У кожного з нас є сили, потенціал і можливості, щоб знайти своє призначення і місце у житті. Але, щоб жити на максимумі, необхідно правильно розставити приорітети і заручитися підтримкою небайдужих людей, переконаний Ніл Плохов, директор Кіровоградського обласного благодійного фонду милосердя «Отчий дім».
Вже не перший рік Ніл, зі своєю общиною з церкви “Отчий дім” допомагають дітям і підліткам, які потрапили до складних життєвих ситуацій. Вісім років тому у Кіровограді було створено осередок Міжнародного молодіжного Християнського скаутського руху «Royal-Rangers», командиром якого і став Ніл. Важкі підлітки, які виховуються у цих загонах, з часом абсолютно змінюються: вони стають людьми, які завжди готові прийти на допомогу, взяти на себе вантаж проблем і труднощів, безкорисливо допомагати ближньому.
Зараз кіровоградські скаути працюють нам великим проектом: у селі Клинці Кіровоградського району, де від часів заснування осередку щоліта облаштовується скаутській табір, “Отчий дім” будує дитячий будинок сімейного типу – школу підготовки дітей до дорослого життя.
Про особливості виховання сучасної молоді і розвиток рейнджерства на Кіровоградщині Першій електронній газеті розповів розповів Ніл Плохов.
Ми потрібні нашим дітям
У Ніла та його дружини Ірини велика родина: налічує десять осіб. І серед них лише троє власних дітей. За словами командира кіровоградських рейнджерів: 5-6 дітей це лише початок. У їх будинку постійно перебуває від 10 до 25 людей і усі вони працюють над спільною справою, як одна велика сім’я.
Журналіст: Хто працює над реалізацією цього проекту?
Ніл: Я, дружина, наші діти, уся команда благодійного фонду, наша церковна община. Ми займаємось профорієнтацією підлітків. Дітей до 10-ти років беруть усі, а от підлітків, тим більше вихованців вулиці – ніхто.
Ж: З ким ви контактуєте? Хто вам допомагає?
Н: Про нас знають різні соціальні організації (Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, кримінальна поліція у службі дітей та інші). Вони привозять до нас дітей. І через ці організації інші небайдужі дізнаються про нашу діяльність.
Через Клинцівську сільську раду ми отримали 2 га землі біля лісу. Щоб побудувати будинок, общиною зібрали 3 тисячі доларів, плюс 500 доларів від наших друзів з Америки. Люди, коли дізнаються, чим ми займаємось, допомагають будматеріалами, приладдям. Як завели господарство – дали свинку, барана, 200 курей.
А нещодавно трапилась біда: пропала вода у скважині, а криниця-плавун. Приїхали хлопці-спеціалісти, подивилися, говорять: треба 18 тисяч гривень. Частину суми ми зібрали, але все одно не вистачало. Катастрофа. Як щось будувати і чим поїти тварин? І тут, абсолютно несподівано ми отримали підтримку і необхідну суму від благодійного фонду Станіслава Березкіна «Добротвір». Це просто Боже провидіння! Низький уклін Станіславу Семеновичу. Внаслідок таких феноменальних випадків розумієш: усе що ми робимо – недарма.
Виховання землею
За даними статистики, кожен 9-ий злочин в країні здійснюється неповнолітніми. Кількість підлітків, які скоїли злочин вдруге, збільшується щороку. Причин для зростання цих цифр є багато. Можливо, не зовсім дієвими є методи профілактичної роботи з дітьми та відсутність ефективної системи ресоціалізації підлітків, які вчинили злочин вперше. Для зміни такої ситуації Ніл з командою і застосовують своєрідний рейнджерський тімбілдінг, повністю змінюючи вектор розвитку підлітків.
“Діти мають право на майбутнє. Це не ігри. Я думаю на 20 років вперед: яке майбутнє буде у людини, яка родина, що він робитиме далі, – говорить Ніл. – Ми виховуємо дітей високоморальними: щонеділі наші вихованці їздять до інтернатів з цікавими програмами і повчальними історіями, організовують пісні, танці, виховні ігри”.
Ще до початку забудови тут, у Клинцях, рейнджери узяли 10 соток у дачному кооперативі. Ніл згадує, що з них усі сміялись: діти з сапками, лопатами, на велосипедах. Допомагала працювати на землі родина переселенців з Мар’янівки – жінка і 5 дітей.
Ж: І всі допомогали?
Н: Ну звісно! Хто воду носив, хто з бур’янами боровся. Щоб ви розуміли: вони втекли від батька, який, коли вип’є, то забирає всі дитячі гроші і б’є меблі об голову мами. А Катерина (мама) виросла на землі, це для неї емоціональна віддушина. Усе, що ми саджали, дало добрий урожай: картопля (5 з 8-ми мішків віддали Катерині), кукурудза, морква.
