війни «братніх» народів.

Олена Комісаренко для Першої електронної газети.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*