Люблю писати про хороші, мотиваційні, цікаві історії. Пишу про людей, які хочуть і вміють робити важливі речі. Слідкую за оновленнями в сфері реформ і намагаюся писати про складне простими словами)
Сьогодні, 2 лютого, у Компаніївці Кіровоградської області провели в останню путь 36-річного Ярослава Павлюка, який загинув під Авдіївкою. Біля пам’ятника “Патріотам України” зібралося близько трьохсот людей. Під час прощання із Героєм місцеві мешканці розгорнули величезний прапор України.
Ярослав Павлюк / Фото з соцмережі
Ярослав Павлюк народився 24 жовтня 1980 року в селі Петрівка, Компаніївського району, Кіровоградської області. Після закінчення Петрівської загальноосвітньої школи I-III ступенів навчався у Білоцерківському державному аграрному університеті. Був стипендіатом Верховної Ради України. Працював викладачем Компаніївського технікуму ветеринарної медицини. Був асистентом кафедри епізоотології та інфекційних хвороб в Білоцерківському державному аграрному університеті. Ярослав рано залишився без матері, але його гідно виховала бабуся – Тетяна Тимофіївна Качаліна, яка з дитинства привила йому людські цінності та любов до рідного краю. Підтвердженням цього є те, що слідом за молодшим братом, пішов захищати цілісність держави і Ярослав.
24 серпня 2014 року Ярослав Павлюк був призваний на військову службу по мобілізації. Повернувшись у відпустку, він не зміг залишитись осторонь подій, які відбуваються на Сході і знову повернувся на службу. Своє життя Ярослав до останнього подиху присвятив служінню Батьківщині. Він виконав свій військовий обов’язок до кінця.
30 січня під час артилерійського обстрілу наших позицій під Авдіївкою, Ярослав отримав рани не сумісні з життям. Його життя обірвалося на 37 році.
Під час прощання товариш дитинства Дмитро Зайцев згадує, що з дитинства брав приклад із Ярослава:
“Дивлячись на те, скільки сьогодні людей зібралося тут у цю скорботну хвилину, скільки людей було вчора в Києві на Майдані, можна зрозуміти, наскільки ця людина достойна пошани. Славка я знаю з дитячих років. І ще тоді мені хотілося бути схожим саме на нього. У ранні роки Ярослав залишився без матері, та попри це, він залишився хорошою людиною. Від себе та друзів, хочу низько вклонитися його бабусі Тетяні, цій мужній жінці, яка змогла виростити справжнього Героя”.
Під час прощання військовий комісар Компаніївського військового комісаріату полковник Сергій Творогов каже, що Ярослав Павлюк був таким сміливим чоловіком:
“Жахлива війна на сході країни забрали життя ще одного мужнього нашого земляка. Ярослав Павлюк до останнього подиху присвятив всього себе Батьківщині. За наш спокій і мир він заплатив найдорожчу ціну – своє життя. Ярослав вже відслужив строкову службу, але знаючи, що ворог продовжує наступати у листопаді 2016 року він пішов служити за контрактом. На запитання про мотиви свого вчинку, Ярослав мужньо відповів: «Якщо не я, то хто». Він був сильним духом, порядною людиною, цінував своїх рідних та близьких. Мене часто турбують думки, чому смерть забирає найкращих синів нашої держави, але герої не вмирають, Ярослав живе у наших серцях. Вічна слава Герою! Слава Україні!”
Указом Президента України №22/2017 За особисту мужнiсть i самовiдданiсть, виявленi у захистi державного суверенiтету та територiальної цiлiсностi України, вiрнiсть вiйськовiй присязi Ярослава Павлюка посмертно нагороджено орденом «За мужнiсть» III ступеня.
Інтернет-виданням та друкованій пресі дозволяється безкоштовно використовувати інформацію, розміщену на сайті «Перша електронна газета», лише за наявності посилання (прямого відкритого посилання для он-лайн медіа) та згадки першоджерела не нижче другого абзацу. Редакція не несе відповідальності за інформацію, оприлюднену авторами блогів та читачами, які здійснюють коментування на сайті і в соцмережах.
«Перша електронна газета» відкрита до співпраці з рекламодавцями. Редакція готова розміщувати оголошення й рекламу, що не суперечать редакційній політиці, з відповідним маркуванням і на комерційній основі.
