Енергетика України: чому нам вимикають світло

З початком зими значна частина України зіштовхнулася із забутими вже, здавалося, відключеннями електроенергії в оселях, установах і підприємствах України. Спробуємо розібратись, чому повернулися «енергетичні 90-ті» в Україну, скільки ми виробляємо, споживаємо  електроенергії і чому ми  продаємо її у ці непрості для енергосистеми часи.

Почнемо з того, що «електричний рубильник» у вашій квартирі цього грудня вимикається не за забаганкою обленерго, чи мера, чи ще якогось чиновника. Це робиться тоді, коли таку команду дає українським обленерго диспетчер Державного підприємства «Енергоринок», ДП «Укренерго», завдання якого – підтримувати баланс усієї енергосистеми України, централізоване диспетчерське управління виробництвом і передачею електричної енергії до об’єднаної енергосистему України. Тобто ні мер, ні голова ОДА, ні ще якийсь чиновник, а саме диспетчер “Укренерго”:

– регулює та обмежує постачання електричної енергії та потужність;
– запобігає порушенню режимів роботи об’єднаної енергосистеми України і виникненню аварій, а також відповідає за ліквідацію цих аварій з найменшими втратами для країни.

Диспетчерський центр управління ОЕС України НЕК «Укренерго»

Ось він, «винуватець». Той диспетчер, який каже вашому обленерго: «Вирубай!». Якщо ваше обленерго цього не зробить, буде вимкнено інший,  «більший рубильник», і ваш населений пункт залишиться без світла. І станеться це не тому, що так захотілося «поганим дядям»-регуляторам енергосистеми, а тому, що якщо цього не зробити, під загрозою технологічних аварій опиниться вся Україна.

«А чому ми повинні страждати від того, що в іншій області ремонтують електростанцію? У нас своя є! Хай вони свою електрику споживають, а ми – свою!» – хочеться сказати з використанням і інших, більш емоційних слів. Та не дивлячись на те, що уроки робляться при свічці, улюблений турецький серіал безнадійно втрачений для сімейного перегляду, а котел не працює четверту годину, розумієш – так не вийде. Усі виробники електроенергії та її споживачі в Україні пов’язані у єдину енергосистему.

Об’єднана енергосистема (ОЕС) є найбільш раціональною структурою організації виробництва і використання електричної енергії на значних територіях, де розташовані джерела електроенергії різного типу. Від цього об’єднання є економічний ефект, зменшується необхідний резерв генеруючої потужності електростанцій, з’являється можливість використання ефективного генеруючого обладнання великої потужності, забезпечуються економні режими роботи електростанцій різних типів, що впливає на вартість електроенергії і для нас, споживачів. А ще – істотно зростає ступінь надійності електропостачання споживачів. Тобто, нашого з вами.

У 2001 році ОЕС України синхронізувалися з енергосистемою Молдови та Росії. З 2002 р. ряд енергооб’єктів у західній частині України, які пов’язані з найбільшою на цій території Бурштинською тепловою електростанцією (так званий «Острів Бурштинської ТЕС»), виділені на синхронну роботу із закордонними енергооб’єктами, що входять в об’єднану енергосистему країн Східної Європи – CENTREL із центром управління у Варшаві (Польща). «Острів Бурштинської ТЕС» – це енергорайон України, що відповідає європейським стандартам надійності, регулювання частоти та потужності, оснащений сучасними системами управління, автоматики, телекомунікацій та обліку електроенергії. Це майбутнє енергосистеми України, от такою надійною і сучасною вона, сподіваюсь, і буде у майбутньому. А її сучасність – ОЕС України з центром управління в Києві. Об’єднана енергосистема України включає в себе вісім паралельно працюючих енергосистем (Західна, Південно-Західна, Центральна, Південна, Північна, Дніпровська, Кримська і Донбаська).

Добре, ремонт на одній атомній електростанції. Але у нас їх багато, ми продаємо електроенергію за кордон, віддаємо її окупованому Криму і Донбасу! Для чого відключати світло нам?

