Важливо

Коли не може бути інакше: трагедія «Наймички» на кіровоградській сцені (ВІДГУК, ФОТО)

????????????????????????????????????

Є такі вистави, які з першого разу важко відчути. Особливо, якщо ти вперто заперечуєш НЕ тільки свої драми. Такі постановки є тим, що змушує вийти за межі комфортного мікрокосму душевної рівноваги – їх треба дивитися і відчувати, щоб осягнути. Саме такою стала «Наймичка» Івана Карпенка-Карого у постановці заслуженого артиста України Володимира Cавченка, яку 13 грудня вдруге показали на сцені театру ім. Марка Кропивницького.

«Наймичка» – це не просто історія про заборонене кохання. Це одна з найглибших драм про гріх і спокуту не тільки у репертуарі кропивчан (де крім «Гайдамак» і «Хазяїна» більше й трагедій немає), а й в українській драматургії. За типовим для народної драми сюжетом тут ховається екзистенційна безвихідь – коли не можна інакше, коли суспільна і внутрішня несвобода змушує тебе підкоритися і підштовхує до смерті. Режисер не заграє із залом – він чесний і відвертий у своїй постановці. Трагічний кінець легко вгадується вже з першої сцени, де біля млинового колеса у заціпенілому мовчанні стоять персонажі п’єси – головні, другорядні і навіть символічні. Немає лише її, наймички. Але це глядач усвідомлює вже потім.

Читайте також: Троянди в сльозах: “Наймичка” на кіровоградській сцені

Спочатку приходить відчуття невідворотного. За ним на сцені з’являється Дар’я Завгородня в образі Харитини. І все – театральна вистава перетворюється на реальність, де немає місця надриву і академічним викрикам (як це було під час прем’єрного показу місяць тому). Залишилася лише гола і неприкрита правда життя, де найбільший гріх – бути чесним, слабким і беззахисним. Всі інші гріхи піддаються корекції і прощенню. І образки на стіні, які покровительськи готові пробачити все, якщо ти сам собі пробачиш, тому мовчазні свідки.

Завгородня цього разу не грала. Вона жила на сцені від кінчиків босих пальців на ногах до похиленої від вічного цькування і страху голови. Її погляд з-під лоба, зігнута постава, цвітіння від любові, розпука, гріх і спокута були реальніші за саму історію. Адже з точки зору емансипованої сучасності нічого надзвичайного не сталося: нещасливе кохання, падіння з одруженим чоловіком, осуд – у кращому випадку змусять до кількох походів до психотерапевта чи в гості до подруги з пляшкою вина. Та навіть для українського морально стійкого XIX століття, то не така вже й трагедія, якщо вмієш пристосуватися до обставин, маєш достатню кількість здорового пофігізму і любиш себе. Але не всі народжуються конформістами, як Мелашка (Надія Мартовська). От і Харитина не змогла ні захиститися, ні пристосуватися до світу, який кожного дня випробовує тебе на міцність розрядами струму по оголеній душі, що просто шукала любові.

Не міг бути іншим і звабник Цокуль (Валерій Лупітько), якого хотілося то по-материнськи пожаліти, то гнилим помідором у нього поцілити. І навіть не через акторську майстерність, бо грав Лупітько на висоті – висотував живі емоції з глядацького залу (із темряви раз по раз виринало розлючене жіноче «Падлюка!», «Зараза!») а через двоїстість, згубленість, егоїстичність персонажа.  Лупітько був настільки психологічно правдивим, що його з легкістю можна було перенести на 130 років у майбутнє, переодягнути, перекваліфікувати з хазяїна у бізнесмена чи офісного менеджера середньої ланки, але і тоді б він викликав ті ж самі емоції та бажання.  Бо людська душа знаходиться за межами класових трактувань – гріх і спокута однакові в усі епохи.

За 2 години вистави режисер подарував Харитині лише хвилинну ілюзію щастя – обійми і мрії з коханим наймитом Панасом (грав Антон Адаменко чесно, гаряче, місцями не по-парубоцьки істерично, але інакше теж не можна було – інакше то був би не ТОЙ Панас). Тоді на мить здалося, що ось він довгоочікуваний хеппі-енд – обійми, рушники, дружки, хороводи, розплітання коси – можна втирати сльози і плескати у долоні. Але ні, спокута наздогнала «гріховницю пречисту», бо так повинно бути. Адже на сцені, як і у житті, бувають випадки, коли не може бути інакше.

Тетяна Колісник, Перша електронна газета


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*