Перша електронна газета продовжує знайомити кіровоградців з видатними постатями, на честь яких цього року було перейменовано ряд вулиць нашого міста. Цього разу ми познайомимо вас із постаттю українського поета, археолога і політичного діяча Олега Ольжича, на честь якого було перейменовано вулицю Гайдара.
Аркадій Гайдар, ім’я якого раніше носила вулиця, був чекістом, потім російським радянським дитячим письменником-прозаїком, в жанрі оповідань та повістей. Згідно Закону “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки” вулиця не може носити його ім’я, тому 19 лютого, постановою міського голови її було перейменовано.
Олег Ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба), (нар. 8 (21) липня 1907, Житомир — пом. 10 червня 1944, концтабір Заксенгаузен) — український поет, археолог і політичний діяч. Син українського класика Олександра Олеся.
Очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939—1941). Заступник Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з 05.1942), Голова ПУН ОУН (01.1944—†10.06.1944).
Народився в Житомирі 21 липня (8 липня ст. ст.) 1907 року.
Батько — відомий поет та письменник Олександр Іванович Кандиба (псевдонім — Олександр Олесь), мати — Віра Антонівна Свадковська, гімназійна вчителька.
Родина в 1912—1919 жила заможно та мешкала в дохідному будинку Файбишенко на Новій будові, вул. Антоновича, 64/16, (на розі вул. Антоновича (Горького) та Івана Федорова). Будинок вцілів, але перебуває в аварійному стані.
Навчання та наукова діяльність
У 1919—1923 здобував середню освіту в трудовій школі, мешкаючи в Пущі-Водиці поблизу Києва, але закінчити середнє навчання довелося лише в Празі. Наприкінці 1922 він разом із матір’ю виїздить з України у Берлін, де 3 січня 1923 року нарешті зустрівся з батьком, який у лютому 1919 був змушений поспіхом емігрувати до Австрії, користуючись придбаним дипломатичним паспортом з повноваженням аташе по культурі при консульстві УНР у Будапешті.
1923 року родина Кандиб переїхала до Праги. Влітку родина переїхала до Ржевниців під Прагою, згодом далі — до Горніх Черношинець. Восени 1923 Олег разом з матір’ю повертається до Праги. Батько залишається в Горних Черношинцях, де він організував гурток з науковців, поетів та письменників.
Олег Кандиба поступає на платні річні матуральні курси Українського Громадського Комітету в Празі, які закінчує 11 грудня 1924 з відзнакою. Це надавало йому можливість записатись вільним слухачем на безкоштовній основі у будь-який вищий навчальний заклад.
Олег записується слухачем на літературно-історичний відділ Українського високого педагогічного інституту ім. Драгоманова в Празі. Цей інститут був заснований влітку 1923 року Українським Громадським Комітетом і до нього брали всіх охочих. Однак документи, що підтвердили б його навчання, не збереглися. Одночасно юнак записується на лекції в Український вільний університет. За непідтвердженими даними в числі засновників був його батько Олександр Олесь (Кандиба). Документи студента Кандиби не збереглися, однак лишилися спогади його вчителів та колег, а також Л. Винар віднайшов конспекти О. Ольжича занять з археології, які проводив проф. Вадим Щербаківський Тоді ж записався вільним слухачем філософського факультету Карлового університету в Празі. Влітку 1926 року, склавши додаткові іспити по латині, став звичайним студентом університету. Роки навчання 1924-29. Будучи студентом (1928) отримав грант від Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові на експедицію в Більче Золоту.
Член Пласту в Празі, на пластову тематику написав поезію «Пластовий капелюх». На цей час припадають початки наукової діяльності О.Ольжича, яку Л.Винар періодизує таким чином:
- І. Роки 1925—1930 — роки навчання та археологічних розкопок у Чехословаччині і в Західній Україні.
- II. Роки 1931—1940 — період інтенсивної наукової і академічно-педагогічної діяльности О. Кандиби, час появи його основних наукових праць в різномовних наукових виданнях, його кількарічної співпраці з Гарвардським університетом і УВУ. Цей період також охоплює заходи з організації Українського Наукового Інституту в Америці.
