Сьогодні, 15 травня, Кропивницький приєднався до Всесвітнього дня вишиванки. Відзначали на вулиці Театральній, де свої локації розмістили місцеві громадські і волонтерські організації, медичні і освітні заклади, поліцейські і рятувальники, заклади культури і мистецтва.
Про це повідомляє Перша електронна газета.
Цього дня на Театральній можна було перевірити стан свого фізичного і ментального здоровя, отримати консультації медиків і протестуватися на різноманітні хвороби, отримати щеплення, посмакувати різноманітною випічкою, проявити свої таланти у різних видах мистецтва (малювання, вибійка, свічкарство та ін.), позмагатися у силі, спритності і витрвалості та багато іншого.
Ключовою локацією стала Етнолабораторія “Баба Єлька”, яка з нагоди свята влаштувала день відкритих дверей і виставку старовинних сорочок Кропивниччини. На вішаках і манекенах розмістилося понад пів сотні чоловічих і жіночих сорочок з Кропивницької, Олександрівської, Онуфріївської, Петрівської, Соколівської, Голованівської, Підвисоцької, Благовіщенської і Гайворонської громад. Більшість з них ще не експонувалися для загального огляду.
“Тут є і знайомі нашим відвідувачам сорочки, і зовсмі нові речі в колекції Етнолабораторії. Більшість з них представляють локальну традицію Східного Поділля. Попри хибну думку, що цей етнографічних регілн закінчується на межі Вінницької області, відзначимо, що до Східного Поділля належать території, розташовані на заході Кіровоградщини. Це сучасний Голованівський район. Тут і вимова, і вишивка, і традиції свідчать про близькість з Поділлям.
Раніше ми не мали зразків одягу звідси, окрім однієї чоловічої сорочки. Проте за цих два роки зуміли зібрати більше десятка прекрасних зразків чоловічого і жіночого вбрання. Це вдалося, зокрема, завдяки співпраці з місцевими мешканцями і колекціонерами, які підтримують “Бабу Єльку” і допомагають нам зберігати традиційну народну культуру” – розповіла завідувачка Етнолабораторією Світлана Листюк.
За її словами, так вдалося зберегти сорочки з сіл Підвисоцької громади, зокрема хутора Шевченка, який на наших очах може зникнути з мапи України. Чимало жіночих сорочок привезли з Гайворонщини, як от із села з милозвучною назвою Соломія, і всі вони вирізняються кроєм, видами манжетів, комірців і вишивкою.
В Етнолабораторії пані Ірина побачила альбом зі схемами вишивок “Сорочки Кропивниччини”, який ми презентували цього року. Її зацікавила одна зі схем – чоловічої маніжки з села Розумівка Олександрівської громади. І пані Ірина взялася її вишити, але не на звичайній полотняній сорочці, а саме на бойовій. Вона вишила вже не один такий оберіг для наших захисників. От і цей УБАКС, вишитий її талановитими руками, після виставки поїде на фронт до воїна.
Ми вдячні пані Ірині за її вклад у збереження і відродження традиційної народної культури, і за честь експонувати саме цей УБАКС в Етнолабораторії” – підкреслила Світлана Листюк.
Манекен у військовому однострої розмістили у центрі Етнолабораторії поруч зі “скринями ідентичності” та ще одним не типовим манекеном – жіночою сорочкою, знайденою на смітнику у Кропивницькому у перші дні вторгнення (в лютому 2022-го), і піксельною спідницею, пошитою за зразком традиційної.
Разом ці жіночий і чоловічий образи символізують стійкість української нації, сила якої криється в її корінні і вікових традиціях.
Увагу відвідувачів привертав і незвичайний рушник, який також уперше експонували в Етнолабораторії. Вишитий яскравими червоними нитками на домотканому лляному полотні, він має понад три метри завдовжки і велику жовту пляму посередині. Історію цього скарбу розповіла співзасновниця ГО “Баба Єлька”, фольклористка Світлана Буланова:
“Близько місяця тому мені в соцмережах написав хлопець з закритою аватаркою. Хто він – я не знала.
Написав, що він військовий, служить з 2022 року, знає про наш проект, поважає нашу роботу по збереженню культурної спадщини. А коли має вільний час між виконанням бойових завдань, то читає на сторінці “Баби Єльки” про наші експедиції і мріє відвідати Етнолабораторію.
А потім надіслав фото прекрасного рушника, якого ми з дівчатами не зустрічали на Кіровоградщині. Виявляється, цей хлопець снайпер. І облаштовуючи позицію в одній з покинутих хат у прифронтовому селі, він натрапив на рушник. Одразу подумав про “Бабу Єльку” і вирішив звернутися до нас – попросити, щоб ми зберегли рушник у колекції Етнолабораторії.
Ми з дівчатами просто щасливі! Радіємо і такому скарбу, і довірі, яку висловив цей хлопчина таким вчинком. А ще більше радіємо, що нас захищають такі прекрасні, мудрі, надійні воїни з глибоким розумінням цінності культури і традицій. Адже врятований ним рушник – весільний зі Слобожанщини. А та жовта пляма – не бруд, а слід від коровая. Уявіть собі – цей рушник, маючи чи не сотню років віку, був свідком народження нової сімї, свідком не однієї війни, боротьби українців за виживання, а згодом стане і свідком нашої перемоги”.
Залишити коментар: