Важливо

Загублена каска Героя Небесної Сотні Віктора Чміленка оберігає воїна АТО

Світлана Листюк
Журналістка
Світлана Листюк
Журналістка

Про воїна Небесної Сотні бобринчанина  Віктора Чміленка знімуть фільм, щоб історія  Героя України не була забута. А ще нещодавно знайшлась зникла каста Віктора – та сама, яка загубилася після його трагічної гибелі на Майдані 20 лютого. Каска опинилася у іншого майданівця, а нині воїна АТО  Олексія Пацюка.

Про це йдеться у випуску «Громадського радіо» від 2 лютого:

Наталя Соколенко: Каска Віктора Чміленка продовжила його життя…

Олексій Цокалов: Ця каска була з логотипом Євросоюзу і смайликом. Вона загубилася. Тиждень чи два назад дзвінок. Мої знайомі знайшли цю каску.

Наталя Соколенко: Вона виявилася в Олексія Пацюка, воїна АТО, який до нас приїхав у відпустку з Краматорська. Як каска у вас опинилася?

Олексій Пацюк: Історія почалася з Майдану. 18 лютого, коли бійня почалася, взяв рюкзак і поїхав на Майдан. До цих пір я був начальником Автомайдану в Берегово на Закарпатті. Ми їхали поїздом. Дві доби добиралися до Києва, тому що нас зупинили спочатку в Воловці. Через 17-ьох активістів висадили весь поїзд з дітьми і жінками під проливним дощем стояли. Нібито поїзд був замінований. Завдяки щасливому випадку начальник міліцейського конвою – мій колишній товариш по службі. Він мене впізнав, нас відпустили. У Здолбунові нас зупинили вдруге. Мотивували тим, що розмиті шляхи.

Дмитро Тузов: Хто керував тоді процесами?

Олексій Пацюк: Йшов прямий указ від верхнього ешелону влади. З Києва. Тому що начальник станції, якому ми виламали двері у Здолбунові, кричав, що йому подзвонили з Києва і він не може нас пустити. Там побачили нас активісти з Рівненського штабу, автобусами переправили до Києва. Поки я їхав до Києва, під Житомиром знайшов саморобний кийок. З ним я приїхав до Києва.

Коли я приїхав до Києва, побачив знайому дівчину. Вона запитала: «Каска є?». А я з однією палицею. І вона каже: «Слухай, якщо ти не забобонний, сьогодні вбили мого хорошого друга, може бути, каска тобі врятує життя». Мотивуючи тим, що снаряд двічі в одну лунку не потрапить, я взяв каску і вступив у бій. Після закінчення Майдану, 23 лютого, коли Янукович покинув країну, мене викликали додому. Я поїхав з цією каскою. І мій слід загубився. Випадково на другий рік війни я потрапив у Кіровоград служити, побачив фотографію Віктора Чміленка. Я почав у всіх питати, хто він, де він проживає. Буквально два тижні тому це відбулося.

Дмитро Тузов: Ви служите. Каска потрапила і на фронт?

Олексій Пацюк: Ні, вона не захищає ні від чого. Це більш декоративне. Я її залишив удома – в пам’ять про Майдан.

Наталя Соколенко: З нами на зв’язку людина, якій Віктор Чміленко врятував життя, фактично пожертвувавши собою, Іван Раповий. Що відбулося 20 лютого?

Іван Раповий: Ми почали виносити хлопців. Винесли трьох. Я підіймався догори за четвертим і побачив, що лежить ще один, ми хотіли його забрати, в той момент я отримав вогнепальне поранення. Біля мене двох вбили. Так сталося, що дуже довго не могли мене винести. До мене біг Чміленко. Він поставив біля мене ноші санітарні. І я побачив, що його вбили. Снайпер. На моїх очах.

Дмитро Тузов: Пане Іване, як склалося ваше життя після Майдану? Чим ви займаєтесь?

Иван Раповий: Маю інвалідність, працюю на охороні. Їжджу трошки на Схід. Я лікувався в Польщі, там дуже велика діаспора наша, українська. Після того, як пролікувався, я приїжджав до них, брав багато речей, що вони давали, і віз до Львова, Києва або на Схід.

Наталя Соколенко: Олексій Цокалов для того, щоб історія Героя України Віктора Чміленко не була ніколи забута, організовує зйомки фільму про нього. Розкажіть про це. Хто вам допомагає?

Олексій Цокалов: Багато подій, які були до Революції гідності, є багато того, що зафільмовано. Я чекав, коли знайдуться люди, які погодяться зробити. Наш обов’язок це розповісти людям. Це вже історія. Є герої України. Це поряд з нами люди.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар