Виставка «Моє серце – сталь, моя кров – Азов» урочисто відкрилася у Музеї мистецтв у Кропивницькому сьогодні, 8 грудня.
Як передає кореспондент Першої електронної газети, Кропивницький став шостим після Полтава, Черкас, Білої Церкви, Києва та Хмельницького містом, де відкрилася експозиція.
Вона присвячена загиблим захисникам Маріуполя, зокрема заводу «Азовсталь». Особливість виставки в Кропивницькому в тому, що тут фото виглядають по-іншому. Крім того, на ній представлені особисті речі полеглих героїв.
Загалом в експозиції представлено 178 світлин загиблих, п’ятеро з яких – Кіровоградської області: дві дівчини і три бійці. Кошти на друк фото надали родини загиблих. Представлені не всі полеглі, адже на фото тільки ті, чиї родини дали дозвіл, бо рідні досі болісно переживають втрату. Виставка відкрита на тлі сіток, сплетених співробітниками музею, тут виготовляли ангелочків, які передавали на фронт.
На відкритті виставки був батько Дмитра Рейниша. Його сина поранили у спину п’ятьма кулями, загинув під час евакуації з «Азовсталі».
– У нас гріха немає, ми на своїй землі, ми доб’ємо ворога. Їм не місце на нашій землі. Я проклинаю тих, хто благословив цю війну в росії, – зазначив батько Дмитра «Рекса» Руслан Рейниш.
Мама Олександра «Адамса», розповідаючи про сина, зазначила, що він був у татуюваннях, багато з яких дитячих – пікачу, наприклад. До війни він працював з дітьми, був інструктором по самообороні, любив фільм про сімейку Адамсів, тому мав такий позивний.
– У цьому залі були ікони, за всі роки роботи музею це вперше, коли в сакральному залі новий іконостас – іконостас героїв, – сказала директорка музею Тетяна Ткаченко. – Обличчя 178 героїв… Вони живуть серед нас. За роки роботи музею було чимало пропозицій зняти ікони, але жодного разу музей на це не йшов.
Заступник начальника ОВА Катерина Колтунова зазначила, що це знакова виставка, адже азовці – це еліта українського народу, це люди, які формують образ українця.
– Їхня загибель – це можливість для нас жити, усміхатись. Тепер ми з вами маємо розробляти меморіальні традиції, щоб наші діти могли розказати про героїв своїм дітям і онукам. Я пишаюся ними і дякую матерям, які розуміють, що це тепер їхня місія – говорити про те, що ми повинні захищати зараз. Будуємо нашу країну разом, не перекладаймо цю місію на владу, ворога, когось іншого. Вони з небес нас підсилюють, не нехтуймо їхніми діяннями, це приклад для інших матусь переформатувати цю скорботу в меморіальні заходи, – сказала посадовиця.
На заході були присутні й авторки ідеї – мами загиблих азовців Оксана Куцоконь і Анна Дерев’янко.
– Ми – родини полеглих героїв – намагаємося вчитися жити заново, нести пам’ять про наших рідних. Тепер назавжди наші серця сталеві, в нашій крові тече «Азов». Я переконана, що безліч книг будуть містити історії кожного з них. Кожен із них заслуговує на це. Гарнізон Маріуполь зробив для нашої країни неможливе, і до останнього подиху вони були вільні.
Найголовніше, щоб наших героїв пам’ятали, шанували, не забували ні на мить. Завдяки ним, ми тут у безпеці. Ми віримо в Перемогу і ЗСУ, – сказала Оксана Куцоконь.
Анна Дерев’янко, мама єдиного сина, який не вагаючись пішов захищати державу:
– Саша дуже-дуже любив дітей. Ви не уявляєте, що це таке почути від нього «Мамо, там діти були». Понад усе він боявся, що прийдуть сюди, боявся полону всіх українців. Тому що кожен українець є азовцем, кожен, хто не здається, є героєм. Ми маємо бути сталевими і витримати все це, щоб Україна жила. Якщо ми не впораємося, то наші герої помруть. У нас велике завдання зберегти життя янголам. Не маємо права здаватися. Моя дитина завжди казала: «Жити можна». Жити не просто можна, жити треба. Але жити треба з пам’яттю. Герої вмирають у той момент, коли про них забувають
У Кропивницькому виставка діятиме три місяці.