Наша електроенергетика споживає майже половину палива, що видобувається в Україні. Потужність електростанцій — понад 50 млн кВт, вони здатні виробляти приблизно 300 млрд кВт/год електроенергії (таким було виробництво у 1990 р.). У мирний час вироблялося її приблизно вполовину менше. Зараз – ще менше. Понад 44% всієї електроенергії виробляли теплові електростанції (ТЕС). Вони працюють на вугіллі, газі, мазуті, тому розміщуються поблизу джерел палива і споживача. Найбільші ТЕС розташовані в Донбасі (Вуглегірська, Слов’янська, Курахівська, Зуївська, Старобешівська), у Придніпров’ї (Запорізька, Криворізька, Придніпровська); в Київській (Київська, Трипільська) та Харківській (Зміївська) областях. Велику потужність мають також Ладижинська, Добротвірська, Бурштинська теплоелектростанції. Також є теплоелектроцентралі (ТЕЦ), на яких, крім електроенергії, виробляється теплова енергія, необхідна для комунальних потреб.

Тобто половина усієї електроенергії в Україні виробляється з вугілля, якого немає, і дорогого мазуту, який треба закуповувати у тому числі у держави-агресора.

Як стверджує перший заступник глави Міненерговугільпрому Юрій Зюков, на території, що перебуває під контролем бойовиків, розташовані 88 шахт, ще 5 знаходяться поза зоною АТО. При цьому велика частина вугледобувних підприємств продукцію не виробляє. З цих 93 шахт лише 24 працюють, 60 – в режимі підтримки життєдіяльності (в основному відкачування води або вентиляція), а сім – повністю зруйновані. Зупинені шахти в минулому році видобули 32 млн т вугілля, або до 40% українського вуглевидобування. У серпні-вересні видобуток впав більш ніж утричі. Одночасно з цим численні диверсії на залізниці (підірвано близько двох десятків мостів) паралізували вивіз навіть того, що видобуто.

А тут виникла ще одна проблема – вугілля різне. А електростанції пристосовані до спалювання енергоносіїв певних марок. Це або антрацитові (таких станцій у нас сім), або вугілля газової групи.

З антрацитовим вугіллям сталася реальна катастрофа. Практично весь район видобутку залишилася на території, контрольованій сепаратистами. З вугіллям газової групи ситуація краща. Головний диспетчер НЕК “Укренерго” Віталій Зайченко так прокоментував ситуацію: “Ситуація критична, навіть надкритична. За даними генеруючих компаній, більш-менш нормальне забезпечення вугіллям тільки по п’яти станціях».

Тобто ми можемо розраховувати в основному на інші джерела енергії та на те, що Україна закупить десь за кордоном вугілля інших марок. Вугілля, яке завозиться з-за кордону, дорожче через вартість доставки, а головне – за рахунок девальвації української валюти. Та крім того, значна частина потужних ТЕЦ знаходяться під контролем терористів або знищені (як, наприклад, була свідомо знищена терористами потужна Слов’янська ТЕЦ).

Добре, зате у нас є атомна енергетика і свій уран!

Дійсно, на атомних електростанціях (АЕС) виробляється більш як 47 % електроенергії країни. Всього в Україні діє 4 АЕС (Запорізька, Рівненська, Південноукраїнська, Хмельницька), на яких експлуатується 11 реакторів. У 1986 р. на Чорнобильській АЕС стався вибух реактора, що вважається найбільшою техногенною катастрофою на планеті. У зв’язку з небезпечною експлуатацією ЧАЕС український Уряд закрив її у грудні 2000 р.

У нас є свій уран. Але уран – не вугілля, яке можна закинути в реактор лопатою. Використовуються паливні елементи, які Україна знов-таки закуповує у Росії, держави-агресора. Тобто наша енергетична незалежність знаходиться під серйозною загрозою. Згідно з митною статистикою Державної фіскальної служби, Україна за січень-липень 2014 року імпортувала з Російської Федерації ядерного палива на загальну суму 389 млн дол., що на 73,4% більше, ніж за аналогічний період минулого року.

Водночас Україна заявила про намір знизити залежність від поставок ядерного палива з Росії завдяки продовженому контракту з американською компанією Westinghouse на поставки палива до 2020 року. Завантажити ядерне паливо планували на блок №3 Южно-Української АЕС до 2015 року. Та є проблема несумісності – наші АЕС пристосовані до паливних зборок російського зразка. Тому на Южно-Українській АЕС проводили технологічне переобладнання, а паливні блоки від Westinghouse також адаптуються під українські технологічні реалії.

Тобто процес технічного переоснащення станцій потребує часу і відбуватиметься поступово, водночас залежності від Росії тут не позбутися. Але процес вже запущено: Южно-Українська атомна електростанція одержала від американсько-японської компанії Westinghouse 42 збірки модернізованого ядерного палива ТВС-WR, яке планується завантажити в третій енергоблок під час проведення планово-запобіжного ремонту.

От ми І повернулися до питання відключення електроенергії. Після того, як на Запорізькій АЕС вийшов із ладу енергоблок потужністю 1 тис. МВт, в об`єднаній енергетичній системі України виник дефіцитний баланс виробництва і споживання електроенергії, що ми відчули протягом першого тижня грудня. Згідно з розпорядженням ДП НЕК «Укренерго», з 7.00 1 грудня 2014 року по всій території України вводились в дію графіки аварійних відключень споживачів. Графіки не стосувалися кінцевих споживачів. Щоденно до обленерго доводились так звані черги відключень, які в залежності від ситуації протягом дня могли змінюватись. І обленерго вже на місці працювало в режимі термінових аварійних відключень. Звісно, графіки відключень, які розміщувались на сайтах обленерго, були певною умовністю – аварійне відключення саме тому і називається аварійним, що це не планова повністю передбачувана операція.

Запорізька АЕС

Ремонт закінчено. Та відключення не припинились. 6 грудня третій енергоблок Южно-української АЕС було виведено в планово-попереджувальний ремонт. У відповідності до графіку третій енергоблок Южно-Української АЕС планується зупинити на 119 діб починаючи з 8 грудня. Саме під час регламентних ремонтних робіт будуть завантажені 42 паливні зборки американсько-швейцарського виробництва на додачу до 36 вже працюючих на третьому енергоблоці. А ще 85 російського виробництва встановлені у інших енергоблоках станції.

Мінімум 119 днів енергосистема України буде працювати у критичному режимі під наглядом диспетчерів. Ремонт на Южно-Українській АЕС, який не можна відтермінувати, – це питання ядерної безпеки. ТЕЦ на Сході частково не працюють. На інших – дефіцит сировини. Гідроелектростанції дають не більше 5 % електроенергії. Альтернативні джерела електроенергії – ще менше, до того ж найбільші проекти по сонячній та вітроенергетиці були реалізовані в окупованому Росією Криму. Не споживають електроенергію зруйновані або зупинені підприємства на Донбасі (зате за електрику не розраховуються терористи і окупанти, але то момент політичний). Питання закупівлі вугілля за кордоном також досі не вирішене. А ще є поставки електроенергії за кордон згідно з міжнародними угодами, які ми зобов’язані виконувати у передбаченому обсязі.

Нас чекають непрості три місяці життя у авральному для енергосистеми країни режимі. А ще – диверсифікація джерел постачання енергоносіїв і поступове збільшення потужностей виробництва атомної енергії відповідно до «Енергетичної стратегії України на період до 2030 року», де передбачається введення в експлуатацію близько 21 ГВт додаткових потужностей на атомних електростанціях України, життєво необхідних для України потужностей. І будемо сподіватись, що уроки при свічках, відключення лікарень, магазинів від електрики, темні вулиці міст залишаться для українців далеким романтичним спогадом з минулого.

Євген Манженко для Першої електронної газети

Поширити:

Залишити коментар:

коментар