Ольга Шелкунова – корінна жителька Маріуполя, нині – переселенка, яка проживає у Кропивницькому. За її плечима 17 років роботи на металургійному заводі ім. Ілліча, а нещодавно вона відкрила власну справу у центрі міста Кропивницького.
До березня 2022 року, коли Маріуполь окупували росіяни, її життя було наповнене планами про майбутнє. Двоє дітей, коханий чоловік, власний автомобіль на власноруч зароблені гроші, мрії про розвиток улюбленої справи…
Ми зустрілись, щоб поговорити про те, як попри війну, окупацію рідного міста, виїзд у невідомість, не втратити здатність мріяти і надихати інших на розвиток.
Мрія стати перукарем
“На заводі я працювала з 18 років. Мої батьки і брат також були працівниками МКМ: мама – машиністом крану, тато слюсарем, – починає Ольга розповідати про своє життя. – Як багато батьків у нашому місті, мої вважали, що робота на заводі – це стабільність – соцпакет, відпустка, офіційний лікарняний…
Проте працюючи на металургійному заводі, я ніколи не полишала мрії бути перукарем. Але мама мені повторювала, що це я завжди встигну”.
Попри зайнятість на основній роботі Ольга таки закінчила курси перукаря і потихеньку почала стригти близьких. Після другого декрету у 2014 році Ользі запропонували відрядження у гуманітарний штаб Рината Ахметова «Допоможемо», де вона працювала протягом трьох років комірником – вела складську діяльність, приймала продукти, які згодом розвозили у постраждалі від воєнних дій росіян куточки Донеччини.
Згодом працівників фонду почали скорочувати, скоротили і Ольгу. Це був справжній стрес, адже Ользі подобалась ця робота – вона налагодила діяльність фонду, відчувала свою потрібність людям, які опинилися в скруті.
Так Ользі довелось шукати нову роботу, але працювати на заводі вона вже не хотіла і вона вирішила піти на стажування у велику компанію. Яка займалась продажами професійної косметики в салони краси. Там вона стала однією з найкращих менеджерів із продажу косметики.
“Я ніколи не думала, що піду на шлях торгівлі. У мене в думках такого ніколи не було. Як так склалось?
Можливо, я вже розуміла «мову» перукарів (інколи навіть брала сміливість рекомендувати формули фарбування волосся), мені це подобалось, я знала, чим дихають перукарі і мала вже розуміння, у кого я хочу навчатися, хто мене надихав своїми роботами”, – розповідає Ольга.
Якось знайома клієнтка попросила в Ольги допомогти знайти покупця для її власної перукарні (жінка виїжджала в Дніпро і вирішила продати діючий бізнес). Ольга вирішила не шукати їй клієнтів, а … сама стала покупцем, адже це була її мрія!
Життя налагоджувалось – двоє дітей, чоловік, бізнес, перший автомобіль…
Але початок 2022 року змусив Ольгу змінити свої мрії – почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну і окупація Маріуполя.
«У машину про всяк випадок поклала ножиці і три своїх дипломи»
“У перші дні вторгнення всі залишились вдома (заклади та установи не працювали, ми з чоловіком не вийшли на роботу). Мені подзвонила подруга, мовляв, треба виїжджати, але я усміхнулась і вирішила, що це безглуздо… Як так? У понеділок же точно треба працювати, але…
Бачачи багато машин, які стояли в черзі на заправку і виїжджали, ми теж вирішили, що треба заправити машину про всяк випадок, але все одно залишились вдома. Маріуполь окуповали дуже швидко…
Коли діти живуть у підвалі, в місті немає світла, води, газу, звʼязку, коли на дитячих майданчиках з’являються хрести, а ти неподалік готуєш їжу на вогнищі – це таке собі «життя». Коли ми почули чутки про коридор в напрямок Запоріжжя, вирішили що треба їхати.
Батько вже підготував машину, причепив аркуш із написом «ДІТИ (на той момент дітям було 9 і 13 років) і ми виїхали в напрямку Запоріжжя. Таку далеку відстань за кермом я долала вперше. У машину я поклала ножиці, гребінці, фен і три своїх дипломи. Батьки вирішили залишитись – їхній дім вцілів, вони пенсіонери і страх починати нове життя переважив. Дорогою ми проїхали 22 блокпости, на яких стояли росіяни та якути.
Чоловіка роздягали – шукали татуювання, мене і дітей не чіпали. Коли запитували, чому ми їхали в Україну, я казала, що нам потрібен лікар для сина (він був на той час у брекетах, які потрібно було обслуговувати, челюсть почала скошуватись і нам справді потрібен був лікар). На останньому блокпосту було найстрашніше – дорога була замінована, при нас росіяни стріляли з гранатомета і ми розуміли, що у відповідь може прилетіти в будь-який момент… Я думала, що ця дорога ніколи не закінчиться. Коли на українському блокпосту нас зустріли словами «Ласкаво просимо в Україну», а на телефоні з’явились поділки мобільного зв’язку, я видихнула”, – ділиться Ольга.
