Нещодавно кропивницька фотографиня і художниця Мирослава Липа презентувала онлайн-виставку «Берегині». На кожній із світлин візуалізоване бажання чи не кожної української жінки, яка чекає з війни свого чоловіка, брата, сина чи батька. Мирослава розповіла нам про те, як виникла ідея фотосесії, чому її приурочили до Дня гумору і яким чином виставка допомогла ЗСУ.
–Мирославо, чому назва така – «Берегині»?
–Берегинями ми є у мирний час, коли можемо пекти хліб, дбати продітей, любити своїх чоловіків, піклуватися про батьків. Бути лагідними, ніжними. Але зараз нас ще й об’єднує спільна ненависть до ворога. Ми маємо не лише любити себе і світ навколо, а й відстоювати право на свою землю. Тобто сьогодні традиційні берегині не такі мирні, як хотілося б…
–Як ви відбирали героїнь?
–Ніякого особливого відбору для фотосесії не було – я ділилася цією ідеєю зі знайомими, з людьми, з якими волонтерила в Гуманітарному центрі. Хтось брав своїх подружок…У результаті зібралося 13 жінок – 11 дорослих і двоє дівчат. Я не знала, що ми будемо знімати до того моменту, поки не зібрала моделей у студії. Просто на початку зйомки ми домовилися, хто в якому образі буде і хто що руйнуватиме.
–Розкажи про реквізит – здається, це теж витвори мистецтва…
–Щоб підібрати реквізит, я написала оголошення у Фейсбуці. В результаті долучилися і дорослі, і діти. Наприклад, хтось робив руками макет Кремля чи корабля, хтось намалював карикатури, виготовив матрьошку. Але я не впливала ні не створення реквізиту, ні на образи моделей. Наприклад, ватник (куфайку) ми зовсім випадково знайшли серед речей, які хтось приніс для потреб тероборони (не вдягати нашим захисникам, а десь настелить чи щось закрити). Качалка – образ більш анекдотичний, бо коли жінка з качалкою, то її боїться рідний чоловік. А ми її алегорично використали в образі зброї проти окупанта. Щодо російського прапору… то дівчина, яка його принесла, відразу сказала, що не хоче з ним фотографуватися. Тому ми знайшли йому інше застосування – вчепили на швабру. Ще одна учасниця фотосесії принесла власноруч намальовану картину, хоча вона не художниця. І сама її знищила.
–Мирославо, серед моделей були й діти. Довелося їм щось додатково пояснювати?
–Ну, зараз і малі діти розуміють, що коється. Моя донька і новин читає більше, ніж мені б хотілося. Вона була лише «за», сама розмалювала макет літачка. Тим паче, у неї батько заразу теробороні в Києві.
–Ти спеціально обрала для умовної презентації 1 квітня – Всесвітній день гумору?
–У цей день мала бути зовсім інша моя персональна виставка у Музеї мистецтв. Але я вирішила виставити онлайн саме ці мої роботи. Мені здається, воно було доречно для першого квітня в тому сенсі, що не дивлячись на агресивний зміст, все одно ці фото дещо гумористичні. Бо наші дівчата не виглядають злобними, і на фотографіях здебільшого карикатурні сюжети.
–Вживу не плануєш виставити? Можливо, після Перемоги…
–Зараз я б їх виставила, якби знайшлося приміщення, бо всі наші комунальні заклади працюють трохи в іншому напрямі. А в інших місцях… Я не знаю, але думаю, після Перемоги ми будемо робити інші фото. До речі, фотостудія LiveView(керівниця – Валентина Онищенко)усі зібрані кошти в результаті фотосесії кошти передала на потреби Збройних Сил України.
Інна Тільнова, Нова газета.
Фото Мирослави Липи