Важливо

Як війна і наркотики вплинули на захворюваність ВІЛ на Кіровоградщині

Олега довелося довго вмовляти розповісти свою історію. Півроку тому він повернувся з Луганщини до батьків, які проживають в одному із сіл Кіровоградського району.

У Луганську був на заробітках – робив ремонти, заробляв непогані гроші. Власне, «надлишок», як висловлюється хлопець, тих грошей (у середньому зарплата складала 10-15 тисяч гривень) і став поштовхом до Олегової зацікавленості наркотиками. Це було два роки тому – на Сході якраз почалася АТО. Олегова фірма припинила діяльність, хлопець швидко витратив усі свої заощадження, натомість завівши нові знайомства.

Мої нові луганські друзі завжди знали, де можна знайти дозу. Пропонували працювати на блок-постах, мовляв, там завжди вдосталь того, що мені треба. Але ж ви розумієте, що блок-пости були не української армії… Воно мені треба?.. Я вирішив повернутися додому, але навіть не думав, що тут мені буде важче”, – зізнається Олег.

У Кіровограді почалися нові перипетії – хлопець зрозумів, що без наркотиків уже не може. Після кількох сварок покинув батьківську хату в селі і перебрався до міста. Перебивався сякими-такими заробітками, а через півроку у нього виявили ВІЛ… Війна на Сході для родини Олега спричинила іншу війну – війну з власним сином.

Складна економічна ситуація в країні, бойові дії на Сході і, як наслідок, масова внутрішня міграція актуалізували проблему поширення ВІЛ/СНІДу в Україні. За даними Альянсу громадського здоров’я, війна ще не позначилася на офіційній статистиці поширення ВІЛ, проте, наприклад, поширеність ВІЛ-інфекції серед людей, що вживають ін’єкційні наркотики, у Донецьку зросла на 30% (з 26,5 до 34,7%), а в Луганську більше ніж удвічі (з 3,2 до 7,3%).

Як стверджують спеціалісти українського Центру контролю за соціально небезпечними хворобами Міністерства охорони здоров’я України, станом на грудень 2015 року на диспансерному обліку в Кіровоградській області з діагнозом СНІД перебувало 290 осіб, ВІЛ-інфікованих – 2054. За даними центру, кількість хворих на СНІД в Кіровоградській області на 100 тисяч населення за перше півріччя 2015 року порівняно з другим півріччям 2014 року збільшилась удвічі, так само як і смертність від СНІДу за цей же період. В обласному центрі СНІДу не бачать зв’язку між збільшенням кількості ВІЛ-інфікованих та переселенцями зі Сходу, яких наразі в області проживає близько 12 тисяч осіб.

“За період Антитерористичної операції до нашого центру звернулося близько десяти ВІЛ-інфікованих, я маю на увазі тих, хто приймає спеціальну терапію. Це були люди із Донецької та Луганської областей, а також із Криму. Ми щотижня моніторимо інформацію про потреби переселенців в області, але в жодному випадку не можна сказати, що існує щонайменша різниця між роботою в центрі з переселенцями і місцевими жителями. Ось до нас звернувся громадянин Грузії – і так само ми йому запропонували і терапію, і обстеження”, − розповіла Галина Божок, директор Кіровоградського обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом.

Серед неурядових організацій в області згаданою категорією населення опікується кіровоградський обласний осередок Благодійного фонду «ЛЖВ» (людей, які живуть з ВІЛ). Соціальний працівник Кіровоградського обласного осередку «ЛЖВ» Павло Грибок розповідає, що з початку АТО до благодійної організації звернулося близько 20 ВІЛ-позитивних. Першим клієнтом «ЛЖВ» стала жінка з Криму, яка приїхала до Кіровограда з дітьми. Їй працівники благодійного фонду посприяли у пошуках житла, допомогли із роботою, влаштували в реабілітаційний центр. Проте згодом вона покинула Кіровоград – не сподобалися умови.

“На початку Антитерористичної операції інформацію про віл-інфікованих та пацієнтів ЗПТ (замісна підтримувальна терапія) зі Сходу ми підтверджували через наші мережі в Донецьку та Луганську, проте згодом Міністерство охорони здоров’я видало наказ, який дозволив ставити таких людей на облік у СНІД-центр без узгодження з місцем колишнього проживання, адже після проголошення так званих ЛНР та ДНР відновлювати документи стало нереально. Я б не сказав, що з початку АТО до нашого фонду почало звертатися більше ВІЛ-позитивних чи наркозалежних. Загалом близько двадцяти осіб – усі вони почали отримувати антивірусні препарати, декому ми допомагали оформлювати інвалідність, у багатьох був туберкульоз – ми допомагали влаштуватися в тубдиспансери”, – розповів Павло Грибок

Павло Дмитрович зазначає: споживачі ін’єкційних наркотиків – це особлива категорія людей: «Не хотілось би про це говорити, але така реальність: це люди, яким усі все винні і зобов’язані. Вони не працювали в Донецьку, не шукатимуть роботу і в Кіровограді. Вони не намагалися відмовитися від ін’єкцій, піти на реабілітацію в Луганську – не робитимуть цього і в Кіровограді».

Серед моїх співрозмовників − переселенців із Луганщини, Донеччини та Криму, які мають проблеми з наркотиками, або ВІЛ-позитивні – жоден, крім Олега, не погодився розповісти свою історію. І жоден клієнт ЗПТ не вважає, що наркотична залежність – це його основна проблема. Хтось вважає історію свого життя нецікавою для широкого загалу, комусь соромно, а комусь просто байдуже. Варто розуміти ще одне: ми оперуємо лише офіційними цифрами, і дійсна кількість наркозалежних та ВІЛ-інфікованих може значно відрізнятися від офіційної статистики.

Інна Тільнова, “Нова газета”


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*