Ні, я зовсім не збираюся описувати фактичне, з цифрами і викладками, економічне становище сьогоднішньої Росії. Путінської… Якщо не лінь читачеві трохи пройтися по просторах інтернету, він сам сьогодні зможе побачити, як насправді живе народ в цій країні. І політика держави РФ, яка викинула в 2015 році 23 мільйони простих людей за межу бідності – тобто кожного шостого її жителя, в 2016 продовжує той же курс. Результатом «розвитку» економіки РФ є поступальне погіршення положення її населення (кооператив «Озеро» я виключив).
Це – перша тенденція.
На думку Станіслава Бєлковського, генерального директора Ради з національної стратегії РФ, «Інститут президента, в розумінні олігархів, себе вичерпав. Воно і зрозуміло: в 1991 – 2002 роках обраний безпосередньо більшістю народу і наділений широкими повноваженнями глава держави був потрібен, як гарант закритої приватизації, як фігура і сила, що здатна взяти на себе всю повноту політико-соціальної відповідальності за процес і результати безпрецедентного перерозподілу багатств розваленого СРСР . Єльцин і згодом Путін покликані були «прикрити» безкоштовну роздачу власності групі «уповноважених» людей і попередити соціальний вибух за допомогою створення системи обманок і симулякрів. Сьогодні, на порозі фінальної монополізації, ця місія повністю виконана, і президентська влада з її величезними формальними повноваженнями стає джерелом невиразної загрози для олігархічного світу».
В продовження теми зазначу, що ще рік тому відомий російський економіст Сергій Алексашенко заявив в колонці для Huffington Post, що «Ситуація в Росії не просто погана – вона огидна. Основна причина плачевного стану російської економіки у відсутності ефективної системи захисту прав власності. Поступовий демонтаж державних інституцій призвів спочатку до зменшення інвестицій, потім до різкого падіння, починаючи з 2013 року, і, нарешті, до масштабної втечі капіталу, а також уповільнення економічного зростання майже до повної зупинки в середині 2014-го».
І зовсім не важливо, що саме передбачали російські експерти. Адже саме результатом подібної ситуації і є військова агресія Росії проти Грузії та анексія українського Криму, про яку той же Алексєєнко заявив наступне: «анексія Криму зробила російську економіку куди менш цікавою для іноземних інвесторів, позбавивши місцеві бізнеси життєво необхідних технологій і людського капіталу. Зовсім потік не вичерпається, незважаючи на війну, але буде все зменшуватися, поки не перетвориться на тоненький струмочок». Що ми і спостерігаємо за аналогією з «визволеною» росіянами Абхазією.
І нескладно визначити, що РФ просто не здатна створити реальні умови для підняття економіки в усіх регіонах, куди приходить «руський мір». (Чечню, якій Росія платить щорічну контрибуцію, яку визнає навіть «Комсомольська правда», у вигляді «траншей на відновлення», я виключаю…)
Це – друга тенденція.
Але не це є для нас показником реальної військової і економічної потужності колишнього «большого брата».
Далі було вторгнення на український Донбас і продовження агресії Росії проти України, а кульмінацією на сьогодні – «побєдоносна» війна в Сирії.
Ми прагматично дивимося на те, як діють на економіку РФ санкції наших західних друзів – і бачимо результати. Однак, як би не прогнозував російський економіст і фінансист Слава Рабинович, що Росії залишився ще рік до повного економічного колапсу, потрібно чітко розуміти, що це, м’яко кажучи, не зовсім так.
Адже держава-агресор має внутрішні резерви. У тому числі – і людський ресурс.
Ресурс, яким пропаганда втовкмачує, що «світ проти нас і потрібно затягнути пояси».
Про це не зміг змовчати навіть бунтар-Гребенщиков, який заспівав про продажних російських журналістів. «Цю пісню я хочу присвятити людям небезпечної професії, – сказав він. – Журналістам, особливо теле- і радіожурналістам. Адже їм, напевно, важко брехати 24 години на добу, 7 днів на тиждень, багато років поспіль. Подивіться, який гріх вони беруть на душу, якими жахливими зусиллями їм доводиться виправдовувати себе самих перед самими собою..»
Але – згідно з російською статистикою, народ цій пропаганді вірить. Росія і справді стала наступницею СРСР. Але – в найгіршому сенсі цього поняття. І з політичної, і з військової, і з економічної точки зору. І чим закінчив СРСР?
Це – третя тенденція.
Путін виводить війська з Сирії.
Як зазначив досвідчений російський журналіст і громадський діяч Андрій Піонтковський «процес пішов».
Коментар експерта, яким Піонтковський є: «піплу пояснювали, що основна мета цієї операції була в тому, щоб зупинити терористів ІГІЛа на ранньому етапі, і щоби вони не прийшли до нас в Росію. І ось тепер вожді доповідають нам, що за весь цей час убито 17 (!) Польових командирів. Усе. Тепер наша «місія виконана» і військові з гідністю повертаються на Батьківщину. А як же бути з іншими, крім ось цих 17-ти? Хто їх тепер буде зустрічати на далеких рубежах? Чи вони всі прийдуть до нас?.. Було дуже помітно, що Путін, Лавров і Шойгу перебували під величезним стресом. Якщо дозволено буде скористатися мовою російської напівкримінальної політичної «еліти», вони виглядали «опущеними», і несли абсолютні безглуздості. Спробуйте зпівставити їх мекання з тим, що кремлівська пропаганда навіювала нам останні півроку… Тепер вони вішають телеглядачам локшину на вуха, перераховуючи свої досягнення – був «відновлений зв’язок з Алеппо», містом яке вони ще вчора бомбили, вбиваючи сотні жителів і збиралися брати».
І це – четверта.
Путінська росія виявилася на думку того ж Піонтковського в 20 !!! разів слабкішою за Совєтскій Союз.
Але – не будемо спокушатися. Та й що це я все про країну агресора?
Куди буде спрямовано чергові рухи військової машини РФ завтра?
Всі розмови про можливість нападів на країни Балтії можуть виявитися не таким вже маренням, і не важливо – «гібридною» буде така війна, чи ні, хоча деякі авторитетні російські політологи вважають інакше.
Можливо, у Путіна є й інші ідеї.
Однак і наша, українська війна з росіянами – не закінчена. Перекидання техніки і «живої сили» з території Росії до України триває.
Мінські «договорняки» не працювали жодного дня, ситуація з постачанням і екіпіровкою, а також переозброєнням передових частин ЗСУ – відома, знаменитого прем’єрського «кордону» на лінії розмежування з окупантами так і немає, хоч кошти і витрачені.
Підготовка добровольців і всіх готових захищати Україну в разі масштабної агресії (власне, як і матеріальне забезпечення бойових частин армії спецзасобами – від приладів нічного бачення до далекомірів) -ведеться і ініціюється патріотами, «при підтримці» державного апарату – в кращому випадку.
Ця тенденція – крайня.
Вони програли всюди. У Чечні, в Грузії, в Абхазії, в Сирії … Вони програють і тут. Питання – в ціні цього програшу. Не для ворога. Для нас, для України.
Бо ж, як сказав Лао-Цзи, «немає більшої біди, ніж недооцінювати противника».
Андрій Кісельов, заступник керівника Інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України