В ексклюзивному інтерв’ю виданню «Гордон» відомий російський актор Анатолій Пашинін, уродженець Кіровоградщини (Світловодськ) розповів, чому кинув успішну кар’єру і виїхав з Москви, а тепер не поспішає просити українське громадянство, навіщо їздить в зону АТО і з якої причини не працює актором в Україні.
Анатолій Пашинін вже два роки живе в Україні на правах нелегала. Він приїхав, коли почався Майдан, і з того часу не залишав межі країни. Після окупації Криму, у березні 2014 року, записав відеозвернення до росіян, в якому спробував пояснити, що сталося в Києві, і переконати росіян у необхідності боротися за власну свободу.
Пашинін народився у Світловодську Кіровоградської області, дитинство провів в Запоріжжі, де закінчив школу і Державну інженерну академію (факультети кольорових металів і економіки підприємств). Після цього поїхав до Москви і вступив у Вище театральне училище імені Михайла Щепкіна. Зніматися в кіно почав у 2001 році. Багато грав у телесеріалах, що принесло актору широку популярність у Росії. Українському глядачеві він відомий за головними ролями у телефільмах “Украдене щастя” та “Грозові ворота”.
Зараз Пашинін живе у батьків у Запоріжжі. Відмовляється просити український паспорт. Як розповів у інтерв’ю, вважає неприпустимим отримувати документи раніше тих іноземців, які два роки воюють за незалежність країни зі зброєю в руках, але донині не мають українського громадянства.
Пашинін відомий своїми радикальними поглядами, за що його постійно критикують в Росії. Імпульсивний і категоричний, він також різко висловлюється про українських політиків, про події, що відбуваються у країні. Звинувачує владу в зневажливому ставленні до добровольців і всіх бійців, які несуть службу на Донбасі. “Я хочу, щоб українці на мене образилися”, – пояснив Пашинін свою позицію. Він сподівається, що злість за його слова може стати стимулом у боротьбі за громадянські права і незалежність України.
– Вже два роки ви живете в Україні і спостерігаєте за подіями зсередини. Як, по-вашому, все, що сталося під час і після Майдану позначилося на стані суспільства?
– Під час Майдану українці здійснили цивілізаційний стрибок. Люди раптом побачили, що буває, як у книгах описано: голими грудьми на кулі. У моїй свідомості це справило колосальний перелом. Ніколи вже не зрозуміють росіяни українців. Вони будуть підтримувати, офігівати, як я, і кричати “Слава Україні”. Але ось так вийти, та не один-два, а щоб сотні і тисячі в одну ніч, навряд чи зможуть. Про героїв Майдану ще будуть легенди складати. А коли дійсно буде вибудувано національно орієнтоване суспільство (ненавиджу слово держава), їх подвиг по-справжньому оцінять, а імена золотом викарбують на плитах Майдану.
Потім була війна, куди я їздив, бо переживав за свого старшого брата Костянтина. Він воював в одній з гарячих точок – на позиції “Зеніт” поруч з донецьким аеропортом. Брат – герой. Я, може, і не такий, але, як казав Мюнхгаузен, щось героїчне в мені є. Хочу гідним українцям спокійно дивитися в очі і говорити “Я з тобою там був”, а не кидати в обличчя “Я тебе туди не посилав”, як деякі в тилу. Я побував у 79-му, 128-му, 131-му батальйонах, проїхав Піски (до того, як їх здали), Авдіївку і масу пунктів, назви яких уже й згадати не можу. Проїхав уздовж передка від сектора “А” і “Д” до сектора “М”. І навіть отримав нагороду від командувача сектором “М”.
Кажуть, у російській армії був такий випадок під час Швейцарського походу Суворова у 1799 році, коли рядовий солдат примудрився зірвати погон з маршала Французької імперії Андре Массена. Суворов дав йому офіцерське звання і зажадав присудження дворянського титулу. Багато обурилися, а Суворов у відповідь пообіцяв зробити генералом будь-якого, хто принесе йому другий погон Массена.
Так от, я отримав погон від українського Массена – глави оперативного командування “Південь” генерал-лейтенанта Анатолія Сиротенка. Ми стояли з ним, і я сказав: “Хочу ваш погон. Ніхто з росіян навіть мріяти не може з вас його зняти “. І він мені зробив подарунок. Це велика честь. Можна носити цілу купу орденів і медалей, а я буду носити погон великого воїна. У мене найдорожчий трофей за цю війну. Поганцям з генерального штабу РФ таке й не снилося.
