Минуло вже більше 30 років після страшної аварії на ЧАЕС, але її біль і відлуння ми переживаємо дотепер. Можливо, дехто згадує про це лиш один раз на рік, але серед нас є люди, які ціною власного здоров’я не допустили ще більш жахливих наслідків найбільшої техногенної катастрофи людства.
Саме для таких людей, у приміщенні Кіровоградської міської ради вчора, 13 грудня, відбулись урочистості з нагоди Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
З вітальним словом та вдячністю, перед мужніми героями виступила заступник міського голови Наталія Дзюба:
«Пройшло вже дуже багато часу, але до сьогоднішнього дня ми відчуваємо наслідки тієї аварії. Кожен з присутніх у цій залі пишається тими людьми, що своїми серцями та здоров’ям захистили мирне населення. Хочу побажати всім сім’ям здоров’я, миру, добробуту та вклонитися за неоціненний людський подвиг».
Далі були оголошені подяки виконавчого комітету Кіровоградської міської ради Миколі Молчану та Ігорю Яровому.
Також від міського військового комісаріату були вручені грамоти за сумлінне виконання службових обов’язків і активну участь у патріотичному вихованні молоді 97 ліквідаторам.
14 грудня – День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС встановлений з метою гідного відзначення мужності і високого професіоналізму ліквідаторів. Внаслідок трагедії, радіоактивного ураження зазнали близько 600 тис. осіб.
Згадками про весну 1986 року ділиться кропивничан Олександр Дикий:
«Коли сталася аварія мені було 24. Я тоді працював на урановій шахті, але надійшов виклик з військового комісаріату і вже через добу я був у Чорнобильській Зоні. На той момент моя рота займалась зачисткою на даху 3 енергоблока. Зазвичай, працювали по 40 секунд, а найдовше доводилось знаходитись під ураженням 2 хвилини. Система була така, що людина набирала відповідну дозу радіації, а потім її відразу замінювали. Загалом, у Зоні я знаходився 54 дні».
Ліквідатор розповів, що секрет його міцного здоров’я криється в тому, що він народився у Кропивницькому:
“Дуже часто дивуються з того, що я був на реакторі і пропрацював на урановій шахті, а до цих пір залишився живий. Можливо, ті, хто родився в Кропивницькому, трохи витриваліші – жартує Олександр, натякаючи, що наше місто найбільше в світі, яке знаходиться під урановими шахтами. – Єдине, мені стає прикро, що за тих людей, котрі ліквідовували аварію у 1986 році, держава забуває. Ліквідатори зробили свою справу – про них можна не згадувати. Зараз хвилююся за тих хлопців, які знаходяться в зоні АТО. Молюсь за те, аби держава з ними не вчинила так, як з нами”.
