“Нещодавно прочитала в газеті, про те як з області хочуть зробити КНР, в мене аж жалося серце від горя і болю. Я переселенка з Дебальцево і так хочеться Вам розповісти, як зробили ДНР у нас, в Дебальцево”, – переселенка з Дебальцево вирішила розповісти про “позитив” приходу “руского міра”, який вона бачила на власні очі. Те “рускомірське щастя”, яке змусило її покинути рідну домівку.
Аби історію переселенки почули й ті, хто марить “світом змін”, жінка звернулась до кропивницької волонтерки Наталі Салімової, яка опублікувала текст на своїй сторінці у Фейсбук.
“Нещодавно прочитала в газеті про те, як з області хочуть зробити КНР. У мене аж серце стиснулося від горя і болю. Я – переселенка з Дебальцево і так хочеться Вам розповісти, як зробили ДНР в нас в Дебальцево.
Все почалося з Криму. Мабуть, кримський губернатор програв зп’яну в карти Перлину України Путіну. Згодом почалися заворушки і в Донецькій області. То води місяцями не було, то вимкнуть на декілька діб електроенергію, то затримка пенсії на 5 місяців – мотивували це тим, що пошті немає резону тримати листонош. Усім пенсіонерам треба було оформити банківські картки – і така “котовасія” з цього всього вийшла.
І тут зненацька приїхала з візитом Раїса Богатирьова. Я з нею особисто говорила з приводу води, газу, електроенергії. Вона не лише зі мною, а з іншими спілкувалася на рівних, пообіцяла, що вода та електроенергія будуть, а з газом ще треба трішки почекати. Питання з газом в уряді будуть вирішувати. Через три дні після її візиту, почали постачати воду по годинам: зранку і ввечері. Електроенергію подавали постійно. А через декілька тижнів почали з’являтися особи, які агітували населення вступити до ДНР, обіцяли різні блага, використовуючи те, що пенсію поки що так і не виплачували. Вони почали займатися підкупом людей: по 100 грн на чоловіка, і “Уря” “Уря” – народ “повівся” на цю приманку. Скажу відверто, і я була змушена взяти ці брудні гроші (син – інвалід ІІ групи, епілепсія). Лікарня безкоштовні ліки не давала вже, а 300 грн, то гроші, щоб закупити ліки. І ось наступив день виборів, я гроші взяти – взяла, а голосувати за ДНР не стала. (після Януковича перестала довіряти уряду). Після голосування виплатили частину заборгованості по пенсіям і відразу з’явилися танки, гармати і машини, які нагадували “катюші”. З нашого мікрорайону не можливо було переїхати автобусом в місто. На кожному перехресті зупиняли перевіряли документи та сумки.
Обстрілявши Артемівськ бойовики, дісталися і до нас, дебальчан. Звідкись на скаженій швидкості з’явилася колона машин і автобусів з чорними прапорами і не зрозумілими емблемами, декілька авто (схожих на танки). А якась гармата відкотилася і залишилася в нашому районні, колона не стала її забирати. Вони попрямували в сторону Луганська через Чермуханський залізнодорожній міст. Не встигли вони сховатися за рогом, як почулися вибухи. Від них постраждали декілька бараків і декілька приватних будинків та кут стоквартирного будинку. Слава Богу ніхто не із жителів не постраждав – торгували в цей час на базарі овочами.
З того самого моменту всі втратили спокій. Почався голод, люди виживали, як могли. Мій старший син вислав нам гроші, але отримали ми їх лише через 5 місяців. Все, що могли здати на брухт – здали. Жили 3 шт. бульби і 1 чайна ложка цукру, тоненький кусень хліба на людину в день. Місцеві бізнесмени на кожен продукт підіймали шалені ціни. Виїхати до старшого сина не мала можливості, тому що чоловік тяжко хворів – артрослеротичне захворювання серця з гіпертонією і до того ж у нього відмовили ноги. З артемівська привозили декілька раз безкоштовний хліб, потім бізнесмени почали конфісковувати хліб по дорозі на Денбальцево і продавати його за привабливою для них цінною.
Наша квартира – на 5 поверсі і перший час ми змушенні були жити в підвалі. Бойовики ДНР обстрілювали спочатку поверхи, а потім фундаменти будівель. Це важко у явити, як якийсь котел.
Хороші мої, ні в якому разі не піддавайтеся на провокаційну агітацію, залишайтеся в своєму рідному місті, любіть його, не треба ніякого КНР!
А до політиків хотілося б звернутися – збережіть Україну єдиною від Крима до Карпат. Вирішіть питання мирним шляхом, бо наші воїни воюють, життя віддають за Україну, а чиновники здобич ділять.
З повагою до Вас Дебальчанка, яка втратила дах над головою і саме страшне, 25.12.2014 помер чоловік. На 40 днів зі смерті чоловіка, брата накрило осколком, а 30 квітня в страшенних муках помер син (від побаченого загострилася епілепсія) – за 4 місяці – три домовини”.