Учора, 1 грудня, у міському літературно-меморіальному музеї І. К. Карпенка-Карого відбувся літературний вечір “Літерапія вічної душі”, де Павло Чорний та Віктор Шило презентували свою книгу «Бодай-Цикута», яка вперше побачила світ ще у 2003 році.
У часи, коли жив Іван Карпенко-Карий, його будинок слугував осередком культурного життя міста. Так сталося і цього зимового вечора, коли в приміщення завітали літературні критики та поціновувачі художнього слова.
У 2006 році відоме київське видавництво «Факт» надрукувало роман «Бодай-Цикута» накладом у 2 тисячі примірників з підписом: «Тут є все, крім того, чого не повинно бути».
«Бодай-цикута» — це гра. Якого рівня ти в ній досягнеш? Це залежить не тільки від тебе… Перший рівень ти не відрізниш від життя навколо: і тут, і там — одна хвороба. «Бодай-цикута» — сюрреаліті-шоу: побутове перетворюється на символ. Третій розгортає твої страхи і сподівання в містерію моноспектаклю, де ти сам собі ще й аплодуєш. «Бодай-Цикута» – це гра в чотири руки, три з яких – твої», – йдеться у відеоролику від авторів книги.
Перед спілкуванням з авторами Павлом Чорним та Віктором Шилом, своє слово сказали експерти. Як літературний критик виступив журналіст Роман Любарський:
«Я вже відчуваю, як молекули адреналіну бомбардують мої нерви під враженнями від відео, – цитує книгу Роман Любарський. – Нещодавно в Інтернеті роман «Бодай-Цикута» порівнювали з комп’ютерною грою, але я категорично не згоден з цим твердженням. Жодна віртуальна гра не в змозі передати сатиру та сарказм, що закладені в більшості образів та ситуацій, особливості думок та дій персонажів. Однак, серед недоліків книги є деякі надмірно довгі діалоги, слова-русизми та лексичні недбальства».
Політолог Євгеній Дорофієв зробив акцент на тому, що багато речей, написаних у книзі в 2003 році, стали пророчими:
«У романі країна не вказана, але читач розуміє, що це Україна, тому що йдеться про Майдан. Хоча у 2003 році його не було, навіть першого. З точки зору політології, в романі з’являється передчуття тих подій, яких ще немає. Йдуть відсилки до майбутньої поліції, Януковича, Болотної площі в Москві, Володимира Володимировича «Х» та навіть лівійського диктатора Каддафі. Це справді вражає».
Після рецензій експертів, слово взяли автори роману, які розповіли про ідею написання твору та майбутні плани.
«Ніхто, мабуть, не сумнівається, що наше суспільство – хворе. Воно хворе з усіх ракурсів. В звичайному житті і в містичному контексті. Є люди, які не знають про свої хвороби. Є ті, які зрозуміли, що чимось хворі. Існують люди, що шукають шляхи зцілення, а є ті, хто цей шлях вже знайшов, – розповів Павло Чорний і додав, – Основне, що нас спонукало до написання – була нудьга. На той час, епоху «кучмізму» можна було порівняти з «брєжнєвським застоєм». Нам просто хотілося щось робити, заради розваги і ось тоді почали виникати перші острівці роману. Завдяки піднесеному настрою, що нас охопив, книгу вдалось написати за 3 місяці».
Гостей презентації відразу зацікавило питання про те, чи являє собою цей роман ідеал або ж його можливо наново переписати.
«Нічого ідеального в нашому житті не існує. Це категорія із ідеального світу. Приведу метафору, наприклад, народилася дитина, а батьків запитують, чи можуть вони дитину зробити заново, кращою, іншою. Те, що народилось – таким і є. Його можна лише допрацювати, щось додати або прибрати, – роз’яснив Віктор Шило. – Суто зі спортивного інтересу сісти і переписувати не бачу сенсу. Вже є переписаний варіант, він має назву «Бодай-Цикута 2». Цей твір існує у рукописному варіанті. Це не продовження, а щось на кшталт мідквелу. Твір, призначений для деталізації тих подій, на які мало зверталось уваги у першій частині».
Література відіграє провідну роль у формуванні естетичних поглядів кожної людини. Саме тому, надзвичайно важлива значущість подібних заходів у нашому спотвореному світі.
