Важливо

Як центральноукраїнцям нав’язували романовські назви

Із глибин віків назви княжих, козацьких, селянських поселень, які виникли природним шляхом, несли інформацію про особливості довкілля, характер занять наших предків, імена (прізвиська) своїх засновників. Вони входили до фольклору, документів, карт Центральної України, ставши нерозривною ланкою зв’язку пращурів із теперішнім і майбутнім поколіннями, важливим джерелом вивчення історії рідного краю. Але колонізація межиріччя Синюхи й Дніпра адміністрацією і військом імперії романових у другій половині XVIII століття припинила природний характер формування топонімічної карти регіону. Санкт-Петербург приносить сюди традиції ідеологізації назв, зокрема через їх заміну, «мілітаризацію», увічнення царського двору, дозволяє іноземним переселенцям перейменовувати українські поселення.

Зникали з правічних лісостепових теренів Яремина Балка, Вільховатка, Скелеватий, Три Байраки, Могилів, Лісницьке, Плахтіївка, Буйківка, Василівка, Вусівка, Петриківка, Михайлівка… Натомість з’являлися Олександрія (на честь Романова), Єлисаветградка й Новгородка (за назвами військових частин колонізаторів). За 76 років Павлівськ побував Новопавлівськом, знову Павлівськом, а потім – Новоукраїнкою. Ще швидше Вусівка стала Бечеєю, потім Олександрійськом і, зрештою, Олександрією. У 1795 – 1806 роках Олександрією побував ще й Крилов.

Особливо чітко політична кон’юнктура прослідковувалася у Єлисаветграді. Миколаївський (збудований за однойменного царя) палац («двор»), де зупинялися Романови, дав назву Дворцовой вулиці. Імперські традиції ілюстрували й Новоросійська, Московська, Рум’янцевська, Потьомкінська вулиці, Дворцовий, Єлисаветинський провулки та ін.

У колонізації берегів Інгулу, боротьбі з гайдамаками, ліквідації Запорозької Січі, придушенні національних і соціальних виступів ключову роль відігравали царські війська. Тож не випадково з’явилися «мілітаристські» вулиці Кавалерійська, Пермська, Карабінерна, Донська, Солдатська, Биківська, Гусарський, Кирасирський, Донський, Фортечні провулок та майдан тощо. Офіційною ідеологією імперії було православ’я, тож і московсько-церковні годоніми (назви вулиць) були представлені в центрі міста. Втім, міняли уже тоді й першоназви вулиць. Тому Безпопівську перейменували в Гоголівську, Невську – в Пашутінську, Купецьку в Преображенську.

Велика Перспективна побувала до революції ще й Миколаївським проспектом. Наприкінці XVIII століття існувала ще й Московська-Перспективна. При цьому 1906 року в місті був 41 провулок з однаковою назвою – Безіменний.

Майже 150 років імперська традиція жила в імені міста – Єлисаветград. Романовське походження старої назви відображали герби та печатки (чи їх проекти) фортеці св. Єлисавети й самого міста, у яких незмінним атрибутом був вензель «ЄП» (Єлисавета Петрівна). В описі герба Єлисаветградського полку при Катерині II констатується, що й сама фортеця носила назву від цариці. Він містив стандарт імператриці Єлисавети, «за іменем котрої фортеця названа». Багаторічний єлисаветградський голова О. Пашутін з нагоди ювілею столиці Росії телеграфував вітання від імені міста доньки Петра І імператриці Єлисавети. 1918 року від імперського імені «Єлисаветград» відмовилися українські вільні козаки, перейменувавши його в Низовий. (Щоправда, це не набуло юридичних наслідків, оскільки в часи боротьби за незалежність України часу на суцільну українізацію топоніміки на вистачало.) 2000 року царську назву відхилили й кіровоградці, віддавши на референдумі за назву Єлисаветград найменше голосів.

Новоросійсько-московсько-олександрійські відгуки з «дворцово-архангельсько-єлисаветградськими» комплексами ще й сьогодні є відрижкою російсько-царської колоніальної доби. Коли златопільці, новокозачинці й інгульчани оберуть своє?

Сергій Шевченко, Перша електронна газета

Поширити:

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*