Вибійку в життя юриста за освітою Костянтина Данильченка принесла його дружина Інна, журналістка й за сумісництвом співзасновниця етнопроєкту “Баба Єлька”. Саме вона подарувала чоловіку перші штампи з різноманітними орнаментами, які спонукали його спробувати себе у вибійкарстві.
Декілька років потому він стане затребуваним майстром, черга за його роботами буде розписана на півтора року вперед. Хустки із закодованими в старовинних орнаментах сенсами змахнуть китичастими крилами й полетять в Німеччину, Італію, Францію та багато інших країн світу. Шемаг від Костянтина отримає і ексголовнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний… Але про все по порядку.
Звідки ростуть ноги і з чого все почалося
«Моя дружина подарувала мені на Новий рік перші вибійки. Вони були стандартними, деревʼяними, з інтернету. Оскільки я раніше займався оздобленням текстилю і в основному малював пензликом, то вибійка зацікавила мене як ще один варіант оздоблення тканини. Спочатку спробував на футболці, а потім на хустці. Знайшов однотонну, спершу практикувався для себе, потім поступово щось створював для друзів. Згодом вирішив відкрити сторінку в соціальних мережах, де б можна було постити те, що я роблю, аби воно з часом не загубилося».
Висвітлення своєї діяльності в інтернеті сприяло тому, що незнайомі люди почали звертатися до Костянтина, аби і собі замовити хустку з вибійкою. Так звичайна «камерна» сторінка почала вимагати розвитку й імені задля того, аби звучати в інфопросторі й продукувати у світ свої сенси.
«Саме після створення сторінки в фейсбуці ця справа почала потрохи розвиватися.
Ноги однозначно ростуть звідти.
З часом мій аккаунт отримав назву «Творча майстерня «Будяк кучерявий».
Каже, що шукав суто автентичну назву або слово, яке б не звучало на іншій, зокрема російській, мові однаково.
«Це мала бути проста річ, про яку всі знають, але в повсякденні її не помічають. Не кожного дня людина послуговується словом «будяк», але побачити його може, прогулюючись набережною у Кропивницькому. Ще суть в тому, що ця рослина нібито бурʼян, але з іншого боку в ній теж можна побачити красу. Краса не в будяку як такому, а в очах того, хто дивиться на нього».
Народження історій і сенсів «Будяка кучерявого»
Костянтин показує свої штампи, виготовлені з пластику, пояснює, що в давнину люди послуговувалися лише деревʼяними трафаретами, які могли бути зовсім крихітними або ж величезними для зручного нанесення малюнку на масштабне полотно.
«Суть вибійки полягає в тому, що на цей штамп наносилася фарба, він притискався до тканини, а для того, щоб був кращий відтиск по цьому трафарету, зверху били, від цього власне і пішла назва методу нанесення візерунків на тканину – «вибійка».
За словами майстра, здебільшого в давнину вибійкою оздоблювали рушники. Пригадує, що в колекції Етнолабораторії «Баба Єлька», команда якої досліджує культурну спадщину Кіровоградщини під час експедицій, зберігається кілька вибійчаних рушників. Більшість з них «розповідають» певні історії про їхніх попередніх власників. Костянтин каже, що з його виробами склалася схожа ситуація, його хустки теж несуть сенси й історії своїх замовників.
Як пригадує Костя, перші замовлення від клієнтів можна назвати інтуїтивними. Замовники обирали колір основи, тканини й висловлювали своє бачення того, яке зображення на ній вони хочуть бачити. З часом люди почали звертатися до майстра з конкретними запитами, наприклад, хотіли бачити на хустці малюнок птахів, квітів і т.д.
«Одного разу, працюючи над одним із замовлень, я побачив в ньому певний сенс і вирішив про це написати, поділитися з аудиторією думками про те, що я бачу в тому чи іншому орнаменті. Згодом я побачив запит людей, які зрозуміли мою ідею і хотіли бачити на хустках ті чи інші сенси, тобто орнамент і його опис. Так почали народжуватися історії. Для того, щоб створити цей опис, мені необхідно відчути людину, її історію. Пригадую, як жінка з Німеччини написала, що вона хоче хустку про Україну більше сумну, ніж веселу. Цей запит я втілив в життя вибійкою, рядки якої схожі на пісню «Чорнобривців насіяла мати». Там були орнаменти насіння, стебла і квітів. Хустка насправді складається з двох частин, одна – візуальна, інша – змістовна. Перша – про орнамент і його вигляд, друга – про опис кожного рядка вибійки і того, який сенс я в ньому бачу».