- III. Роки 1941 до травня 1944 — період принагідної наукової роботи. В цьому часі О. Кандиба був членом Археологічної Комісії НТШ (1941—1944), яку очолював Я. Пастернак. Кандиба живе в підпіллю, але рівночасно збирає історичні і фольклорні джерела, співпрацює з українськими вченими в західній і східній Україні.
Восени 1930 захистив дисертацію на звання доктор філософії на тему «Неолітична мальована кераміка Галичини».
З жовтня 1930 по травень 1932 — асистент кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному відділі Національного музею Чехословаччини. У лютому 1931 року О. Кандиба одержав від Слов’янського інституту в Празі (Slovansky ustav) наукову стипендію в сумі двох тисяч чеських корон на студійну подорож в Німеччину і Австрію для збирання матеріалів для його дальших студій культури неолітичної кераміки. Проміжні результати його наукових досліджень друкують в чеському журналі «Огляд передісторичний» і в серійному науковому виданні «Пам’ятки археологічні». У червні 1932 року провів рятункові розкопи чотирьох кістякових поховань ранньої бронзової доби в Кобилісах біля Праги. У цей час він активно популяризує археологію у празьких і львівських масових виданнях
Навесні 1932 року в Празі відбувся II Український науковий з’їзд, на якому працювала підсекція археології та історії мистецтв, де головував В. М. Щербаківський. Олег Кандиба робив дві доповіді. Обидві були присвячені українській мальованій кераміці. Зокрема, археолог подає свою класифікацію еволюції української мальованої кераміки і її типологію (він визначає шість основних керамічних форм) і приходить до висновку, що розвиток української мальованої кераміки є безперервний, органічний і тривалий.
За деякими даними, після з’їзду в Ольжича виникли серйозні теоретичних розбіжності зі Щербаківський та іншими послідовниками школи Любора Нідерле і він був вимушений звільнитись з кафедри археології УВУ і з числа співробітників археологічного відділу музею. Водночас, у спогадах О.Оглоблина 1956 року про В.Щербаківського про такий інцидент не згадано, натомість стверджується, що В. Щербаківський «створив свою наукову школу, й серед учнів його були визначні археологи, як приміром Др. Олег Кандиба».
З тих же причин особисту участь у I Міжнародному конгресі доісторичних і Протоісторічних наук, що відбувся в тому ж році в Лондоні не брав. Підготував доповідь «Дністро-Дунайська неолітична область», але обмежився передачею тез. Влітку 1932 року брав участь у американській археологічній експедиції до Юґославії. Восени 1932 року О. Кандиба взяв участь в археологічних розкопах печери Доміка на Словаччині, які проводив д-р Й. Бем (J. Böhm) з чеського Державного Археологічного Інституту.
Надалі його участь у історичних конференціях звелося до передачі тез своїх робіт для ознайомлення. Публікував статті, розвіваючи окремі положення своєї дисертації. Нетривалий час працював у музеях Відня і Берліна. Це була діяльність самостійного дослідника.
З літа 1932, завдяки протекції доктора Володимира Фавкса (Vladimir Fawkes), який в 1932 захищав дисертацію в Празі, першого директора Американської школи доісторичних досліджень (АШДІ), Кандиба бере участь у роботі 12-го польового семестру цієї школи. Там протягом 3-4 тижнів він знайомив американських студентів з особливостями проведення розкопок та культурою регіонів Європи в епоху неоліту. Ця робота давала пристойний заробіток (близько 1000 долл.), що дозволяв скромно прожити до наступного сезону. Відтепер участь в щорічних літніх експедиціях студентів АШДІ (до 1938 включно) стає джерелом його доходів.