Я був у “Азові” і бачив, якими бувають українські герої. Це потужні хлопці, які можуть поглядом гнути рейки. Хлопці їхали на війну беззбройні. Їм сказали: “Не переживайте, все видадуть на місці”. Це як у 1941 році – з саперною лопаткою проти танків. А я дивлюся, хлопець з усіма говорить російською, хтось до нього звернувся українською, він спокійно перейшов на українську, задзвонив телефон – він став говорити французською. Людина на всіх мовах спокійно шпарить, а сидить в окопі, в лайні. Мене стриг інший молодий хлопець, кандидат наук. І вчений, і постригти може. Які ж вам ще люди потрібні?
Воювати дуже страшно. Невже ви думаєте, що син Порошенка зможе подолати цей страх? А там я бачив доблесть, честь і страх. Але не страх смерті, а страх самурая – сором зганьбитися перед смертю.
Зараз українці повинні відчути гордість за свою країну і скористатися наданим шансом. Кожен повинен сказати: “Я не бидло”. І чесно відповісти, насамперед собі, чи не бидло я? Адже завжди залишається ймовірність того, що цей цивілізаційний стрибок – насправді не пробудження і не відродження, а агонія.
– І чому ви думаєте, що українці не зможуть побудувати соціум і країну принципово нового типу?
– Все покаже майбутнє. Побоююся, щоб ваша погана толерантність не понизила подвиг полеглих. Проблема совісних людей у тому, що вони не чекають нагороди, йдуть далі, аж до того, що гинуть і йдуть в легенду. А тут з’являється сволота, яка вміє голосно кричати брехливі обіцянки. На жаль, у нашому суспільстві їм належить право вирішувати, яким буде майбутнє країни. Хоча у них навіть бачення розвитку країни немає на пару років вперед. Вони точно розуміють, наскільки випадкові на цій кам’яній кульці, оберненій навколо плазмоїда. І єдине, чого бажають – щось поцупити і отримати пенсію. Я, наприклад, хочу полетіти в космос, а вони – отримати пенсію, купити машину, квартиру і ще щось.
Я радий, що українці не повелися на 15 млрд доларів від Путіна. Але щоб цивілізаційний стрибок не став агонією, треба розвиватися далі. А політики як і раніше пропонують необільшовизм і НЕП-2.0 – це просто безсоромно! Вони живуть, використовуючи чужі для людства цінності – поневолення і збагачення. Це цінно тільки для убогого Путіна. Якщо ви не засуджуєте його пріоритети, значить ви такі ж, як він.
– Своє ставлення до російського президента Володимира Путіна ви озвучили ще до Майдану. Все, що відбувалося потім – анексія Криму, війна на Донбасі, – для вас було передбачувано, чи ВІН якимись своїми вчинками вас здивував?
– Цей карлик НЕ может мене здивувати. Слово “х … йло” мало що про нього говорить. Занадто буква “у” пом’якшує ефект. Я б одні тверді знаки ставив при згадці цього гада паскудного. Всі кричать про його неспроможність як чоловіка та індивідуума. Ви бачили його фото з оголеним торсом? Відразу видно, гормональний фон порушено, волосся на грудях немає, а ЦІ висячі груди, я вибачаюсь, не найпородистішої жінки? Тіло зліплене абияк – далеко не грецька статуя. По моєму тілу можна біологію вивчати. Видно кожен м’яз. При цьому я не виснажую себе на тренажерах. Просто така генетика. І я ціную те, що мені дісталося від моїх предків.
Вся його підлість була зовсім передбачуваною. Почитайте культуролога і соціолога Питирима Сорокіна, який емігрував з Росії у США і працював там у першій половині минулого століття. У своїх працях він описує, як відбувається негативна селекція і деградація правлячих еліт. Цей процес, між іншим, зараз іде в Україні – деграданти взяли владу і правлять. Я не розумію, як українці прощають знущання над собою? Не розумію, як в XXI столітті можна проводити секретні переговори. Хіба, коли людина голосувала за тебе, давала право укладати якісь домовленості таємно?
Ми бачимо на прикладі Януковича, Лукашенка, Путіна та інших диктаторів, як погані петеушники вирішують долі народів, використовуючи інструменти, які зрозумілі тільки їм, – погрози, обман, підлість, войовнича ненависть до всіх природних еволюційних цінностей.
– Ви багато їздили по прифронтовій території, спілкувалися з людьми. Як вважаєте, блокада окупованих територій допоможе в найближчій перспективі повернути Донбас і Крим?
