Перша електронна газета продовжує знайомити кіровоградців з видатними особистостями, на честь яких цього року було перейменовано ряд вулиць нашого міста. Цього разу ми познайомимо вас із особистістю літературознавця, критика, доктора філологічних наук Леоніда Куценка, на честь якого було перейменовано вул. Василини.
Перейменували вул. Василини на честь видатного кіровоградця за ініціативи кіровоградского обласного осередку всеукраїнського товариства “Просвіта”.
Куценко Леонід Васильович – літературознавець, критик, доктор філологічних наук, професор, член Національної спілки письменників України, заслужений працівник народної освіти України, лауреат літературної премії імені Євгена Маланюка, краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова та премії Фонду Воляників-Швабінських при Фундації Українського Вільного Університету в Нью-Йорку.
Леонід Васильович Куценко народився 15 лютого 1953 року в селі Вільховому Ульяновського району Кіровоградської області в родині сільських учителів. З дитинства мріяв стати археологом, але старший брат Володимир порадив юнакові приділити увагу українській літературі. Саме тому, в 1974 році, після служби в армії, Леонід Куценко вступає до Кіровоградського педагогічного інституту імені О.С.Пушкіна на факультет української філології. Викладачі відразу помітили здібного студента і сприяли розвитку його особистості. Ще на першому курсі він мріяв про шлях у науку. Був переконаний: не вийде навчатись в аспірантурі, буде директором школи. В останній рік навчання юнак уже знав, що буде працювати на кафедрі української літератури рідного ВНЗ, де 5 років очолював комсомольську організацію. Навчаючись заочно в аспірантурі, у 1987 році захистив кандидатську дисертацію “Багатство української радянської драматургії 20-х років XX століття”.
Майже все свідоме життя Леоніда Васильовича пов’язане з Кіровоградським педагогічним університетом імені Володимира Винниченка, де він пройшов 25-річний шлях від викладача кафедри української літератури до професора. В 1996 році Л. Куценко одержав почесне звання Заслужений працівник народної освіти. На посаді декана філологічного факультету працював майже 5 років. Саме викладачам і студентам рідного вишу Леонід Васильович першим презентував свої книги, і ті, в свою чергу, першими привітали його, коли став членом Спілки письменників України.
Цікавою сторінкою творчої особистості Л.Куценка стало літературне краєзнавство. Ще в 1984 році побачила світ його перша книга “Музей І.К.Микитенка у Рівному”, а у 1995 році вийшов “Літературний словник Кіровоградщини”, який і досі є популярним у вчителів та науковців краю. Леонід Васильович здійснив вагомий внесок у розвиток української літератури, відкрив широкому загалу ім’я Євгена Маланюка – одного з найкращих поетів української діаспори, дослідив цікаві сторінки життя відомих та маловідомих українських письменників, зокрема: Д. Чижевського, М. Зерова, М. Куліша, М. Вороного, Ю. Дарагана, Л. Чернова-Малошийченка, Н. Лівицької-Холодної, М. Мирського, Г. Юри та інших. Творчий доробок талановитого письменника-літературознавця не залишився непоміченим широкою громадськістю. Про це свідчать літературні та краєзнавчі премії, а саме: обласна краєзнавча премія імені Володимира Ястребова (1994), обласна літературна премія імені Євгена Маланюка (2002), премія фонду Воляників-Швабінських при Фундації Українського Вільного Університету в США (2003).
У 2002 році Л.В.Куценко захистив докторську дисертацію на базі Львівського національного університету імені Івана Франка, тема дослідження – “Євген Маланюк та еволюція особистості”. Леонід Васильович був відомим громадським діячем, брав участь у багатьох літературно-мистецьких та краєзнавчих акціях, заходах, що здійснювались як науковими колами, державними установами, так і громадою. Разом з однодумцями домігся увічнення пам’яті Є.Маланюка на Кіровоградщині: встановлення пам’ятника на батьківщині поета у селищі Новоархангельську та меморіальної дошки на приміщенні Єлисаветградського земського реального училища, де вчився Є.Маланюк, перейменування вулиці Уфимської на вулицю Маланюка, заснування у 2002 році обласної літературної премії імені Євгена Маланюка.
Леонід Васильович любив свій край і навіть не думав, аби покинути його й податися у світи, хоча охоче працював у бібліотеках і архівах Праги, Варшави, Нью-Йорка. Він був справжнім патріотом, вірним сином України, та трагічний випадок обірвав життя Леоніда Васильовича Куценка 22 грудня 2006 року.
За матеріалами wiki.library.kr.ua