Існує «теорія розбитих вікон», згідно з якою безлад, сміття й хаос провокують людину на погану поведінку й лихі вчинки. Умовно кажучи, якщо в будинку розбите одне вікно, то дуже швидко розіб’ють і решту; якщо на тротуарі валяються недопалки й сміття, то люди насмітять ще більше; після появи на стіні чи паркані одного напису – слід чекати масових графіті у всій околиці.
Мені здається, що за аналогією доречно висунути й іншу теорію – «українця за кордоном». Оптимістичну, бо часто наші співвітчизники за кордоном стають кращими, дотримуються законів і правил, робляться взірцевими громадянами. Підозрюю, що в такій теорії варто б зробити й уточнення: йдеться про західний кордон, про світ європейської цивілізації, оскільки виїхавши в якусь Кострому чи Волоґду українці зливаються з масою руского міра і його плінтусних стандартів. Словом, йдеться про оточення: якщо людина опиняється в розвиненій і охайній країні, то й собі намагається дотягнутися до загальної планки, не вирізнятися з натовпу, а значить – стає кращою.
Найчастіше я спостерігаю це одразу за словацьким кордоном біля Ужгорода (адже, якщо ви не знали, кордон з ЄС розташований у межах міста, вулиця Собранецька просто закінчується шлагбаумом і контрольно-пропускним пунктом; навіть жарт такий ходить: «В околицях Ужгорода знаходяться села Минай, Сторожниця, Барвінок і Європейський Союз»). Отож, водій міг тричі за останній кілометр перед кордоном порушити правила дорожнього руху (обгін через суцільну, перевищення швидкості, підрізання, проїзд без зупинки знаку «Стоп»), але вже на словацькому боці – за якусь сотню метрів – перетворюється на обережного керманича, не перевищує 50 км/год у населених пунктах, а паркується лише в дозволених місцях! Чудо, правда? А пояснення просте – штрафи там високі, з поліцією «не домовишся», тому собі дешевше дотримуватися законів.
Не кажучи вже про сотню інших ситуацій, на перший погляд ніби дріб’язкових, а насправді дуже промовистих. Однією з таких речей є згуртованість та взаємна довіра – українська діаспора за кордоном гуртується, самоорганізовується, проводить різноманітні акції (від вечорниць – до літературних вечорів і мітингів); активні Євромайдан-рухи у більшості європейських столиць влучно ілюструють цю тезу. З гардеробів закордонних українців досить швидко зникають спортивні костюми, речі «з бльостками», колготи в сіточку, барсєтки й інший одяг «для крутих»; соняшникове насіння вони вже не лузають собі під ноги й не розпивають пиво на лавках під будинком; часто-густо й зовсім записуються у фітнес-клуб, басейн чи навіть у бібліотеку.
Шкода лише, що повернувшись на Батьківщину, українці переважно знову починають плювати собі під ноги, паркуватися на тротуарах і газонах, продавати голоси на виборах, давати хабарі даїшникам і вбиратися по-новобагацьки. Втім, це все одно заперечує тезу деяких українофобів, буцімто у нас порядку не буде ніколи. Буде, й українці абсолютно нормально можуть жити в умовах законності, охайності і ввічливості. Просто хтось має почати – і найкраще було б запроваджувати верховенство закону з влади, правоохоронних органів, місцевого самоврядування. Навіть експеримент можна провести: комунальне підприємство щодня ідеально прибирає місто. Впевнений – у такому місті й люди смітили б значно менше.
Андрій Любка, День