Під такою назвою у Центрально-Українському видавництві виходить збірка спогадів про видатного педагога, просвітянина, відданого українця Андрія Іванка. Її презентація, що зібрала колег і друзів Андрія Борисовича, який рік тому пішов з життя, відбулася у відділі краєзнавства обласної наукової бібліотеки імені Д.Чижевського.
Андрій Іванко був частим гостем у цій бібліотеці. Тут він готував свою популярну лекцію про Дмитра Чижевського, яка багатьом і багатьом відкрила очі на цю колосальну постать у нашій гуманітаристиці, про яку широкий загал вчительства знав досить мало. Автор багатьох книг, він мав дар біографа істориків. Це зазначила у своєму виступі ініціатор видання, соратник Іванка по роботі у інституті післядипломної педагогічної освіти Лариса Гайда. Сам історик за фахом, він не просто вивчав творчу спадщину колег, а умів відчути їхні особистості, живий хід їхніх думок і екстраполювати їх на сучасні проблеми.
Педагогіка ніколи не була для нього сухою наукою, а живим, повних гострих проблем і переживань життям. Донька Василя Сухомлинського, ім’я якого носить інститут післядипломної освіти, де довгий час Андрій Іванко працював заступником директора, Ольга Сухомлинська, під час захисту ним кандидатської дисертації про творчу спадщину педагога-земляка Івана Ткаченка, відзначила, що Івану Гуровичу пощастило на такого зацікавленого і діяльного дослідника.
“Про мого батька написано десятки дисертацій, – сказала вона, – але навряд чи хто займається його спадщиною так системно і з таким живим зв’язком із повсякденним життям”.
Найбільшою любов’ю життя Андрія Іванка була школа. Майже сорок років він учителював у Созонівській середній школі Кіровоградського району, останніми роками паралельно працюючи у інституті післядипломної освіти, займаючись просвітницькою та громадською діяльністю. В одному зі своїх інтерв’ю, яке увійшло до збірки, він сказав: «…Я практично від кожного уроку отримую моральне задоволення. Це страшно, коли вчитель виснажується і в клас іде, як на Голгофу. Я знаю, що я фізично старію, здобуваю досвід, але в душі я той двадцятиоднорічний юнак, який вперше прийшов у школу, як учитель. І мені сьогодні з дітьми ще цікавіше, ніж тоді.»
Про його талант вчителя говорили колеги Надія Каліниченко, Антоніна Постельняк, Віктор Громовий, Юрій Митрофаненко. Вони також згадували його амплуа талановитого читача, неймовірного любителя книг та якісної періодики. Андрій Борисович вважав, що справжній учитель тільки тоді може вести достойний діалог з дитячою (і не тільки) аудиторією, коли в день прочитує не менше 50 сторінок. Очевидно, це стосується і інших гуманітарних професій. Про нього, як про книголюба у збірці вміщено спогади Володимира Панченка, Федора Шепеля, редактора газети «День» Лариси Івшиної.
Велике місце у його серці займала національна ідея. Національне відродження початку 90-их-2000-их років не відбулося б без таких людей, як Андрій Іванко. Він був членом ОУН, певний час очолював обласну організацію ВУТ «Просвіта». Його лекції у військових частинах, школах, студентських аудиторіях багато хто пам’ятає і досі. Він не був бунтарем, відзначив Василь Бондар, але завжди залишався твердим у своїх переконаннях, ніколи не пристосовувався і не ховав своїх поглядів.
При всьому цьому це була проста, щира, відкрита людина. Про його людські якості зворушливо говорила колишня учениця, нині заступник директора Созонівської школи Маргарита Грищук, яку родина Іванків, у непростий період її життя, прихистила у буквальному розумінні цього слова.
У збірку ввійшли також спогади самого Андрія Борисовича, написані ним незадовго до смерті.
Світлана Орел для Першої електронної