– Через кілька років я бачу Донбас як край самотніх жінок. Пенсіонерки, які репетували “Путін, введи війська!”, повинні були подумати, як потім будуть ставитися до їх дітей і онуків. А до них ще довго будуть ставитися з величезною підозрою. Згвалтували майбутнє цього регіону та його жінок. Я, наприклад, погребую взяти в дружини даму з того боку, з Луганської або Донецької області. Не знаю, скільки КамАЗів чеченців, бурятів та інших ординців на ній спали.
Стосовно Криму. Як тільки з’явилися “зелені чоловічки”, був час підтримати кримських татар. Хто з нас більший фашист: я або Турчинов? Адже очевидно – він здав Крим. А Порошенко – Донбас. Це змова. І, зауважте, кримські татари вам не дорікають, що ви знову їх здали. Вони розуміють, мабуть, те, що я у своїй люті відмовляюся розуміти. Те, що вони зараз роблять заради своєї батьківщини, гідне поваги. Тільки завдяки ним я ще не зневірився.
– Судячи з останніх подій (візит Бориса Гризлова до Києва, зустріч помічника держсекретаря США Вікторії Нуланд з радником російського президента Владиславом Сурковим), Путін щось задумав. Якщо Європа зайнята мігрантами, а в США готуються до виборів президента, чи можемо ми розраховувати на реальну підтримку Заходу в таких умовах?
– У Європі, треба чесно називати речі своїми іменами, проблема не в мігрантах, а в мусульманах. Агресивні, неосвічені люди хочуть отримати цінності, до яких європейські народи йшли століттями, перемагаючи хвороби, гинучи у війнах, але займаючись розвитком. Зайди знають тільки східний базар. Вони безпринципні, бо їхня віра дозволяє їм бути такими. А європейці, схоже, розгубили всіляку гордість, хоробрість. Всі кричать про дотримання прав людини, при цьому мало хто заїкається про виконання обов’язків людини.
Бачить Бог, я теж колись любив усіх людей на світі. Але потім настав критичний момент. Прийшло розуміння, що вся ця східна брехня закінчується тільки одним – він називає тебе своїм братом, щоб претендувати на твою спадщину. А як тільки він говорить “ми єдиний народ”, так і знай – твій спадок вже у нього в кишені, а ти йому більше не потрібен. Тому мені зовсім далекі люди, які не поділяють цивілізаційні європейські цінності. У них є свій ареал проживання, нехай там живуть і насолоджуються тим, чого досягли і нехай їх лікує Аллах.
Що стосується допомоги Україні. Західні політики хочуть спілкуватися з людьми, у яких є ідеали, які знають, що погано зраджувати союзника, погано вступати в змову з ворогом, погано зневажати людей, які у важку годину допомогли, а не перебігли воювати проти тебе разом з Гіркіним, Пореченковим та іншою гаркавою сволотою типу Охлобистіна. Американці тому тягнуть з постачаннями озброєння, що не розуміють, хто їхній союзник. Як відчувати довіру до цього кулінара, коли власний народ йому не довіряє? Про які джавеліни мова? Які наступного ж дня опиняться в Чечні або на складі у Шойгу?
Ми кричимо: “Візьміть нас в НАТО!” А навіщо солдату з Оклахоми їхати охороняти Україну? Його бабуся не кричала “Путін, введи війська!”, волали наші бабусі, яким ми дали голоси і яким ми дозволили вийти і кричати “Руки геть від пам’ятника Леніну!”, який насправді Бланк (почитайте ж, нарешті, що він писав про Україну та українців).
Не чекайте, що хтось поїде допомагати вам. За кордоном шість мільйонів українців. Якби кожен з них скинувся по долару, вже джавелін можна було купити, і не один. Але ці люди не допомагають. Вони або їх предки втекли від цієї сміхопанорами, більшовиків, падлючості, яка процвітала і продовжує тут процвітати, і, напевно, заповідали своїм онукам ніколи не допомагати невдячним.
У вас залишилися останні люди, готові вмерти за Україну. Війна ще не закінчена, але вже мало хто побіжить добровольцем до армії. За рік стало видно: нічого вони не отримають, крім кулі. Зауважте, хлопці не бояться її отримати на передовій. Вони, скоріше, отримають її тут, в тилу, від Нацгвардії або колишніх беркутівців, яких так і не покарали. Виявляється, можна вбити сотню українців, потім сказати “нам наказали” і спокійно жити далі!
