58-річна жінка-інвалід Людмила Трубіна, яка сама потребує допомоги, адже прикута до візка, знайша для себе можливість допомагати українській армії. Із пенсії, що трішки більше тисячі гривень на потреби військових і тяжкохворих земляків щомісяця віддає 200-300 грн. У її ситуації – це по-справжньому героїчний вчинок, хоча сама Людмила Антонівна так не вважає.
Сьогодні цю унікальну жінку знає чи не кожен мешканець села Войнівка, що на Олександрійщині. І знають її – по справам милосердя. Проста, скромна і відверта, неймовірно широкої душі людина. Саме так можна охарактеризувати цю маленьку тендітну жінку. Втім, творити добро самостійно, без допомоги сторонніх, вона так чи інакше не може. Тож її правою рукою у цьому сенсі є постійна порадниця і помічниця – соцпрацівник районного терцентру Тетяна Архипова. Отак крапля по краплі через Татянені руки на передову потрапляють й продукти харчування, домашнє консервування, засоби особистої гігієни, посуд та інші речі. А ще листи, які бійцям пише сама жінка-інвалід. І так практично з перших днів антитерористичної операції. Так чи інакше прикута до візка волонтерка намагається не залишатися осторонь людської біди. І як то кажуть, заощаджує лише на собі. Знаходить копійчину, щоб допомогти і тяжкохворим дітям, і матерям. Звідки ж береться та сліпа відданість добру, що межує з жертовністю?
«Я просто хочу внести свою частку, – каже Людмила. – Так мене вчили батьки, так я й роблю. І не знаю, чи можна інакше? Як будуть сили і дасть Бог здоров’я, то не зупинюся. І хоча можна сказати, що моє життя певною мірою обмежене чотирьма стінами, але ж цілковито я не відрізана від зовнішнього світу. Про проблеми військових дізнаюся з телевізійних сюжетів. В олександрійських новинах часто розповідають про роботу Координаційного центру волонтерів. Так я і дізнаюсь, чим сама – особисто можу бути корисною. Тоді й прошу соцпрацівника, щоб придбала, що потрібно і віднесла у місцеві крамниці, де розміщені спеціальні скриньки допомоги бійців АТО, а інколи все це вона передає прямо волонтерам».
Хочеться також відзначити, що ця маленька й тендітна жінка-інвалід веде активну просвітницьку роботу серед односельців, аби підтримати земляків на передовій. – Ми за ними, як за міцною стіною і молимо Бога, щоб вони не пустили ворога до нашого краю, – наостанок говорить олександрійка.