Важливо

Яка вона справедливість: чи покарають винних у загибелі кіровоградського спецназівця?

3 липня буде рік, відколи безвідповідальний водій відібрав життя у героїчного спецназівця, воїна АТО, безстрашного офіцера і самовідданого патріота Максима Латаєва. Саме 3 липня на 127-му кілометрі траси Київ-Знам’янка (біля села Пішки Корсунь-Шевченківського району) сталося страшне ДТП. Тоді водій мікроавтобуса Mercedes-Vito заснув за кермом і виїхав на зустрічну смугу. Він влетів у вантажівку Scania, внаслідок чого семеро людей отримали травми різної тяжкості, а один – Максим – загинув на місці. Скоро мине рік з дня трагедії, а за відібрані і скаліченні життя людей досі ніхто не відповів.

Максим Латаєв був військовим за покликом крові. Син кадрового офіцера свідомо став на шлях захисника Вітчизни. Він отримав освіту розвідника і був направлений на службу до 50-го навчального центру в Кіровограді, де пройшов шлях від лейтенанта до майора, був заступником командира частини з повітряно-десантної підготовки, зробив декілька сотень стрибків з парашутом. Після скорочення військової частини у 2013-му, 33-річний Максим пішов на пенсію за вислугою років. А вже за рік таємно від рідних подався до військкомату і попросився на фронт – не зміг залишатися осторонь, коли його друзі гинули на передовій. Тоді саме формувався четвертий загін 3-го полку спецпризначення і Латаєва призначили заступником командира. Максим був інструктором і навчав мобілізованих новачків військовій справі.

За рік, влітку 2015-го, Максим отримав коротку відпустку, яку вирішив не витрачати дарма і зробити пропозицію коханій дівчині – Риммі. Напередодні такої відповідальної події в своєму житті, Максим поїхав у справа до Києва.

«Макс постійно користувався послугами «Експрес-таксі». Це було зручно, бо машина приїжджала аж до будинку, забирала його, відвозила… І в Києві забирала, звідки треба. У нього і візитка завжди при собі була в гаманці, – розповідає сестра Максима Інна, запинаючись від сліз. –  Того дня Макс теж замовив це таксі. Вони виїхали з Києва (з Видубичів) десь о 9.00. Брат подзвонив вранці мамі, сказав «готуй плов – я виїжджаю»».

Близько 10.30 з телефона Максима до його мами подзвонив слідчий і повідомив, що син загинув у ДТП, а ще 7 пасажирів отримали травми різного ступеню тяжкості.  Рідні не могли в це повірити. Сприймали, як якусь помилку чи злий жарт.

Та ще більшим шоком для них стала звістка про те, що «Експрес-таксі» насправді нібито не здійснює ніяких регулярних пасажирських перевезень, а водій чомусь взагалі їздить до Києва на власний розсуд – без відома хазяйки мікроавтобуса. Принаймні, у цьому переконує слідство приватна підприємиця пані Д. (назвемо її так, доки суд не виніс рішення щодо цієї справи)– власниця кількох машин, які здійснювали рейси за маршрутом “Кіровоград – Київ – Кіровоград”. Що ж насправді сталося того дня і чому підприємиця тепер відхрещується від власного бізнесу?

Згідно зі свідченнями пасажирів автобуса і матеріалами справи, копія якої є в розпорядженні Першої електронної газети, водій «Експрес-таксі», рухаючись на великій швидкості, заснув за кермом і спричинив аварію.

Першим дивну поведінку водія Олега помітив кіровоградець Василь – ще на Видубицькому автовокзалі. Він сидів вкінці салона біля відчиненого вікна і чув, як водій хизувався перед іншими «маршрутчиками», що «долітає» з Києва до Кіровограда (330 км) за 3,5 год. Василь, як досвідчений водій з чималим стажем, не вірив у реальність і безпечність  такого кермування. Також йому в очі кинулась агресивність Олега, з якою той поставився до критики з боку колег-водіїв, котрі теж не мали віри його заявам.

Неадекватність Олега відмічала і Юля Полякова – пасажирка, яка сиділа попереду біля водія. Вона запам’ятала, що водій постійно кричав по телефону і був дуже агресивним. Дорогою дівчина  задрімала і не бачила самого зіткнення, а опритомніла лише в лікарні. Юля з Максимом постраждали в ДТП найбільше. Хлопець втратив життя, а дівчина – кілька місяців провела на операційних столах, в лікарняних палатах і досі потребує реабілітації.

Чи не єдиним свідком зіткнення, який всю дорогу не спав і спостерігав за водієм, був  Василь. За його словами слідчий записав, що близько 10.30 автобус, набираючи швидкості, почав з’їжджати на зустрічну смугу, а водій при цьому схилив голову. У пасажира склалось враження, що Олег заснув за кермом і натиснув на газ.

