Оголошення з проханням про допомогу тяжкопораненому бійцю із Клинців Кропивницького району Михайлу Гандрабурі, який втратив на російсько-українській війні руку й частину ноги, з’явилася напередодні. Скупа, як зазвичай, інформація, мінімум деталей. Нині таких оголошень – тисячі. Але за кожним із них – людська доля й трагедія. І чим більше про них дізнаєшся, тим більше упевняєшся, що більшість наших захисників – люди дуже гідні, зазвичай такі, що відбулися в житті.
«Перша електронна газета» поговорила із дружиною Михайла Оленою. За її словами, те оголошення вирішила подати громада Клинців.
– Він працював механізатором – трактористом і комбайнером, – розповідає про недалеке минуле чоловіка. – З великої літери, хочу зауважити. Відпрацював на сільгосптехніці 32 роки. Трудитися ще в колгоспі почав у 17 років. Тож уявіть, яка це для нього трагедія!
Олена зазначає, що до війська пішов мобілізованим. Казав, що він повинен захищати Україну.
– Я лаялася, бо за півтора місяця до призову він переніс операцію – видалили грижу, тому не міг ще нормально бігати… Ми не думали, що його одразу відправлять у гарячу точку, – із сумом промовляє жінка.
Строкову він служив на флоті, а тепер потрапив у піхоту. Михайло попервах потрапив до Лисичанська, звідти його із товаришами розташували по опорних пунктах.
– Це сталося дев’ятого березня, – продовжує Олена. – Вони стояли на своїх позиціях, як їх почали прицільно обстрілювати. Спочатку «Градами», потім артилерією (ствольною – Ред.), за нею – танки.
Був у них один БТР. Мишкового друга дуже поранило: дісталося голові й відірвало ліву руку. Чоловік кинувся допомогти йому – перетягнути джгутом руку. Дотягнув його до окопу, тут накрило знову.
Правий бік повністю пошматувало… Він довго лежав в окопі, бо ніхто не міг наблизитися поки не припинився вогонь. Чоловік то приходив до тями, то втрачав свідомість. Коли в крайній раз він отямився – ледь врятувався від вогню: БТР палав, а з його двигуна витікало мастило прямо в окоп до них.
Після бою його розшукали наші хлопці. Спочатку доправили до Дніпра, де побув два тижні, а зараз лікується у Львові.
– Про те, що сталося, мені телефоном розповів той хлопець, який витягав його з окопу, Андрій. – На жаль, не знаю прізвища, щоб якось йому подякувати… Поки чоловіка лікують безкоштовно. Річ у тім, що його будуть переправляти за кордон, де будуть протезувати, може ще щось робитимуть. Ось ми з вами розмовляємо, а йому роблять чергову операцію – бо загнивання є, його ж цілу добу до Дніпра везли… Думаю, що його закрдонне лікування будуть фінансувати, але я мушу його супроводжувати. Мені ж то на проїзд і перебування там ніхто грошей не виділить. Ось тому громада й вирішила мене підтримати, оголосивши збір коштів…
Тихим сумним голосом Олена каже про трактор, що стоїть у дворі, який сім’я купила лише торік:
– Він так про нього мріяв. Михайло у сільгосппідприємстві нашому працював, але в нас є трішки і своєї землі.
Це сенс його життя. Любив все щось переробляти, вдосконалювати. Трактори, комбайни – це його життя. А тепер…
Такі справи.
Для охочих допомогти коштами – номер каpтки доньки Гандpабуpи Валеpії Михайлівни 5235 0207 0041 6906. Тел. дpужини Олени 0961116307.