Рік, що минув, був надзвичайно складним і неоднозначним, зокерма у політичній сфері. Щоб дізнатись професіональну оцінку політичним подіям 2015-го і прогнози на 2016-й, Перша електронна газета звернулась до кіровоградького політолога Михайла Мицюка.
Невчасні вибори
“Однією з головних подій цього року стали вибори до місцевих рад. У тому фораті, у якому пройшов у Кіровограді ІІ-й тур – взагалі нонсенс. Виваженого рішення не змогли добитись судами, але все вирішила одна виборча комісія.
На проведені вибори покладались дуже великі надії. І зараз покладаються. Та наразі Кіровоград – центр політичного спокою у політичному плані.
З часів Євромайдану пройшло 2 роки і всі революційні настрої майже стихли. Тому я вважаю, що місцеві вибори необхідно було проводити раніше. Хоча не виключаю можливість парламентських виборів у наступному році.
Нещодавно почув вираз: “Поставте біля керма держави молодих людей і за 3 місяці ви не впізнаєте цієї держави”. Чому так говорять? Та тому, що молоді люди, які тільки закінчили школу або не так давно вступили до ВУЗу, не звикли красти. Вони бачать по собі і своїм сім’ям проблеми держави і знають у якому напряму треба рухатись. Тому докорінну зміну системи влади треба було проводити раніше, коли молодь України була на піку своєї активності.
Що ж відбувається зараз? У нас є 9 депутатів не прив’язаних до округів. Відповідно, їх округи залишаються без уваги. Тому вважаю, що депутатам необхідно проявляти більшу активність на округах, хоча б створювати громадські приймальні, куди люди з їх районів могли звертатись за допомогою. Та велика частка вирішення цієї проблеми залежить і від самих кіровоградців: вони здебільшого аморфні. Необхідно проявляти більше розуміння власних проблем і вміння відстоювати свої інтереси. Тому я вважаю, що у 2016 році мають об’єднатися громадські організації, адже більшість з них працюють над вирішенням одних і тих самих питань”.
Новий мер – новий етап
“Говорять що “риба гниє з голови”. Тому зміни в апараті влади необхідно проводити з “голови”, а не як у нас звикли з “хвоста”. Тому зараз дуже багато надій покладається на нового мера, хоча активна громадськість і журналісти ставляться до його призначення дуже скептично.
Андрій Райкович позиціонується як господарник. Він працює у ринкових умовах, менеджмент у нього в голові. Одним з його заступників став виконавчий директор з адміністративно-господарської роботи ТОВ “Мясокомбінат Ятрань” Олександр Мосін – теж вмілий менеджер. Райкович і його команда звикли слідкувати за усіма грошима і бачити результат кожної дії. Тому, якщо вони перенесуть свій механізм роботи у політичну сферу управління містом – ми матимемо гарний результат.
Хоча не можна заперечувати того, що для нашого міського голови це взаємовигідна посада. Всі знають, що він відмовився від своєї зарплатні. Але одразу виникає питання: “А що він отримає взамін?”. І я знаю відповідь: за державний кошт і ресурс відбувається рекламна акція соціальнх відділів у всім відомій мережі магазинів “Ятрань”.
Або згадати питання МАФів: міський голова обіцяє їх прибрати, а біля мого дому наступного ж дня з’являється новий… Так, він нікому не заважає, біля нього можна пройти. Але все ж… Тут знову таки питання у свідомості громадян: гриби з’явлютьсяпісля дощу, а МАФи – після виникнення попиту громадян. І на це також варто було б звернути увагу очільникам міста й області у наступному році”.
Читайте також: Колективна неспроможність або Непідйомні кіровоградські МАФи
Закрита відкритість влади
“Мені хотілося б бачити у новому році конкретний розвиток міста. Наприклад: у цьому році місцева влада вклала кошти у ремонт доріг, причому не тільки центральних, а й у спальних районах. Були відремонтовані тротуари й навіть прибудинкові території, але все одно, вирішені не абсолютно усі проблеми, “залатані” не усі дірки. Чому? Тому що ремонтом займається не якась одна установа, а декілька служб, до того ж, окремо одна від одної. Тому ми й чуємо від відповідальних осіб: “роботу виконано на 50%”. А що означають оці 50%? Як відомо, половина робити – це нарада й обговорення усіх проблем. Тобто вони просто зібрались і проговорили все, що необхідно зробити! Тому моїм бажанням є чути не “відремонтовано 20% покриття доріг”, а “ми відремонтували 10 вулиць”, бажано ще й із зазначенням їх назв.
Якщо люди хочуть щось зробити – вони вирішуть проблему, а якщо заробити – обговорюють, як її вирішити. Але наразі кадрова політика не змінилась: механізм влади майже повністю перейнятий від попередників, Партії Регіонів. Тому, який би вдалий не був би написаний закон, наші депутат працюватимуть так, як звикли. За тими ж схемами.
Як приклад можу навести своє нещодавне спілкування з депутатом Кіровоградської райради, до якого нещодавно звернулись з певного питання мешканці його району. І що ж зробив цей депутат? Він звернувся до свого помічника, щоб той написав “бумажку”, для того щоб ці люди не звертались до нього місяць. А через місяць зробить ще одну таку “відписку”, мовляв, “ми розглянули Ваше питання продовжуємо роботу над ним. Дякуємо за звернення…”.
У нашій бюрократичній системі все побудовано на таких відписках: “А ви принесли рекомендації?”, “Де Ваше резюме?”. Тобто ті “документи”, у яких найбільше брешуть. Чиновники просять такі речі, які фактично нічого під собою не мають. Чому таке відбувається? Тому що всі хочуть зняти з себе відповідальність. Але наші депутати не усвідомлюють, що місто – це своєрідне підприємство, депутати – акціонери, а міський голова – контролюючий орган. І якщо вся ця система не буде працювати злагоджено, то жодні новітні проекти й інвестиції так і не дійдуть до місця призначення – просто розкрадуться подорозі”.
Читайте також: Кіровоград як на долоні: політичний аналіз нової влади
Перейменовувалали-перейменовували, так і не виперейменовували
“Тут буде доцільним вираз “За що боролись – на те і напоролись”. Питтаня про перейменування нашого міста підняли вже давно, але саме з лютого 2015-го тиває його активна фаза. Рік закінчюється, а крапка у цьому питанні як не стояла, так і не стоятиме.
Люди, маю на увазі прихильників назви “Єлисаветград”, коли пропонували варіанти дискусій, вперто стояли на своєму, на “святій”. Хотіли зробити все по-тихому, хоча не можна назвати “тихим” нав’язування “дівчинки-Лізи”. Вони не йшли на жоден діалог і компроміс. А тепер не задоволені тим, що нібито не враховують їх думку.
“Єлисаветинці” просто не обізнані у ситуації. Ця назва культивувалась протягом довгого часу. Зокрема, дуже багато закладів у місті мали, та й досі мають, похідні назви: галерея “Елисаветград”, музичний ансамбль “Єлисавет-ретро”, готель “Єлисаветград”, духовий оркестр “Сурми Єлисавета”. Щодо інших варіантів назв, то не було створено такого потужного інформалійного поля і впливу.
На мою думку, взагалі варто було б призупинити обговорення і відкласти перейменування на деякий час. Спочатку обрати компромісну назву, адже яка б назва зараз не перемогла, вона все одно буде конфліктною. А потім доводити доцільність і оптимальність обраної назви потягом 5-10 років”.
Виховання – запорука успіху
“А взагалі, за цими всіма місцевими подіями майже забутим залишилось питання патріотичного виховання. Україна є самостійною вже 25 років, але майже кожен старший школяр мріє з неї виїхати. Чому? Тому, що кожен рік закладаються кошти на освіту кожного учня, а варто було б закладати до бюджету і ресурси на виховання патріотичної налаштованості і свідомості молодих людей”.
Записала Білоконь Катерина, Перша електронна газета