Щоб підтримати національну збірну з футболу, три кіровоградські родини скинулися на пальне і гайнули до Франції. Про враження від поїздки на великий футбол розповіла «Новій газеті» Наталя Юрченко.
Чоловік Наталі – азартний футбольний фанат, та ще й сам займається футболом, тож поїхати до Марселя на матчі української збірної Наталя з Олександром разом із друзями вирішили не випадково. Квитки замовили за чотири місяці до поїздки. Власне, наявність квитків було однією з умов отримання візи у французькому посольстві.
“Перший матч ми дивилися у Львові по телевізору, можна сказати у дорозі. Ми були на двох іграх: Україна–Північна Ірландія та Україна–Польща. Наші чоловіки після обох матчів були ну дууже засмучені. «Люди так здалеку приїхали, а вони танцюють-танцюють і нічого не витанцювали”, – казав чоловік, − розповідає Наталя.
Трохи піднімали настрій українські фанати. Коли тільки в’їхали до Європи, відразу побачили українські автомобілі на дорогах, сигналили, хоча це й не прийнято робити на європейських дорогах. У кіровоградської машини на лобовому склі висів віночок, вона теж була «міченою», тому нашим футбольним фанатам відповідали. Коли вже у Франції кіровоградці зустрічали українських фанатів, то віталися між собою або «Слава Україні!», або «Добрий день!».
Компанія готувалася до матчу: взяли з собою національний прапор, хтось одягнув футболку з тризубом, дівчата були у вишиванках та віночках.
Наталя вражена французьким стадіоном: «Будівля височезна і побудована ніби у формі хвиль. На першому матчі ми сиділи аж нагорі, я боюся висоти, тому, коли доходила до свого місця, мені хотілося повзти. Наче на атракціонах! Вдруге ми вже сиділи нижче, то здалося, що наче не такий уже й високий той стадіон».
Звичайно ж, як і годиться, фанатів різних команд розсадили подалі один від одного.
“Коли ми співали гімн України на французькому стадіоні, були неймовірні відчуття гордощів за свою країну…Там були флеш-моби: на 25-й хвилині співали про Путіна, виконували гімн України, скакали, хто не москаль… Під час матчу з поляками польські фанати нас глушили, бо їх було набагато більше, ніж українців. На матчі з Північною Ірландією була така гарна атмосфера, ми перегукувалися з їхніми фанами, але по черзі, культурно…. А ще не забуду, як українські фанати і ми разом із ними кричали: «У-кра-ї-на»… Аж мурашки…” − згадує Наталя.
Хоча й засмучені через безславний програш української національної збірної, кіровоградці не шкодують, що їздили її підтримати: все ж таки попри футбольну мету вони побачили ще й те, до чого прагне Україна, – Європу. Шкода, що Європа не побачила Україну.
Інна ТІЛЬНОВА, Нова газета
фото Наталії Юрченко