Я ще на фронті попереджав хлопців: “Якщо ваші офіцери тут не тримають слова, то на вдома буде гірше. Не пийте горілку – вас будуть труїти, саджати за екстремізм”. Минуло півроку. Все так і є. Спочатку бійців підставили в Мукачево, потім в Драгобраті.
– Ви вважаєте, можливостей перемогти ворога стає все менше?
– Війна ще не закінчилася, але в ній вже все зрозуміло. Визначилися всі, хто “за” і хто “проти”. Тепер ту сволоту, яка колись розмахувала георгіївською стрічкою, а зараз лізе правити і вирішувати майбутнє українців, треба знищувати.
Я читав книги федерального управління генштабу РФ про управління масами, які видавалися крихітними тиражами по 20-30 штук. Там чітко написано: щоб взяти місто під контроль, треба всього 7 чоловік. Як захоплювати органи влади, вони відпрацювали ще у 1920-х роках, а потім вдосконалювали в Чехословаччині, Афганістані. У методичці зазначено, що міліція легко переходить під управління загарбників, тому що вони – бюджетники, і звикли отримувати гроші від господаря. Тільки уявивши, що наприкінці місяця залишаться без грошей, вони впадають у паніку. Втамувати переполох серед цього стада просто – достатньо пообіцяти через місяць виплатити зарплату відразу за два місяці.
Коли я побачив, як в Україні захоплюють адміністративні будівлі, зрозумів, що вони все по тій методичці роблять, і дійсно, керує лише 7 чоловік. Функція кожного з них чітко прописана. Так, це секретна інформація. Але невже українські генерали не знають про існування таких інструкцій? Так нехай запитають у розумних людей, що робити, як знешкодити і усунути організаторів захоплення. Дотиснути їх просто. Невже аналітичні відділи СБУ, контррозвідки або навіть “Правого сектора” не можуть спланувати найпростішу операцію і прибрати 7 чоловік? Тим більше, що їх і шукати не треба – всі особи на виду. Просто не дивіться на тупого ватажка Захарченко, а зверніть увагу на тих, хто поруч з ним.
По новинах передають: подвиг – ми підірвали склад! Навіщо проводити для цього спецоперацію і ризикувати життям бійців? Принесіть бойовикам пляшку горілки, вони самі один одного перестріляють. У військових все просто. Щоб злетів у повітря склад боєприпасів, треба пригрозити ревізією. Вони самі його підірвуть, щоб приховати злодійство. Так у всі часи росіяни робили. Ви ж повинні розуміти, з ким воюєте.
– Чому ви, людина, яка народилася і виросла в Україні, називаєте себе росіянином?
– Тому що знаю свій родовід. У мені тече українська кров моєї прабабусі Лютенко. Мені викреслити Камолових, Медкова і Пашиніна? Я не зраджую своїм предкам на догоду кон’юнктурі. Вигідно зараз називатися українцем. Але я спеціально говорю російською. Хочу, щоб мене почули ті росіяни, які ще не живуть життям зомбі. І навіть якщо всі росіяни раптом оскотинилися і стануть сволотою, я залишуся останнім порядним росіянином.
Я ніколи не був частиною стада. Я зберіг свою честь – підтримав друга і брата, приїхав захищати Батьківщину, де народився і виріс. Плювати на громадянство. Це був поклик крові, поклик землі – такі речі не пояснити. Тут я на правах нелегала. Мене навіть штрафували за порушення міграційного законодавства.
– Ви не намагалися отримати український паспорт і повернути громадянство?
– Я хотів би повернути не стільки паспорт, скільки батьківщину, отримати притулок для себе. Зараз моїм виживанням тут зайняті мої батьки і друзі – Арсен Мірзоян, Гліб Іванов, ще можу назвати пару чоловік. Розумію, що оформити мені документи просто, але я не хочу. Совісно перед іноземцями з “Азова”, які майже два роки воюють за Україну, а досі не отримали ні громадянства, ні посвідки на проживання.
– Чим ви займаєтеся, може, якісь творчі проекти готуєте?
– Поки не маю можливості комусь тут бути корисним. Все, що міг зробити, – це відкрито заявити свою позицію, висловити підтримку, з’їздити на війну, яку всі вперто називають цим кволеньким скороченням АТО. Що за маячня? Там вбивають людей. Це війна.
