Про тих, які після операції кажуть: “Мені замінили серце”. Спогади про пацієнтів, можливості розвитку та особливість кардіопацієнтів, які, як ніхто, бояться смерті, але не зізнаються в цьому.
Про це та багато іншого Першій електронній газеті розповів новий хірург Кіровоградського обласного кардіодиспансеру, який місяць тому переїхав зі Львова до Кропивницького, Олег Бохонко.
Олег Ігорович Бохонко – лікар першої категорії, член кардіо-торакальної хірургії, член Європейської асоціації ритму серця. Серцево-судинний хірург із 2004 року. Щороку робить близько 200 операцій. Спеціалізується на операціях на “відкритому” серці. Донедавна працював у Львівському кардіоцентрі в кардіохіргічному відділенні. Переїхав до Кропивницького, аби поділитись знаннями та досвідом.
Треба приїхати і зробити
Як розповідає Олег Бохонко, робота у Кропивницькому – це для нього новий крок, новий виклик, спроба розвитку у власній справі.
“Приїхав сюди, тому що хотілося спробувати нове. Ми з Андрієм Сергійовичем Клянчиним віддавно знайомі і ділимося своїми досягненнями. Від нього я дізнався, що тут треба людина, яка буде добре орієнтуватись у кардіостимуляторах, – розповідає Олег Бохонко і додає, – Для мене це був, напевне, вирішальний момент. Адже певного рівня у своїй клініці я вже досягнув. І є речі, які, зокрема, через відсутність технічного забезпечення, ти не можеш перескочити. А тут є можливість поділитись своїми знаннями і здобутками. Завжди велике захоплення викликає десь щось піднімати, десь щось робити нове. Це перевіряє знання на міцність. А для хірурга – це виклик, це те, що хочеться зробити, досягнути. Набато легше прийти на “тепле містечко”. Але краще приїхати і зробити – запропонувати нові операції для пацієнтів”.
Один час Олег Бохонко та Андрій Клянчин разом проходили стажування у клініці в Бельгії, де робили операції на працюючому серці. Також Олег Ігорович має великий досвід сучасних методів лікування серцевих аритмій, імплантації штучних водіїв ритму серця (одно-, дво-, трьохкамерних), дефіблиляторів.
Спеціалізується саме на операціях на працюючому серці:
“Робити шунтування на серці, яке б’ється – викликає цікавість, захоплення. Навіть пацієнти цікавляться: а як то, а як це робиться, – розповідає кардіохірург. – Я завжди кажу своїм пацієнтам: “У вас от такий от діагноз, вам треба робити певну операцію, втручання. Почитайте про це в Інтернеті, прийдете, я вам детальніше про це розповім”. Мені дуже подобається працювати з поінформованими пацієнтами. Вони цікавляться своїм здоров’ям, переймаються. Тоді їх приємно лікувати. Тоді не так, що ти прооперував людину, а вона наступного дня пішла, та й закурила цигарку. А через місяць почала знову вести той самий спосіб життя, який був до лікування. Нічого не змінилось”.
“Мені ніби поміняли серце”
“Пам’ятаю одного зі своїх пацієнтів. Він після операції вернувся до роботи. Його дочки гальмують, щоб він нічого не робив: “Тату, не роби”. А в нього три судини є зашунтовані. І він каже: “Мені лікар сказав, що можна. Значить – буду”. Пацієнт слухає тільки лікаря і все, навіть якщо йому хтось зі сторони каже спробувати, наприклад, іншу таблетку. А він каже: “Нє. Мені добре. Я на городі роблю, що за мною не встигають усі”, – з посмішкою згадує лікар.
І навздогін розповідає про ще одну свою пацієнтку:
“Ще є одна жінка, яка у Львові оперувалась, вона з іншої області. То мені знайомі її розповіли, що ходили по гриби, а вона не остання, а перша бігла. Вона на своєму мопеді заїхала, в ліс пішла. Кажуть: “Люда, Люда, чекай”. А вона: “Як чекай? Я ж уже прооперована. Мені вже всьо можна. Це ви не оперовані, то вам треба на себе зважати”. І вперед пішла. Отаких людей приємно згадувати”.
Але все ж найбільше закарбовуються в пам’яті ті пацієнти, які після операції кажуть: “Мені ніби поміняли серце”:
“Дівчина з 14 до 28 років мала надшлуночкову тахікардію. Тобто в неї все свідоме життя було пришвидшене серцебиття – вона мала зупинятись, препарати приймати. Дівчина була зовсім змучена своєю хворобою. І на наступний ранок після процедури (малоінвазивну операцію зробили) заходжу в палату, а вона каже: “Таке відчуття, що мені серце поміняли”. У неї зовсім інше самопочуття було – вона не відчула звичної їй тахікардії. Бачив її через три місяці після хірургічного втручання – у неї все було в порядку, нормальне серцебиття”.
Кардіологічні пацієнти, як ніхто, бояться смерті
“Кардіологічні пацієнти – вони особливі. У них є сильний страх смерті. Вони бояться смерті, хоча часто не зізнаються в цьому. І коли серце болить, вони навіть не завжди можуть точну локалізацію вказати. Пальцем не покаже на серце, але точно скаже, що був страх смерті, тому що це на підсвідомому рівні. Згодом скаже”, – розповідає Олег Бохонко.
За словами лікаря, з такими пацієнтами треба багато говорити, розпитувати про самопочуття, враховуючи їх страх:
“Вони бояться сказати. Бо як це, прийти до лікаря і сказати: “Я зовсім слабий”. Кажуть: “Та ні, я здоровий, просто трошки ото кольнуло”. Таких багато, які бояться розповісти. Вони дізнаються про допомогу, яку можна дістати, отримують її. І вже через кілька місяців зізнаються, що було насправді”.
Кардіохіруг каже, що до такої категорії відносяться, зокрема, жінки, які намагаються добре виглядати, приховують біль, але вдома перенапружують себе. Бо тут, на прийомі, вона нічого не скаже. А вдома біля неї вже жити ніхто не може. Уже потім родичі приходять і дякують.
“Оце заради чого працюєш – заради тих пацієнтів. За це я люблю свою роботу. А як не любити свою роботу? Якщо не любити, то і в медицину не варто йти. Бо, як би це пафосно не звучало, треба допомогти. Не врятувати, а допомогти. Для нас ці слова можуть звучати пафосно, для пацієнта – ні. Бо це його життя.
Для нас “реанімували” – це звичайний буденний термін. А для пацієнта це означає, що він був однією ногою вже там, але лишився тут. І для лікаря… Вдалося тобі це зробити: “Ура. Переміг дівчину з косою”. Чи відтермінував її ще на якийсь час. Це певний виклик.
Ми, коли переодягаємось, виходимо з лікарні стаємо такими ж пацієнтами, як і всі. Всі ми під Богом. Просто якщо є можливість по своїй роботі допомогти і врятувати, ми це робимо. Бо ми заради того вчилися стільки років”.
Читайте також:
Кардіохірурги кропивницького проводять операції, за які береться не кожна клініка в Україні
За покликом серця: як кіровоградські кардіохірурги не дають життю обірватись передчасно
Кировоградцы!Вы не представляете каков ангел-спасатель спустился к вам на Ваш город и область.Это чудо- хирург,лекарь,специалист,врач от бога. Он супер-человек.Лучше бы Вы приехали в наши Черновцы. Нам не хватает таких людей.
Ага, а переїхав він зі Львова після того, як черговий раз був спійманий правоохоронцями за прийняття рішення про встановлення людині кардіостимулятора серця купленого за державні кошти! (12 тис. грн.). При цьому в суді свою провину визнав!!!
вибачаюся, це неправдива інформація. були спроби його підставити і звинуватити, але всі вони були безрезультатні.
Лікар бід Бога.І не брав в нас грошеи за кардіостимулятор.І відділення у нього було на евро рівні.А ви можете уявити які кошти виділяє держава.Шкода що вижили.
Чудовий лікар. Врятував життя. Шана йому.
этот врач – это высший специалист своего дела! сталкивался с ним несколько раз по работе. Таких реально мало!