В 1938 році за завданням Проводу ОУН в складі делегації (Віктор Курманович, Ярослав Барановський, Роман Сушко) Олег Кандиба виїздить до США. Мета його візиту — організація Українського наукового інституту в Америці (УНІА). УНІА ніколи створений не був. Засновникам (професор університету в Міннеаполісі О. А. Неприцький — Грановський і провідник ОУН Олег Кандиба) не вдалося узгодити необхідні документи, насамперед, статут новостворюваного університету. Читання лекцій у Гарвардському університеті є непідтвердженою гіпотезою. Доказами перебування О.Ольжича у США з метою створення УНІА є його тривале листування з О. А. Неприцьким — Грановським та визитна картка Олега Кандиби з реквізитами музею Пібоді. Водночас Л.Винар вважає, що поїздка взагалі не відбулася. У рамках підготовки збірки наукових праць науковців-українців під егідою неіснуючого УНІА підготував та опублікував статтю з археології. Збірка вийшла друком лише у жовтні 1939. Стаття до цього збірника стала останньою прижиттєвою науковою працею Кандиби.
Загалом діапазон наукової діяльності О.Кандиби охоплював, крім археології, історію, історію мистецтва, етнографію, літературу.
Із початку 1930-х рр. О. Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: «Літературно-Науковий Вістник», «Вістник», «Обрії», «Напередодні» празьких «Студентський вістник», «Пробоєм».
Діяльність у лавах ОУН
Із молодих літ Олег Кандиба став учасником українського націоналістичного руху. В 1929 — член Організації Українських Націоналістів. Виконував ряд відповідальних завдань Проводу Українських Націоналістів ОУН, особисто Євгена Коновальця. В 1937 очолив культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів.
Наприкінці 1930-х рр. редагував часопис «Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН. У 1938—1939 брав активну участь у діяльності короткочасного державного утворення — Карпатської України — в її збройній боротьбі проти угорських окупантів. Був заарештований солдатами угорської армії і провів три дні у Тячівський в’язниці. Після листа угорських вчених на захист вченого уряд Угорщини розпорядився випустити Олега Кандибу та Уласа Самчука. Протягом 1939—1941 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів.
На початку радянсько-німецької війни 1941—1945 переїхав до Києва разом з Буковинським куренем, узяв участь у формуванні місцевої адміністрації та поліції. В 1941—1942 О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН в Україні. В жовтні 1941 О. Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру — Української Національної Ради у Києві.
З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Кандиба переїздить до Львова. У травні 1942 Почаївська конференція ОУН обрала Олега Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 після арешту Андрія Мельника перебрав посаду Голови ПУН ОУН.
2 серпня 1943 року у віддаленому селі Яблінка-Вижня біля Турки на Бойківщині одружився з дочкою літературознавця Л. Білецького Катериною (Калиною), та їх шлюб був недовгим. Вже після його смерті народився син Олег.
25 травня 1944 заарештований гестапо у Львові. Був ув’язнений у «бараці» Целленбау — окремому блоці для особливо важливих в’язнів на території концентраційного табору Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944, закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).
Олег Кандиба — автор поетичних збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946), перевиданих у збірках «Поезії» (1956) та «Величність» (1969), ряду праць з археології, серед яких «Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes» (1937).
Вшанування пам’яті
- Олег Ольжич справив помітний вплив на літературу української діаспори. Олекса Стефанович присвятив йому кілька віршів.
- Про Олега Ольжича знято повнометражний двосерійний художньо-документальний фільм-трилогію за сценарієм Леоніда Череватенка, режисер Аркадій Микульський «Я камінь з Божої пращі…», що об’єднує стрічки: «Ольжич» (1996), «Доба жорстока, як вовчиця», «Незнаний воїн» (2000). Фільм удостоєний Національної шевченківської премії 2002-го року.
- 1994 року відкрито наукову бібліотеку імені Ольжича у м. Києві.
- 2007 року відкрито Обласну універсальну наукову бібліотеку імені О.Ольжича в м. Житомирі.
- На честь О. Ольжича названо вулицю в Києві. А з 2016 року і в Кіровограді.
Меморіальна дошка у Львові
100 років від дня народження. Поштовий конверт України, 2007
за матеріалами Вікіпедії