Майже рік тому боєць 40-го батальйону Михайло Берега з Кіровоградщини отримав під Дебальцевим множинні осколкові поранення спини, ніг, рук і важке мінно-осколкове ураження хребта з ушкодженням спинного мозку. Життя розвернулося на сто вісімдесят градусів: госпіталі, операційні, знеболювальні, реабілітаційні центри, інститут нейрохірургії… Лікарі, реабілітологи, волонтери, підтримка рідних, земляків та незнайомих людей… Довший час лікувався у Львівському військовому госпіталі, тоді — у центрі реабілітації на Хуторівці, у центрі реабілітації у Модричах поблизу Трускавця… Свій день народження — 23 роки — хлопець зустрів в інвалідному візку. Та наприкінці минулого року, коли Михайла виписали додому і він повернувся у село Степове на Кіровоградщині, зустрів своє кохання. Минулого тижня він зробив своїй Наталці пропозицію — і вона погодилася вийти за Михайла заміж.
“Ми познайомилися через Інтернет, — піднесено розповіла мені Наталка. — Я йому перша написала. Він відповів, мовляв, я йому сподобалась, і він хотів би зі мною зустрітися. Я поїхала до нього в село, ми цілий день були разом, а ввечері, коли я повернулася додому в Кіровоград, він сам приїхав до мене з друзями. Ми пішли в клуб, танцювали там і веселилися (Михайло танцює у візку. — Г. В.). Я почала їздити до нього після роботи… А одного дня він приїхав до мене, зібрав мої речі й запропонував жити разом. Я теж з Кіровоградщини, народилася у селі Свердловому, вчилася на кухаря. Зараз тимчасово не працюю, бо постійно з Михайлом, а донедавна працювала у Кіровограді у супермаркеті заввідділом з локальної групи…”
У ці дні Михайло знову у госпіталі, в столиці. Наталка разом з ним. Саме у Києві Михайло за допомогою друзів влаштував своїй дівчині сюрприз. До них приїхали сестра Михайла з чоловіком і брат з дружиною. Наталка з волонтерами купували у місті дещо необхідне, а коли поверталися, сестра сказала: треба заїхати в одне кафе, а тоді завеземо тебе у госпіталь.
“Зайшли в кафе, а там!!! — Наталка сміється, вона цієї миті ніколи не забуде. — Друзі Михайла стоять за його спиною й тримають жовто-блакитні літери, що складаються у три слова: “Виходь за мене”. Квіти, шампанське, сльози, сміх…”
Наталка сміливо будує плани на майбутнє. “Найбільша наша мрія, — каже вона, — стати на ноги. Після другої операції, коли хірурги вставили у хребет конструкцію, лікар сказав, що Михайло буде ходити, але потрібні час, реабілітація і велике терпіння. Зараз з ним знову працюють реабілітологи. І — радість! Після занять ноги у нього гудуть, він відчуває, як бігають по них мурашки! Це дуже хороші ознаки! — радіє наречена. — Дуже допомагають волонтери. І Михайло, попри сильні болі, робить усе, що кажуть лікарі, — він дуже хоче ходити”.
Планів у Михайла і Наталки — на кілька років наперед. У квітні — весілля, а тоді, з часом, добудувати у себе вдома, у селі Степовому, до хати дві кімнати.
“Дитячі кімнати, — уточнює Наталка, — і велику кухню. Міша хоче, щоб там стояв великий стіл для нас усіх і для гостей…”
Галина Вдовиченко, Високий замок. Фото з ФБ