Вчора, 7 жовтня, кіровоградці мали можливість побачити душу грузинського народу – на сцені Кіровоградської обласної філармонії виступив ансамбль пісні, музики і танцю «Кутаїсі». 2-годинний концерт грузинських артистів змусив кіровоградців аплодувати їм стоячи і ще довго по закінченні виступу кричати «Браво!».
І тут немає нічого дивного, адже артисти привезли довершену програму, у якій фактично вивернули душу свого народу навиворіт. Ми знаємо грузинів як диких кавказців, які танцюють лезгінку, нахабних і гордих. Знаємо грузинів як мужніх черкесів – відважних і сильних. Знаємо грузинів як хороших підприємців і політиків, яким вдалося зробити СВОЮ революцію і закріпити її результати. Зрештою, за останній рік українці дуже зблизились з грузинами – і на політичному, і на ментальному рівнях. Але, всі наші знання про грузин – це вирвані з історії життя фрагменти, які важко зібрати в єдину картину. І тільки народна творчість, вкарбована в танцях, музиці та піснях, дозволяє побачити цілісне полотно. Бо душа Грузії – це не лише пристрасть і сила. Це ще й жіночність, грація, ніжність, кохання.
Виступ ансамблю «Кутаїсі» – це два мікрокосми грузинської душі. Перший – ніжний чуттєвий, де глядачів чарували плавні па танцівниць-лебідок і пристрасні «дріботіння» закоханих у них парубків. Він дивує, руйнує твої стереотипи, змушує переосмислити свої знання і зануритися глибше у світ грузинської культури. Другий – дикий, агресивний, нестримний, інстинктивний. Це саме те, чим грузини підкорюють світ – пристрасть і войовничість. Саме у цій частині, перед битвою на шаблях і хвацьких стрибків, у програму «Кутаїсі» проник український космос. Грузинські артисти виконали гімн України та станцювали гопак. І зал просто ошалів від оплесків та емоцій.
Але не танцями єдиними, як то кажуть. У програмі ансамблю також є чудові грузинські пісні та музика. І не просто музика, а божественна музика, яка грається «вмілими пальчиками» на барабанах і не тільки… Музика «Кутаїсі» – це грузинська «Піккардійська терція». Не стільки за звучанням, скільки за значенням для народу і віртуозності володіння інструментом: тут з мінімальною кількістю інструментів, без фонограми, творяться музичні дива.
Ну і без чого б «Кутаїсі» точно не було б – так це без чудового сценічного вбрання. Костюми не просто радували яскравістю кольорів та пишністю. Вони передавали колорит регіону, який подарував той чи інший танець, «грали» в унісон рухам танцівників, робили їх довершеними.
Чи є секрет успіху в «Кутаїсі»? Звісно, це наполеглива багатоденна робота. В одному зі своїх інтерв’ю танцівник ансамблю навіть розповів про неї: «Я танцюю 20 років. Зараз мені 24. Кожна вільна хвилина – це можливість зробити себе кращим. У мене на тілі 17 шрамів від падінь та невдалих трюків з кинджалами. У мене вибито два пальці на нозі, але я ніколи не скаржився на біль, я ніколи не шкодував про це. Саме ці шрами є доказом того, що я роблю все можливе, щоб стати кращим, кращим ніж я був учора, щоб стати і зробити бездоганно те, що кілька місяців тому здавалось для мене неможливим…».
І ніяк інакше. Бо секрет успіху у будь-якій справі – це шрами, які змушують щодня перемагати самого себе.
