Кропивницький гвардієць, водій однієї з частин, рятує життя військових на Донбасі.
Про це повідомляє Перша електронна газета з посиланням на Національну гвардію України.
Сергій з перших днів повномасштабного російського вторгнення виконував бойові завдання безпосередньо на лінії зіткнення в Донецькій області.
Сотні поранених побратимів, як з НГУ, так і інших військових підрозділів, ризикуючи своїм життям він вивіз в безпечну зону.
«У мирному житті, професія водія у нас вважається заурядною, звичайною, а на війні немає другорядної роботи. Кожен – кухар, медик, водій – одиниця стратегічна. Під час воєнних дій важливість кожного збільшується в сто крат. Там кожен герой. Але ніхто, віриш, ніхто себе таким не вважає. Просто самовіддано роблять своє діло»,- розмірковує Сергій.
Він прийшов до лав Нацгвардії у 1999 році. За спиною – тисячі кілометрів доріг при виконанні службово-бойових завдань. У 2014-му, 2015-му, 2017-му та 2018 роках ніс службу у районі проведення #АТО/ООС.
«Коли їздиш за кермом у мирному житті, не зважаєш на відстані між невеличкими населеними пунктами. Ось це село, за ним ще одне, далі буде таке-то. Спокійно собі їдеш. Коли ж вів машину під масованими артилерійськими обстрілами, метр шляху видавався довжиною у життя. Кожен поворот, кожен кущ чи дерево наче вкарбовувалися в мозок. Я відповідав за людей, віз їх від смерті. Там, за моєю спиною на борту бронемашини були люди, мої брати, поранені, потребуючі негайної допомоги», – говорить гвардієць.
Поки Сергій вивозив поранених, ворог не припиняв обстріли. Він працював під щільним артилерійським вогнем. Проривався через оточення і засідки. На його машину полювала російська авіація. Рвало колеса, руйнували мости. Сергій із побратимами ремонтувалися нашвидкоруч і знову вперед, на нуль.
«Хтось мене спитав: страшно на війні? Коли їдеш туди, так, є такий холодок у серці. Але по приїзду, при отриманні завдань, страх кудись дівається і ти зосереджуєшся на виконанні. Включаєшся абсолютно, думок немає. Тільки миттєві відточені реакції – зробити все швидко та ефективно», – розповідає, що після виконання завдань посічену осколками бронемашину шанобливо обійшов, наче козак свого бойового коня. Потім погладив по пораненій обшивці та сфотографував на згадку.
