Важливо

Коли зійде щаслива зірка Помічної?

Містечко Помічна, що на Кіровоградщині, завжди мало своє обличчя і було помітним на карті області. Цей великий залізничний вузол, що починався з маленького роз’їзду, відомий не лише як кровоносна (транспортна!) судина економіки.

Тут вирувала-творилася українська історія. Неподалік село, звідки родом дружина Махна Галина Кузьменко і навколо якого відбувалось чимало кривавих сутичок початку минулого століття. Цей край відомий дружною підтримкою УНР, просвітянським рухом. Чи не єдиний дисидент радянського часу Петро Чорний жив і працював саме тут. Та й сама назва – Помічна – походить від того, що мешканці цього населеного пункту  у ХУІІІ столітті  забезпечували продовольством гарнізон колишніх запорізьких козаків, що стояв біля фортеці святої Єлизавети. Тому місто назвали просто – Помічна.

Але саме містечко і в радянський час, і в останні десятиліття залишалось бідним, нерозвиненим, мало вигляд убогої запилюженої провінції.

семашко“На території міста Помічна розташована ціла низка залізничних підприємств, де працює більше трьох тисяч наших мешканців,  але жодної копійки податків  з їх доходів міський бюджет не отримує. Крім того,  усі служби і відомства знаходяться у селищі  Добровеличківці,   отож за будь-якою довідкою  люди мусять їхати до районного центру за 25 кілометрів по жахливій дорозі.  Коли мешканці Помічної тільки почули про  децентралізацію, зрозуміли: ця реформа створена ніби спеціально для нас, ось той шлях, який допоможе нашому місту стати успішним, заможним і квітучим, – розповідає заступник міського голови Ніна Семашко.

Ще у минулому скликанні головою міста був обраний Микола Антошик, непересічна особа для містечка Помічна. Він теж зустрівся з тим, що міський бюджет залишається майже порожнім, бо більшість податків йдуть до інших скарбниць – державного, районного.

Микола Миколайович – колишній начальник Помічнянської дистанції колії Одеської залізниці, де пропрацював не один рік.  Саме за часів його керівництва старі й занедбані приміщення Помічнянської дистанції колії набрали сучасного вигляду, з’явилися душові для працівників, спортивний зал з багатьома тренажерами.

Помічнянський міський голова Микола Антошик
Помічнянський міський голова Микола Антошик

Можливо, ініціативність потомственого залізничника (батько все життя пропрацював на сусідній – Вознесенській дистанції колії) і зупинилась на різних господарських клопотах, аби йому до рук не потрапили твори земляка, уродженця Помічної, а нині письменника і краєзнавця, лауреата Шевчевківської премії Григорія Гусейнова. Хто читав його краєзнавчі розвідки, той зрозуміє, чому   Микола Миколайович іншими очима подивився і на селище Помічну, і на весь оточуючий світ.  Але це якраз було не зрозуміло його начальству. Микола Антошик категорично відмовився на своїй дистанції організовувати осередок партії «Відродження», яка мала підтримати тодішнього кандидати у Президенти Віктора Януковича.

Тим часом у Помічній  почали творитися дива. Залізничники відремонтували старий паровоз, зі станції Знам’янка привезли  покинутий вузькоколійний вагон, у якому влаштували музей залізничного транспорту. Експонати знайшлися не відразу, але Помічна – здавна залізничне містечко і люди поступово зносили – у когось якийсь старий документ завалявся, фотографії, інструменти  з минулого і позаминулого сторіч. Невеличкий, але пристойний музей вийшов. У ньому, до речі, відображена і сучасна доба, розміщено фото усіх керівників Одеської залізниці.  А на Помічнянському вокзалі прибрали непотріб, на зеленій галявині поставили шматок українського перелазу (у Помічній ще не розучилися його робити), модель колодязя з журавлем, поряд – старий віз із гарбузами, посадили квіти. Та й усе. Але ж як цей куточок радує душу!

музей помічна

Читайте також: Унікальний помічнянський музей-паровоз гостинно відчиняє двері своїм відвідувачам

Неподалік – пам’ятний знак земляку, колишньому інженеру Помічнянського депо та вчителеві (працював у Гнатівській та Піщанобрідській школах) дисидентові Петрові Чорному. Про його громадянську позицію  в часи застою, що й призвело до арешту і репресій з боку КДБ, написано чимало. Планував Микола Антошик відкрити і меморіальну дошку на станції Підгородня, де прямо у залізничному вагоні, прямуючи на свій хутір на Харківщину, помер  відомий режисер і драматург, один із засновників українського реалістичного професійного театру Марко Кропивницький, ім’я якого тепер носить обласний центр.