Ж: Це своєрідна трудотерапія у вас?
Н: Так, але окрім того й морально-етичне дозрівання. Хтось переконав наших дітей, що треба бути бухгалтерами, брокерами, менеджерами, директорами. Я не сперечаюсь, може комусь і треба. Але хтось має бути біля землі, особливо в сучасних умовах. Саме земля зараз дає прогодуватись. Ми маємо забезпечувати самих себе. Але також і навчити жити наших вихованців. Тут теж праця і теж важко, але тут кращі роки проходять усвідомлено. Люди у містах – невільні. А тут хлопці усвідомлюють, ким треба бути у житті і в своєму домі.
Там, де формуєтьтся мужність
У будинку живуть різні підлітки, але кожен з них має свою, здебільшого трагічну життєву історію. 17-річного Геннадія, з села Соколівського, привезли робітники соцслужб. Хлопець народився у Кіровограді, мати увесь час заглядала до пляшки, тому постійного місця проживання у хлопця не було: увесь час по зйомних квартирах чи сусідах. Після 9-го класу юнак вступив до 8-го училища. Виручив хлопця майстер (куратор), який запропонував жити у нього, але все ж не міг втримати вдома: час від часу хлопець пропадав на декілька днів.
“Геннадій – приклад того, як працює система. Він вів спосіб життя людини, яка абсолютно не потребувала чистої одежі і постелі. Ми з майстром знаходили його у таких місцях і серед таких людей, що й говорити важко. Тому старші командири зібрались і сказали що поважають його, але якщо він хоче залишитись з ними, то має переїхати до гуртожитку, підтягнути усі “хвости”, – розповів Ніл. – І що ми має в результаті? Третій курс, хороша успішність, дві спеціальності: каменяр і електрогазозварник. За півтора місяця все зробив! Він дуже розумна людина, майбутній лідер, який виховав свій характер і пережив багато трагічних подій. Стане чудовим батьком і господарем у своєму домі. Тому Гєна – один з претендентів на 10 соток землі, від загальної площі, яку отримав «Отчий дім».
Є серед вихованців Ніла і 2 абсолютно унікальні випадки: 2 хлопці з Кіровограда, обох звуть Павло. Обидва переїхали до села і фактично з нуля почали вчитись роботі по господарству. Старшому з них 23, вже 3 роки у команді скаутів. Столяр за освітою, але завжди хотів працювати на землі. Спочатку мама хвилювалась, що юнак не ночував вдома (походи), але з часом сама помітила ріст сина як особистості і тоді юнак привів маму до господи рейнджерів, щоб показати, де постійно знаходиться. Зараз хлопець відповідальний за усю худобу.
Молодшому Павлові – 19, до табору скаутів потрапив у 2009 році. “Вчився у машинобудівельному коледжі на програміста, але замислився: “А що далі?”, і пішов з 2 курсу. Спочатку йому просто сподобалось доглядати за твариами: для одних потрібно зробити те, для інших – інше. Але розумію логіку сучасної молоді. Хлопець зрозумів, що увесь сенс зводиться до того, щоб забезпечити себе і вижити. “А тут ми самі себе забезпечуємо, тому хочу навчитись бути електриком, зварювальником, хочу бути хорошим господарем у домі і надійним батьком”, – заявив Павло.
Їм просто потрібна опора
“Зараз проблемну категорію становлять не сироти, а діти забезпечених батьків. Через проведення різних виховних заходів, скаутську діяльність, ми хочемо показати життя поза межами гаджетів,– розповів Ніл. – А до тих, хто потрапив у негаразди, донести, що не дивлячись на важкі життєві обставини, у них є майбутнє і надія. Тому вся наша діяльність робиться з метою того, щоб ці діти мали на кого опертись. І, на щастя, на сьогодні ми повністю відповідаємо на потреби дітей».
Ж: Які у вас плани на майбутнє?
Н: Наші плани чітко сформовані й усвідомлені. По-перше, хочемо «довести до ума» усе хазяйство; по-друге, щоб хлопці зрозуміли ким вони хочуть бути і рухались до цієї мети; по-третє: добудувати дім і оформити нарешті дитячий будинок сімейного типу. Сподіваємось, що з Божою милістю і підтримкою небайдужих меценатів ми з усім впораємось.
Мрію відродити ігри «Зарніца» і «Захоплення прапору». Хочемо пристосувати ліс до таборної діяльності: землянки з переходами, смуги перешкод, велосипедна доріжка. Зараз молодій людині необхідні пригоди і впевненість у майбутньому. І ми в змозі дати їй базу і підтримку для щасливого подальшого життя.
Більше фото тут.