Тиха акція “Янголи пам’яті” на честь Героїв Небесної Сотні, які загинули на київському Майдані, відбулася сьогодні, 20 лютого, у Кропивницькому.
Про це повідомляє Перша електронна газета.
Цього дня згадують трагічні події січня-лютого 2014 року, коли під час Революції Гідності у Києві силовики за наказом Януковича почали розстрілювати протестувальників.
Першими жертвами режиму “регіоналів” стали Сергій Нігоян та Михайло Жизневський, які отримали смертельні вогнепальні поранення ще 22 січня 2014 року. Того ж дня в лісі під Києвом знайшли тіло зі слідами тортур. У ньому впізнали активіста Юрія Вербицького.
До 18 лютого 2014 року налічувалося 9 загиблих за різних обставин. А з 18 лютого на Майдані почалися масові розстріли. 20 лютого загинуло найбільше людей. Серед них – фермер з Бобринця, активний учасник Євромайдану Віктор Чміленко. Його вбила куля снайпера.
Усіх загиблих назвали “Небесна Сотня”, хоча насправді їх більше – 107. Наймолодшим з них був 17-річний Назарій Войтович. Найстарший – Іван Наконечний – прожив 82 роки.
20 лютого, у день найкривавішого протистояння на київському Майдані, російський спецназ вторгся на територію Автономної республіки Крим. Цей день став початком російсько-української війни.
Вшановуючи пам’ять полеглих Героїв Небесної Сотні, кропивничани виготовили і розвішали на ялинки біля міської і обласної ради символічних янголів пом’яті з іменами розстріляних майданівців.
“Прийшла згадати відважних героїв, які відстоювали цивілізаційний, проєвропейський вибір України ціною власного життя. – каже представниця “Асоціації жінок України ДІЯ. Кропивницький” Інна Жолобова. – Ці янголята – спосіб висловити свою шану, повагу і вдячність людям, які 10 років тому захищали нашу свободу, нашу державність на Майдані. Перша кров. Таке неможливо забути.
Згадуючи ті страшні, але доленосні події, ми повинні максимально підтримувати хлопців і дівчат, які нині відстоюють нашу незалежність на фронті. Віримо в Перемогу і працюємо на Перемогу!”
Пані Олена прийшла на площу зі своїм трудовим колективом:
“Ми всі разом вирішили долучитися до акції. Болить душа за всіх наших хлопців і дівчат. У першу чергу болить за тих, хто зараз воює на фронті. Ми тут маємо зробити все, що тільки наших силах, щоб підтримати їх на шляху до Перемоги, і не забувати тих, хто віддав цій Перемозі свої життя”.
Своє янголятко повішала на деревце і Ольга Ковальова-Алокілі, голова регіонального фонду підтримки підприємництва.
“Події, що розгорталися на Майдані, це було важке випробовування для України й українців. Ми його пройшли високою ціною. На жаль здобутки перемоги тягнуть за собою найбільші втрати – людські життя. Тому наш пожиттєвий обов’язок – вшановувати і пам’ятати про тих, хто поліг за незалежність, за можливість нинішніх і майбутніх поколінь вільно жити на своїй українській землі.
На жаль, сьогодні боротьба триває. І ми маємо максимально підтримувати тих, хто на передовій. Випробовування не закінчилося. Бажаю всім пройти його достойно” – наголошує кропивничанка.
Її колега з регіонального фонду підтримки підприємництва Марина Коцюра живе у Кропивницькому близько двох років. Для неї це місто стало другим домом після втечі з окупованого Куп’янська Харківської області.
“Мабуть, я як ніхто розумію сенс цих дат. Як ніхто знаю, що означає ступити на свою, рідну, українську землю після того, як пробула під тиском руського міра 115 діб.
115 діб окупації! Після такого, радієш, що залишився живим. А ще… змінюються всі орієнтири і пріоритети, все стає на свої місця і нічого не цінується так, як життя і свобода, можливість жити і творити на своїй Богом даній землі.
Відчувачи на собі всі “прєлєсті” руського міра починаєш більше цінувати те, що дає тобі ТВОЯ країна. Я не засуджую тих, хто виїхав, рятуючи своїх дітей. Але я і моя мама ні на хвилинку не сумнівалася, що ми залишимося тут, в Україні. Хоча 90 відсотків моїх колег перейшли на російську сторону.
Дякую новим колегам з фонду підтримки підприємництва, які прийняли мене як рідну. Дякую кропивничанам, які не вважають мене “понаєхавшою”, а щиро прийняли у свою велику кропивницьку родину. Дякую за другий шанс на життя”.
Читайте також: Шлях Гідності і Свободи. Спогади учасниці кропивницього Євромайдану