Керівництво Одеської залізниці, ясна річ, не пробачило йому вільнодумство та ініціативність і він змушений був піти з посади. Та громада, очевидно, помітила його небайдужість та лідерські здібності і уже двічі він з великою перевагою перемагав на виборах міського голови.  Децентралізацію Микола Миколайович теж вважає рятівним шансом і для Помічної, і для України. Це та модель, яка дасть поштовх розвитку на місцях, розбудить ініціативу, допоможе місцевому люду відчути себе справді тими, хто  впливає і вирішує те, як облаштувати життя на рідній землі.

Отож, Помічна твердо взяла курс на децентралізацію. Відповідь на питання з ким об’єднуватися була зрозуміла й проста: поруч з містом Помічна розташувалося село з однойменною назвою, щоправда Новоукраїнського району. Між містом і селом кордону ніби й не існує, один бік  вулиці – це село, а інший – це вже місто. Діти з села Помічна навчаються у школах і садочках міста Помічна, дорослі працюють на залізничних підприємствах. За багато років дві Помічні злилися у  єдиний цілісний організм,  одну велику родину. Та й коефіцієнт спроможності, у разі об’єднання в одну громаду, за підрахунками експертів – один з найвищих у області. Помічнянська  міська рада, правда,  зверталася з пропозиціями про об’єднання і до інших сільських рад Добровеличківського району, але щоразу отримувала відмову: там ще не готові  були до цих процесів.

Річ у тім, що в області від самого початку децентралізації було обрано модель:  один район – одна громада. А ось Помічна не вкладалася у  цю схему. І не з власної вини. Адже місто і село із самого початку  було одним населеним пунктом.  І у 1916 році, коли вона значилось адміністративною одиницею Піщанобрідської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, і у 1923-му, коли Помічнянська рада робітничих і селянських депутатів входила до складу Новоукраїнського району Одеської області, і у 1930-му, коли містечко  стало частиною тодішнього Піщанобрідського району. Коли ж була утворена Кіровоградська область, якійсь чиновній голові, очевидно,  прийшла думка розділити їх. У 1967 році Помічна отримала статус міста, інша ж частина залишилась селом. І лише зараз, коли справа дійшла до природного об’єднання  частин фактично одного цілого, раптом виникли непередбачувані перепони.

Процес об’єднання в одну громаду міста і  села Помічна було запущено чи не першим у нашому краї. Депутати і міської, і сільської рад одностайно на своїх сесіях проголосували за рішення про утворення громади.

“До кого б ви не звернулися у Помічній, на яке б підприємство не зайшли,  всюди ви почуєте одну й ту саму відповідь:  «Ми хочемо Помічнянську громаду!», –  впевнена Ніна Семашко. – Це прагнення консолідує усі верстви нашого міста, незалежно від віку, статі, професії, релігійної чи етнічної належності, соціального чи майнового стану”.

Кіровоградська обласна влада не стала противитися волі людей і  дала позитивний  висновок щодо рішення про утворення  Помічнянської громади,  засвідчивши, що  воно відповідає Конституції  та законам України. Наступним кроком було звернення до ЦВК з клопотанням  про призначення перших виборів у новій  об’єднаній громаді.  Але… ЦВК відмовила у проведенні виборів, посилаючись на те, що спершу  слід змінити межі районів, а потім проводити вибори.

“Дивна відповідь, оскільки норма закону, яка змушувала  змінювати межі районів, а потім проводити вибори була вилучена ще у листопаді минулого року! – обурюється  Микола Антошик. – Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства офіційно заявило, що  ніяких законодавчих перешкод  до  проведення виборів у нашій громаді і таких, як наша, а їх 17 по всій території  України, немає”.

І все ж процес загальмувався. У нашій області уже три об’єднані громади – Маловисківська, Бобринецька та Новоукраїнська обрали  своїх керівників, отримали  відповідний юридичний статус, а значить і іншу модель фінансування. Помічнянці ж змушені чекати.  Їхнє прагнення до утвердження здорового глузду, на щастя, знайшло підтримку у Верховній Раді, яка на початку вересня у першому читанні прийняла проект Закону «Про внесення змін  до деяких законодавчих актів України щодо умов  зміни меж районів у процесі добровільного об’єднання  територіальних громад».

Читайте також: Депутати ВР прийняли за основу законопроект, який спростить механізм створення об’єднаних громад

Якщо цей Закон буде прийнятий в цілому, перешкоди на шляху  набуття формальних і юридичних ознак Помічнянської територіальної громади зникнуть. Але коли це буде? Поки що невідомо. І все ж помічнянці дуже сподіваються на це і твердо вірять у свою щасливу зірку.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*