Тут я тільки тому, що Батьківщину не можу зрадити. І точно знаю: людина, яка не зрадила, має право хоч на коротеньке, але яскраве майбутнє, а не животіння в КВК. Вже краще забудьте про артиста Пашиніна. Іноді, щоб залишитися людиною, треба зрадити свою мрію. Я мріяв колись бути актором. Я досяг, чого хотів! Володію професією, краще за багатьох, і не один раз це довів. І що? У мене є право на наступну мрію.
– Чому ви не змогли реалізуватися як актор, не пішли працювати в театр або на телебачення?
– Я реалізував себе як актор в Україні. Коли знадобилося зіграти в класичній постановці “Украдене щастя”, знайшли мене в Москві. Мабуть, щоб прославити Україну, треба звідси виїхати, втекти за прикладом Тараса Шевченка. За межами батьківщини звільнитися, здобути освіту, сформуватися як особистість, яку визнають і якій допомагають. А хто і кому тут допомагає? Уряд України створив всі умови, щоб сумлінні люди не приїжджали. Я повірив, приїхав й помилився.
Я бачу собі застосування. Проблема в тому, що це бачать й інші люди, але вони бояться конкуренції, оскільки виросли в тепличних умовах. Мені не дадуть тут творити. Ситуацію чудово передав агент, який погодився було допомогти мені заробити тут хоч якусь копійку, а не перебувати в бідності, яка, до слова, мене нітрохи не принижує. Він сказав: “Передаю відповідь дослівно – участь Анатолія Пашиніна в українських картинах не обов’язкова і не необхідна”. Вони навіть слова підбирають убого. Такий рівень не для мене. Краще почекаю нового Андрія Дончика, який скаже: “Чорт забирай, тут потрібен чоловік, здатний грати без слів і так, щоб люди повірили в існування любові, через яку можна померти”.
– Думаєте, найближчим часом такі фільми буду знімати?
– Ні, будуть знімати наступний сезон “Україна має талант” і стрибати, щоб не бути москалем. Так розумію, тут потрібніші Зеленський і Потап, який стягує з себе штани, Повалій та Лорак, які готові і нашим і вашим… При цьому вони всі кричать, що займаються мистецтвом. Я б хотів відповісти їм: “Друзі мої, Моцарт займався мистецтвом, а ви просто витрачаєте чужий час і своє життя”.
Дивуюся, стільки бюджетних грошей витрачають на театри, а що вони зробили для людей у важку годину? У Другу світову артисти на передку виступали, з агітбригадами їздили, гастролі влаштовували, а більшість українських діячів мистецтва виявилися не здатні на такі жертви.
Я ж не ховався від війни. Українці від мене можуть все отримати, не розраховуючись. Не просіть, сам допоможу. Це зараз я бризкаюся злобою, а уявіть, скільки хорошого можу подарувати. І де ще ви таких союзників знайдете? Я можу побитися і перемогти супротивника (у мене два ножових поранення), але при цьому можу зіграти класичний твір, скласти вірш, знаю дев’ять народних танців. Вивчав різні дисципліни – від історії мистецтва до хімії та економіки. Я вільний у цьому світі. Ймовірно, мені просто потрібно завершити цей соціальний експеримент над власним життям. Зауважте, на відміну від Порошенка та інших йому подібних псевдополітиків, я не ставлю експерименти над людьми, тільки над собою.
– Цей експеримент ви затіяли навмисне?
– Проклятий збіг обставин. Покоління громадян такого віку, як мої батьки (старше 45 років), не змогли зберегти жодну державу, у якій жили, не реалізували жодної ідеї і жодної справи не довели до кінця. Вони увесь час метушаться, смикаються, їх легко обдурити і зіштовхнути з обраного шляху. Спробуйте таке зробити зі мною – це неможливо.
Я проклинав Путіна ще за кілька років до Майдану. Я і багато років опісля не скажу, що він хороший. У мене немає ідіотського монотеїстичного погляду на речі, що якийсь Бог все влаштує. Ніхто нічого для нас влаштовувати не буде! Ми від народження – тварини. Щоб стати людьми, треба все життя битися головою об граніт науки, постійно себе обмежувати заради отримання найціннішого скарбу на землі – знань. У нас же впарюють зовсім інші постулати, які взагалі не мають відношення до цінностей.
Зараз все частіше чую крики в Україні: “На … уй велику російську літературу”. Хочу запитати, що особисто вам зробили Пушкін та інші? Чим не догодили? Може, тим, що допомагали Шевченку та Гоголю? Шевченка взагалі не було, якби не велика російська література. Талант в молодого хлопця розгледіли представники російської культури. А зверніть увагу, яким нам малюють Шевченка, – як брезклу стару руїну. І зауважте, саме так зображають всіх українців – пузаті, з салом, самогоном і пивом.
У культури немає ніг, її людина несе в собі. І треба щось зробити, щоб люди побачили, зрозуміли, усвідомили, наскільки вона необхідна і як змінює світосприйняття і життя індивідуума.
– Знаєте, жоден фільм не показують в Україні без дозволу Москви, українська музика не може пробитися на FM-станції, тому що всі окуповано російською попсою. Українська культура слабка, тому що не може вільно розвиватися під пресом РФ. Звільнення від багатовікової експансії займе ще якийсь час. А вектор переваг неминуче зміниться з східного на західний, вплив російської культури буде слабшати. Хіба це погано?
– Щоб розвиватися, треба докладати зусиль. Але тут це не працює, тому що можна вийти на сцену, розповісти старий анекдот і все – ти вже комік і зірка.
Не можна зібрати випускників художнього училища або КВКшників і зажадати від них створити витвір мистецтва. Вони в університеті бігали в студентський клуб і навіть професію не отримали, а в підсумку окупують сферу культури, вважаючи, що займаються мистецтвом, а те, що вони знімають, може називатися словом “кіно”. Але це блазні, скоморохи, обслуговуючі далеко не французький королівський двір. Якщо ви цього не бачите, не відчуваєте, мені шкода.
– Звідки у вас така категоричність?
– Вона приходить разом зі знаннями та досвідом. Просто ти одного разу розумієш, що витрачати час на всілякі дурниці не має сенсу. Багато хто цього не розуміє, але я шукаю не розуміння, а тільки знання. Можливостей у мене було небагато. Зате було величезне бажання стати трохи кращим, прочитати ще одну книгу.
Мені колись зіпсували атестат тим, що поставили з української мови та літератури дві трійки. Коли я обурився, навіщо ставити оцінки, якщо я навіть ці предмети не вивчав, відповіли, мовляв, так у нас тепер заведено. Тоді я заприсягся, що вивчу мову. І вивчив, та не просто, а так, що зіграв класичний твір українською мовою.
Думаєте, трійки мені ставив педагог, який чудово говорить українською? Ні, російськомовна тітка! Тільки подумайте, що роблять з дітьми ці абсолютно безграмотні училки, з рівнем ПТУ? Вони спілкуються з дитиною навіть більше, ніж батьки. І вони ж, негідниці, йдуть і влаштовують “карусель” на виборах. Це вбудований в державну систему механізм по перетворенню людини на бидло.
І ця величезна машина з одурманювання українців все ще працює, тільки обличчя у керманичів змінилися. Спадкова сволота все ще править в Україні, а народ поки не здатний придушити цю гадину, подивитися один на одного і вибрати нормальних людей у владу.
Німці, канадійці, американці роблять протези для наших поранених бійців, а хто з ординців у Верховній Раді хоч щось рівноцінне зробив? Хто знав 20-30 років тому прізвище Коломойський, Ахметов, Єфремов, Фірташ, Новинський? Це вони будували тут заводи, дороги, трубопроводи? Нічого подібного. Подивіться на їхні обличчя, вони ж не здатні створювати. Невже ви побажаєте своїй доньці такого чоловіка, як Яценюк? І вони зараз визначають майбутнє країни.
Українцями за всю історію не керували хіба тільки курди та узбеки. Може, вже пора самим, нарешті, побудувати національну державу? А то так і залишимося з КВКшниками у розкраденій країні з величезними тарифами.
У ресурсі нації є дійсно великі люди. Не розумію, чого вони чекають? Смерті? А жити повним людським життям за Україну вони готові? Невже не розуміють, раз при всьому їхньому потенціалі за рік нічого не змінилося, а стало тільки гірше, значить пора шукати справжніх політиків? Нам не злочинці і олігархи потрібні, а мрійники. І не просто психовані ідеалісти, а мрійники-раціоналісти, які точно знають, куди рухатися. Далі хтось підніме їх прапор, і тоді через кілька років країна опиниться на вершині.
Ви божевільні, якщо не можете оцінити, що з’явилися тут тільки тому, що один сперматозоїд дорвався до яйцеклітини. Народившись, ви отримали від своєї мами любов. Значить, це вже не випадковість, значить, якесь призначення повинні виконати, нехай не повністю, але хоча б спробувати.
Фото: “Гордон”, сторінка у фейсбук Анатолія Пашиніна