Заступник головного редактора The Village Україна, журналіст і сучасний український письменник Марк Лівін у Кропивницькому поділився власним досвідом у журналістиці, дав декілька професійних порад, та розповів про себе як письменника, книги якого потрапляли у Топ-чарти найкращих книжкових мереж країни та закордону.
Випадковість? Не думаю.
– Наскільки свідомо Ви опинились на журналістській спеціальності?
– Ви-пад-ко-во. Випадково я потрапив на кафедру видавничої справи та редагування. Узагалі-то, я мріяв стати юристом. Але прийшов на видавничу кафедру та покинув її на третьому курсі. Ще в перший рік навчання я пішов на практику та зрозумів, що освіта не зосереджена в дипломі, освіта – це річ набагато ширша. Університет це більше базових знань, аніж практики. І загалом, ти сам маєш розвиватись й навчатись новому. Я не закликаю кидати навчання у виші, ні. Мій приклад, як і всі інші, є унікальним, не варто його повторювати.
– До чого тоді закликаєте?
– Закликаю до критичного мислення та недовіри до інформації, яка розміщується в ЗМІ, її перевірки. Це найважливіше, що має розуміти й усвідомлювати журналіст.
– Що можете порекомендувати журналістам для розвитку їх журналістської майстерності? Можливо якість інтернет-ресурси, або ж літературу, тренінги
– Журналістські медіа для журналістів? Хм.. Раджу почитати книжку «Пиши. Скорочуй» Максима Ільяхова та Людмили Саричевої. Після її прочитання ти починаєш краще розуміти, що є «добре», а що «погано». Як подавати думки якісно та впевнено: без «води», фальші, штампів. Усвідомлюєш, як писати зрозуміло та цікаво.
Про The Village
– The Village як онлайн-видання – у чому його особливості?
– Онлайн – це дуже гнучке середовище, де ти відразу бачиш що працює, а що – ні. Такі медіа швидко змінюються та підлаштовуються під аудиторію, так як редакція розуміє, що саме користується попитом, які новини та який формат цікавіший читачам. Наприклад, наша редакція зрозуміла, що ввечері немає сенсу викладати великий текст, адже більшість людей стомлена або ж сидить в інтернеті через телефони чи планшети, на яких великий текст погано сприймається.
– У якому жанрі ви працюєте найбільше? Можливо, окрім створення новин, вам подобається брати інтерв’ю?
– На підсвідомому рівні до інтерв’юера є певна недовіра, тож аби розговорити співрозмовника, ти ставиш вдвічі більше питань, це певним чином руйнує той самий «бар’єр» між вами. А в самому матеріалі вже подаєш основне. Хоча, за статистикою, інтерв’ю не дають тієї кількості переглядів, як, наприклад, 5 коротких новин, а новини писати легше. Для редакції це (інтерв’ю – ред.) економічно не вигідно, але великі медіа не можуть собі дозволити бути тільки «новинними», треба й «розбавляти» контент, цікаві інтерв’ю для цього добре підходять. Зараз я в редакції не займаюсь новинами, більше розробляю й пишу великі соціальні тексти. Головне розуміти, що підготовлений тобою текст має «працювати» та охопить максимальну аудиторію.
– Чим керуєтесь, коли пишете новий матеріал?
– Уся команда The Village керується фразою «Ростуть люди – росте бізнес», думаю сенс цієї фрази зрозумілий без додаткових коментарів.
Хто сьогодні: журналіст чи письменник?
– Окрім журналістських матеріалів ви ще й письменник. Як вдається поєднувати ці дві професії?
– Я повністю розумію, що не можу «випадати» з життя The Villege, тому стараюсь поєднувати у собі журналіста й письменника таким чином, щоб вони не зашкодили та не заважали один одному.
– Коли була перша вдала, на вашу думку, спроба написання художнього твору?
– У школі я нічим особливо не виділявся. Але якось я прочитав одну книжку, і її сюжет мене настільки зачепив, що у десятому класі, коли було творче завдання, я у натхненні виклав свою творчість літерами на папір. Пам’ятаю, як на наступному уроці пролунало моє прізвище, і як я з жахом в очах ішов до дошки, де мене чекала вчителька. І тут вона, несподівано, починає мене хвалити, мов «так цікаво, зворушливо, навіть сентиментально написав, молодець» і додає «я за творчий підхід, тому за творчість ставлю тобі 10 балів, але за граматику ставлю 5». Це в мене перший спогад про літературу.
– З моменту написання твору на 5 балів за граматику та видачею книжки минуло приблизно два роки, як Вам вдалось так швидко підняти свій рівень правопису до писемної майстерності?
– Насправді, 5 балів дістались мені через те, що я поспішав, писав усе в потоці свідомості, і сконцентрований я був саме на художньому аспекті. Тому моя незадовільна оцінка – це бал за неуважність. Узагалі, моя порада: якщо хочеш грамотно писати – багато читай і аналізуй прочитане. Якщо людина не думає, то добре писати ти її не навчиш.
Марк Лівін – «марка життя»
– Марк Лівін це Ваш псевдонім, чому саме так Ви себе назвали?
– Супер-історії для відповіді на це запитання в мене немає. Мені просто «лягло на слух». Подобається ім’я Марк, а «Лівін» це жити, процес життя. Мене більшість і називає Марком, навіть мама змирилась… Я до цього ім’я звик, так комфортно. Подруга моя любить жартувати, що Валєра (справжнє ім’я) це моя авантюрна особистість, яка прокидається, коли Марк засинає.
– А яка історія написання першої книги «Життя та інша хімія»?
– Знову ж таки, усе пішло зі школи. Мені подобалась дівчина, а як я вже казав – я нічим не виділявся, і щоб привернути її увагу я написав зворушливого листа до неї. Її це розчулило, але вона продовжила зустрічатись зі своїм “накаченим” хлопцем. Уся ця історія і надихнула мене написати книжку про те, що робить життя насиченим і всеосяжним. Не буду спойлерити, але натякну: щось із головною героїнею трапиться…
– Остання, на даний момент, книга це «Рікі та дороги». Яка її головна інтрига?
– Подвійна обкладинка одразу й показує головну інтригу книги: спочатку ми бачимо собаку, хлопчика, ліс, та купу усього довкола, а потім знімаємо першу обкладинку і пустота… Немає того «довкола». Думаю, у читача має виникнути питання «а чи була взагалі собака?»