Можливо, трагедії вдалося б уникнути, але зустрічна смуга виявилась не порожньою – назустріч сонному «Експрес-таксі» їхала вантажівка “Сканія”. Водій ваговоза щосили сигналив автобусу. Але побачивши, що прямого зіткнення не уникнути, вирішив поступитися дорогою і з’їхати зі своєї смуги. Потужний сигнал “Сканії” розбудив кіровоградських пасажирів, але не водія. Василь пригадує, як закричав з заднього сидіння «Що ти робиш?». Та ні на сигнал, ні на крики пасажирів Олег не реагував. Розбудити його зміг лише хлопець, який сидів позаду, штовхнувши водія по плечу. Розплющивши очі, Олег побачив перед собою вантажівку. До зіткнення залишалося 6 секунд. Олег крутнув кермо і автівки зачепились колесами. Від потужного бокового удару автобус розвернуло і він перекрутився навколо своєї осі.

«Я спитала у слідчого чи був шанс уникнути ДТП. А він сказав, що у “Сканії” такий довгий причеп, що якби наш бус не вдарився об його кабіну, то точно врізався б в причеп. Крім того, маршрутка їхала з такою швидкістю, що можна було очікувати на аварію…», – каже Інна Латаєва.

А швидкість таки була неприйнятною для пасажирського автобуса – понад 120 км на год. Про це заявив один з водіїв, який був свідком ДТП (ім’я свідка не розголошуємо в інтересах слідства). Сам він їхав зі швидкістю 120 км на год., а кіровоградська маршрутка обігнала його легковик і помчала далі. Потім було зіткнення. Чоловік одразу зупинився і кинувся на допомогу постраждалим. Це саме зробив і водій “Сканії”, а також інші автомобілісти, які проїжджали повз. Вони ледве відчинили двері салону, які заклинило від удару, і взялися витягувати людей. Максима Латаєва не чіпали – по пробитій голові зрозуміли, що він вже не живий. Не ризикнули наближатися і до Юлі, яка сиділа на передньому сидінні – вся закривавлена, з численними переломами і без свідомості дівчина була мало схожа на живу. Тому водії залишили її в маршрутці до приїзду медиків, аби не зробити їй ще гірше.

«Зовсім чужі люди зупинялися,  щоб допомогти. А наш водій просто втік. Ні травм, нічого в нього не було. Хіба що шок, – преповідає Інна Латаєва зі слів постраждалих пасажирів. – Поряд поле було. То його знайшли в канаві на окраїні – ховався там. Побачивши людей, Олег почав кричати, що водій “Сканії” вбивця – «убив моїх пасажирів». Чоловіки це почули і накинулися на водія “Сканії”. Навіть побили його, а той же ні в чому не винен. Їх ледве розборонили».

З’ясувавши, хто насправді спричинив ДТП, водії взяли Олега під свою варту і не відходили ні на крок, навіть коли його оглядали лікарі швидкої.

«Його навіть в туалет не відпускали, щоб не втік. Медсестра йому баночку принесла! А потім приїхав чоловік пані Д.  (власниці автобуса) і таки забрав Олега. Кажуть, що поїхали в Корсунь-Шевченківську ЦРЛ», – каже Інна Латаєва.

Після цього була низка слідчих дій, судових позовів, 5 місяців експертиз…  Представники перевізниці пропонували Латаєвим «компенсувати» смерть Максима чи придбати для нього пам’ятник, аби лишень не судитися. Але люди вимагають справедливості. Правда, кожен дивиться на неї по-своєму. Практично всі пасажири хочуть отримати матеріальну компенсацію за завдану моральну шкоду і лікування. І лише родичі загиблого Максима і Юлі, яка ледве вижила в тій ДТП, вимагають покарати винуватця – водія мікроавтобуса, який перевищив швидкість, заснув за кермом і розплатився за свою помилку життям і здоров’ям інших людей. Проте, так вважають лише кілька постраждалих і слідчий, який вів справу. Водій, зрозуміло, своєї провини не визнає і, посидівши з 25 січня по 25 березня під домашнім арештом, став цілком вільною людиною.

Власниця ж мікроавтобуса теж зайняла цікаву позицію.

«Вона заявила слідчому: ви ще спробуйте доказати, що спав мій водій, а не водій “Сканії”. І взагалі наполягає, що того дня Олег взяв автобуса, щоб поїхати кудись у своїх справах, а ніякого рейсу на Київ і назад не було заплановано. Тільки от пасажири квитки купували через неї і ще за тиждень до поїздки», – розповідає Інна Латаєва.

Чому водій самовільно взяв мікроавтобус і вирушив у неіснуючий рейс? Чому він звинуватив у аварії водія вантажівки? Чому власниця автобусів відхрещується від власного бізнесу і що пропонували родині Латаєвих, аби не судитися? На частину цих питань має відповісти Корсунь-Шевченківський суд, до якого справа по суті так і не дійшла – кілька разів засідання переносилось через «особисті » проблеми судді. Інші ж відповіді залишаться на совісті винуватців трагічної ДТП.

Все, що зараз інкримінують водієві – це неумисне вбивство.  За словами слідчого, йому загрожує максимум 3-5 років умовного терміну. Гуманне покарання, як для людини, через яку, вірогідно, загинув справжній герой і захисник України, було скалічено життя і здоров’я талановитої дівчини, а ще семеро осіб отримали травми різного ступеню тяжкості. А от за крадіжку велосипеда, приміром, можна загриміти за грати аж на 7 років і жодне людське життя при цьому не постраждає.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*