Нове життя старовинних орнаментів і феномен «Баби Єльки»
«Раніше штампи з орнаментами я купував в інтернеті. Однак в мене була мрія, щоб зробити свої вибійки більш автентичними, неповторними й привʼязаними до культурного бекграунду Кіровоградщини. Цю мрію допоміг втілити проєкт «Баба Єлька», який знаходив в експедиціях одяг з орнаментами, притаманними нашому регіону. Тому брав їх за зразок з архіву проєкту. В цьому я бачу сучасну трансформацію автентичної культури. Таким чином ця історія здобуває нове життя. Я завжди кажу замовникам, що коли вони вдягають одяг з вибійкою, то стають амбасадором народної культури, допомагають якомога більшій кількості людей ознайомитися з нею. Себто вибійка – це не просто гарна візуальна картинка, а глибокий культурний та історичний сенс».
Окрім хусток, Костянтин оздоблює репліки на традиційний одяг Кіровоградщини, який відтворює етнопроєкт “Баба Єлька». Традиційно за основу бере орнаменти, віднайдені командою проєкту в експедиціях Кіровоградщиною.
«Співпраця з «Бабою Єлькою» є втіленням моєї мрії про те, аби створювати орнаменти з привʼязкою до культури Кіровоградщини. Це якраз чітке вираження моєї мети. Ми працюємо з одягом, як правило, це спідниці. Для мене дуже цікава «Баба Єлька», я дивуюсь їхній суперсилі, коли вони показують суспільству, на перший погляд, буденні речі як якісь скарби».
В рамках співпраці з етнопроєктом Костянтин почав проводити майстер-класи з вибійкарства для всіх охочих. Наразі він провів понад 20 подібних ініціатив.
«Майстер-класи дозволяють зовсім по-іншому відчути й сприйняти певні процеси. Коли людина спостерігає за вибійкарством збоку, вона це сприймає зовсім інакше, ніж коли пробує це зробити сама. Себто коли в неї є певний набір штампів, кольорів і вона сама вигадує, як їх поєднати, яку історію розповісти завдяки цьому, людина отримує неповторні досвід і емоції. Тож я вирішив поділитися з всіма, хто цього потребував, своїми знаннями. Озирнувшись назад, можу сказати, що після занять я однозначно отримую позитивний фідбек від учасників майстер-класу, бо для них це чудовий спосіб дізнатися щось нове, відпочити душею і створити для себе унікальну й неповторну річ».
Шемаг для Залужного і козак Мамай
Шемаг – вид військового одягу, шарф, яким воїни огортають свою шию і таким чином захищаються від піску чи сонця. На відміну від хустки шемаг не має китиць, пояснює Костянтин. Каже, що шемаг його авторства є і в ексголовнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.
«Я давно мріяв намалювати козака Мамая, адже це доволі автентичний образ, його створив народ як щось глибинне й справжнє. Спочатку я втілив цю ідею в муралі поряд з місцевим університетом. У випадку з шемагом для головнокомандувача я подумав, що це буде доволі логічне і гармонійне поєднання. Як на мене, кожен наш захисник є втіленням цього образу. Тому шемаг з Мамаєм – це про козацьку доблесть і славу, яку українці демонструють крізь століття».
Квітка в букеті буяння українського відродження
Наразі майстер працює над замовленням від жінки з Ірпеня, яка втратила свій дім. На полотні хустки вона захотіла залишити спогади про свою рідну оселю, аби втрачене фізично було завжди поряд закодоване в орнаментах.
«Українці настільки бережуть свої традиції, свою родину, оселю і пам’ять про предків, що навіть, незважаючи на те, що радянська й російська влада дуже багато фізично знищила і знищує культурні та сімейні цінності, вони все одно повертаються до свого коріння. Як на мене, це ще одна квіточка в букеті буяння української культури і її відродження, яке всі ми можемо спостерігати просто зараз».
Ініціатива «Стань агентом Баби Єльки» реалізується громадською організацією «Баба Єлька» завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), та проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні».
Текст: Віта Банташ.
Фото: надані співрозмовником.
Читайте також: тисяча голосів «Баби Єльки»: інтервʼю з кропивницькою етновиконавицею Світланою Булановою