Особливих планів у родини не було – оговтавшись у Запоріжжі, вони думали їхати у Дніпро або ж у Київ. У Кропивницькому сім’я опинилась цілком випадково – після дзвінка подруги, яка виїхала раніше. Вона розповіла про маленьке затишне місто без стратегічних об’єктів і заводів, де зручно пересидіти…
«Раніше я не знала про існування Кропивницького на карті»
Наступного дня родина виїхала в Кропивницький, про існування якого Ольга донедавна і не підозрювала. Сім’ю поселили у дитсадку на селищі Гірничому, де вони прожили півтора місяці, аж поки не зняли однокімнатну квартиру.
“Відчуття невідомості неможливо описати словами. Думати про роботу в мене не було сил – треба було влаштувати дітей у школу, оговтатись і зрозуміти, що робити далі.
Минуло трохи часу і почали з’являтись знайомі – почала працювати перукарем «на дому», адже в себе вдома я не могла приймати людей – занадто мало місця. А їздити по квартирах в чужому місті, увечері було страшно.
А ще я звернулась до психолога, бо перед тим, як працювати десь, я хотіла попрацювати з собою. У мене було улюблене місто, улюблена робота, я планувала майбутнє. Слід було розібратись із самою собою і зрозуміти, що далі?”, – ділиться відвертістю Ольга.
Після роботи з психологом жінка вирішила орендувати місце в перукарні. У групі для «переселенців» у вайбері розмістила оголошення і їй подзвонила Тетяна – власниця кропивницької перукарні «Про100». У неї Ольга пропрацювала протягом двох років. Каже, що завдяки підтримці таких, як вона – дівчат-переселенок – жодного разу не писала оголошення про пошук клієнтів. Крім того, знаючи, що Ольга з Маріуполя, власниця перукарні направляла до неї усіх свох родичів і сусідів.
“Спочатку обслуговувала переселенців, а потім пішли місцеві. Мені залишали чайові, підтримували словом. Я вдячна Всесвіту за те, що в мене на шляху зустрічались чуйні і доброзичливі люди – радили лікарів, сервіси. Хтось просто міг принести кави. Це дуже приємно.
На ентузіазмі я працювала з 8 ранку до 11 вечора. У мене все кипіло і я кайфувала, хоча були моменти, коли я трохи вигоріла і вирішила ставити собі рамки, адже діти ростуть і всі гроші не заробиш”
Паралельно з роботою Ольга бралась за будь-яку можливість розвитку. Завдяки підтримці ФОПів, які через війну втратили роботу, отримала грант у 6500 грн – на ці гроші купила дві машинки для стрижки.
У рамках програми підтримки від ГО «Чистий аркуш» придбала професійний фен і якісні ножиці (до речі, а ви знали, що одні професійні перукарські ножиці коштуть 10 тисяч гривень?). Одна з клієнток, яка займалась SMM, зробила сторінку в інстаграмі. Ольга розплатилась стрижкою. Інша клієнтка – фотографка – зробила фотосесію, а за фото теж отримала нову зачіску.
Згодом Ольга наважилась взяти участь у грантовій програмі від Червоного Хреста. Як змогла, написала бізнес-план і подала грантову заявку.
“Після цього була тиша і я навіть забула про нього. Якось від своєї клієнтки я почула про проект «Нові можливості жінок та молоді», який у Кропивницькому втілював Гончаренко-центр за підтримки естонських партнерів. Пішла й туди.
Коли я вперше побувала у Гончаренко-центрі і почула інших жінок, я подумала «Господи, що я тут роблю?» Усі мали таке бізнес-мислення! Але ці зустрічі дали мені поотужний поштовх – я зрозуміла, що потрібо показувати людям свої роботи, потрібно знімати відео, вести соцмережі.
І ось тут мені телефонують із Червоного Хреста. Мовляв, ваша заявка пройшла відбір на отримання грантової допомоги!”
На отримані кошти Ольга вдруге здійснила свою ту саму мрію – мати власну перукарню. Сума від Червоного Хреста склала трохи більше 96 тисяч гривень. У пригоді стали інструменти, вивезені з Маріуполя та куплені вже в Кропивницькому за рахунок інших грантових програм. Вона визначилась із приміщенням та стилемо інтер’єру і 25 травня у Кропивницькому відкрилась перукарня «Shelkunova Olga beauty spaces».
Відкриття Ольга присвятила своєму сорокаріччю. Нарешті вона відчула внутрішнє бажання свята. Попри війну, відсутність власного дому, невідомість…
“Було дуже багато сумнівів, чи правильний вибір я зробила. Мені хотілось відчуття свята – я запросила усіх своїх партнерів із Гончаренко центру, з Червоного хреста. Всі вмістились і навіть було місце шампанському і танцям…”
На відкритті перукарні Ольга не зупиняється – тепер у її планах стати ментором для когось, схожого на неї десять років тому.
“Хочу знайти дівчинку з Маріуполя, яка потребує підтримки і поради. Дати їй робоче місце і допомогти розвиватись”, – ділиться Ольга…
Записатись на стрижку можна за адресою: Перукарня «Shelkunova Olga beauty spaces», вул. Шевченка,18
Інна Данильченко.
Фото з особистого архіву Ольги Шелкунової
Читайте також:
Залишити коментар: