Завтра, 20 серпня, о 8.45 від ДЮЦа відправляється автобус з 27 кропивничанами, які їдуть прибирати єдину відому могилу Чорного Ворона (Василя Скляра) – одного з отаманів Холодноярської республіки.
Як повідомляє організатор толоки Юрій Митрофаненко, з собою потрібно мати робочий одяг, захист від комарів, рукавиці, знаряддя праці (лопата, сапа і т.п.) якщо є.
“Якщо всім не вистачить, то будемо працювати якось по черзі. Візьміть по пляшці води. Про харчування обіцяв подбати Юрій Яровий. Тому голодні не будемо точно. Але куліш поки під питанням. Бутерброди будуть точно. Одноразовий посуд буде”, – написав на сторінці у Фейсбук Юрій Мирофаненко.
Читайте також: Холодний Яр як забуте героїчне минуле Кіровоградщини
Довідка
Микола Скляр (Шкляр) — отаман Чорний Ворон, народився у Жовтих Водах.
З серпня 1919 року — сотник Повстанської армії Нестора Махна. Невдовзі Скляр стає другим помічником командувача Кримського корпусу Повстанської армії, згодом — командиром кавалерійського полку. «Называл себя анархистом, но в организации не состоял… Петлюровец», — таку оцінку Чорному Ворону дав начальник штабу Повстанської армії (махнівців) В. Бєлаш.
Від середини 1920 року Чорний Ворон — командир ударно-розвідувального загону Степової дивізії Костя Блакитного. Ударно-розвідувальний загін Степової дивізії складався зі 150 — 250 кінних і 20 тачанок із кулеметами. Загін Чорного Ворона складався переважно з колишніх махновців, які покинули чорні прапори і перейшли під жовто-блакитні. Воронівці мали добрий досвід партизанської боротьби. Були одним з кращіх підрозділів Степової дивізії.
Разом з Степовою дивізією звільняв південь та центр України від більшовиків.
Після з’єднання Степової дивізії з загонами отаманів Холодного Яру, 24 вересня 1920 року в Медведівці, був присутній на раді отаманів, в ній узяли участь командири Степової Дивізії, отамани Холодного Яру, Чорного Лісу, інших регіонів. На цій нараді Костя Блакитного було обрано Головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць.
Отамани, зібравши понад тридцять тисяч козаків-повстанців почали обговорювати можливість походу на Київ — щоб вибити більшовиків зі столиці УНР. Особливо наполягав на цій ідеї Чорний Ворон. Та все ж більшість отаманів не хотіли відриватися далеко від своїх околиць. Тому вирішено було залишатися в тилу Красної армії, руйнувати її комунікації та нищити живу силу.
На той час повстанці Поділля, Холодного Яру, Херсонщини, Катеринославщини, Уманщини, Таращанщини повністю нейтралізували на своїй території діяльність Красної армії.
Восени 1920-го року, після підписання мирного договору з Польщею у більшовиків з’явилась можливість перегрупувати сили і спрямувати Кінну армію Будьоного на південь України.
Невдовзі до степовиків дійшли чутки, що будьонівці палять їхні села, розстрілюють родини повстанців. Козаки почали вимагати від отамана вести їх назад — виручати рідних.
В жовтні 1920 року Кость Блакитний склав із себе повноваження Головного отамана Холодного Яру та вирушив в Катеринославську губернію на чолі Степової дивізії.
В середині жовтня — в районі с. Сентова маршрут Степової дивізії перетнувся з маршрутом Кінної армії Будьонного, що із заходу йшла на південь України для боротьби з Врангелем. Командир ударно-розвідувального загону Степової дивізії Чорний Ворон, першим зустрів ворога. Вміло скерувавщи свій загін, відволікши близько двох тисяч будьоновців, Чорний Ворон повів їх у протилежний від Степової дивізії бік. В нерівному бою отаман Чорний Ворон та більшість бійців його загону загинуло.
Але тактичної мети було досягнуто: відволікши своїм нападом увагу, вони дали можливість Степовій дивізії вийти в район свого формування (Верблюжка — Варварівка — Водяне — Петрове) і захистити своїх рідних від червоного терору.
Похований в с.Розумівка разом зі своїми бойовими побратимами.