Верховна Рада обиратиметься за старим законодавством. Що ж, як мажоритарка, то мажоритарка. Зрештою, річ не у виборчій системі, а в нас з вами, у здатності мислити, вчитися на помилках, ухвалювати свідомі рішення. Насамперед, слід зробити висновки щодо попереднього скликання. Головний урок– прихід нових політичних сил НЕ означає нову політику.
Про це пише народний депутат України Станіслав Березкін на сайті Цензор.нет.
У 2014 році на ейфорії Євромайдану партійні бренди протягнули у Верховну Раду десятки нікому не відомих партійних функціонерів, а то й зовсім випадкових людей – без знань, без досвіду, без облич. У результаті – люди ніби нові, а політична реальність – стара.
Замість реальної боротьби з корупцією практикується гучний PR, а реальних результатів немає.
Серед політичних рішень переважають ідеологічні “спецефекти” замість розвитку економіки і питань, що турбують простих людей.
Триває руйнування села, що попри все вперто намагається жити.
На селі справжнім бичем стали рейдерські захоплення сільськогосподарських угідь. Жоден фермер не почувається захищеним перед озброєними бандами. Я це знаю особисто, бо за останні роки не раз доводилося зі своєю депутатською корочкою виїжджати на захист наших кіровоградських фермерів – бо іншого порятунку годі чекати.
Усі гучні проекти розвитку оминають стороною сільську місцевість. Закриваються лікарні і школи. Кваліфікованих лікарів замінює дистанційне лікування. В укрупнені школи дітей довозять шкільними автобусами дорогами, яких немає.
З такого села народ біжить в місто і за кордон, і не тільки молодь.
Обравши нового Президента, люди проголосували за зміни. Але знову є ризик, що Верховну Раду заполонять невідомі з невідомими намірами вже під новими брендами.
Швидше за все, цей склад Верховної Ради таки візьметься за земельну реформу. Але в основних гравців бракує конструктивної програми щодо села. Не виключено, що дехто таку програму має, але приховує. Бо мало кому вона сподобається, адже полягає в цілковитій монополізації аграрної сфери і земельних відносин корпораціями, причому не завжди вітчизняними.
У “капіталістичному колгоспі” не буде місця для дрібного і середнього бізнесу, тобто незалежних фермерів, бо доходів на всіх не вистачить. Триватиме “оптимізація” соціальної інфраструктури, скорочення мережі шкіл і лікарень. Ніхто не вкладатиме у інфраструктуру, дороги, освіту і медицину.
У цій ситуації багато залежить від народних депутатів, які представлятимуть в новій Верховній Раді сільськогосподарські регіони. А надто – від самовисуванців, які не залежать від спонсорів політичних партій.
Бачу кілька завдань для незалежних мажоритарників.
По-перше, мажоритарні депутати мають слугувати ланкою, яка пов’язує громадян, які живуть “на землі”, і політичні еліти, які часто “витают в облаках”. Це цілком природна роль. Представляючи інтереси своїх виборців, багатьох з яких він чи вона знає поіменно, мажоритарний депутат наближає політику до людей.
По-друге, коли буде створюватися ринок землі, то він має бути цивілізованим. У розпорядженні фермерів набагато менші ресурси, ніж у великих землевласників. Потрібні механізми захисту малих і середніх підприємців. Необхідно провести інвентаризацію сільськогосподарських земель. Має бути прозорий кадастр, який унеможливлює несанкціоноване втручання з метою крадіжки прав власності. Держава має потурбуватися про інструменти пільгового кредитування, які дозволять фермерам викуповувати землю за ринковою вартістю.
По-третє, мажоритарні депутати повинні мати достатньо повноважень і досвіду, щоб розвивати інфраструктуру: будівництво доріг, розвиток автобусного сполучення, опорних шкіл, оновлення фондів сільских бібліотек, підключення закладів культури до мережі Інтернет. Мажоритарники можуть і повинні створювати робочі місця, “приводячи за руку” інвестиції на свій округ, залучаючи приватний бізнес і опікуючись тим, щоб підприємцям не перешкоджали. Аби реалізувати це, маю напрацовані роками робочі контакти з виконавчою владою, місцевими органами влади, об’єднаними громадами.
По-четверте, дуже часто народні депутати стають єдиною дієвою перешкодою рейдерству на своїх округах, коли правоохоронні органи працюють не завжди ефективно. Такий захист фермерства залишиться у найближчій перспективі невід’ємною частиною роботи на окрузі.
По-п’яте, мажоритарні депутати мають законодавчо підтримувати вітчизняний аграрний сектор. Зокрема, потрібна державна підтримка малих та середніх сільськогосподарських підприємств, а також доступне кредитування від державних банків, які наразі самовідсторонилися від завдань економічного розвитку. Держава має надати фінансові стимули, зокрема для розвитку рослинництва, тваринництва і переробки, щоб додана вартість залишалася у людей, які її створюють, а не перекупників. Мають бути збережені квоти на отримання вищої освіти для випускників сільських шкіл.
Переконаний, що навколо такої програми у новій Верховній Раді мають об’єднуватися мажоритарники від “сільських” областей.
Слово – за виборцями. Не голосуйте всліпу. Вивчайте біографії та програми, ставте запитання на зустрічах, обирайте справжніх представників своєї громади, які вийшли з народу, знають, чим живе народ, знають, що робити, і довели свою дієспроможність.